24.12.2013 00:20
18+
141 views
    
rating 5 | 3 usr.
 © Оля Стасюк

Навіяні образи

Навіяні образи

Упала в небі темнім

Якась зоря велика.

Це до Орфея, певне,

Спустилась Евридіка,


Або спішить хлопчина

До вірної Джульєти,

Щоб у вікні хатини

Ловити силуети.


Стояти на балконі,

Напевне, романтично.

Але Вона – стороння,

Їй вири ці – незвичні.


Вона не знає, певно,

Чому рвалася щиро,

Але чомусь даремно

Цариця до Ахілла.


Їй невідомі книжки

І вічні протиріччя.

Вона – звичайна кішка,

Що вчарувалась ніччю.

Публікації: Оля Стасюк

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 25.12.2013 10:41  © ... => Деркач Олександр 

Дякую)) 

 25.12.2013 08:31  Деркач Олександр => © 

Класно) 

 24.12.2013 18:46  © ... => Тетяна Чорновіл 

дякую) 

 24.12.2013 17:17  Тетяна Чорновіл => © 

Гарно! :))) 

 24.12.2013 14:00  © ... => Тетяна Белімова 

Цей знаю, він на ЗНО дуже актуальний. Принаймні, нам так кажуть. 

 24.12.2013 13:59  © ... => Тетяна Белімова 

Якраз минула тема з літератури)))) але нам не розповідали жодного віршу (радше, сонету) з античними образами! Видно, творці нашої програми вперто намагаються відбити у дітей любов до української літератури. 

 24.12.2013 12:50  Тетяна Белімова => © 

а ось творчий маніфест неокласиків:
МИКОЛА ЗЕРОВ
 
НОВА УКРАЇНСЬКА ПОЕЗІЯ
 
Коли ж то, Господи, мине нас цяя чаша?
Ця старосвітчина, цей повітовий смак,
Ці мрійники без крил, якими так
Поезія прославилася наша?
 
 
От Петька Стах, містечковий сіряк,
От Вороний, сентиментальна кваша…
О ні, Пегасові потрібна інша паша,
А то не витягнe, загрузне неборак.
 
 
Прекрасна пластика і контур строгий
Добірний стиль, залізна колія —
Оце твоя, поезіє, дорога.
 
 
Леконт де Ліль, Хозе Ередія —
Парнаських зір незахідне сузір’я
Зведе тебе на справжнє верхогір’я. 

 24.12.2013 12:48  Тетяна Белімова => © 

МИХАЙЛО ДРАЙ-ХМАРА
ЛЕБЕДІ
(Присвячую своїм товаришам)
 
На тихім озері, де мліють верболози,
давно приборкані, і влітку, й восени
то плюскоталися, то плавали вони,
і шиї гнулися у них, як буйні лози.
 
 
Коли ж дзвінкі, як скло, надходили морози
і плесо шерхнуло, пірнувши в білі сни,—
плавці ламали враз ті крижані лани,
і не страшні для них були зими погрози.
 
 
О гроно п’ятірне нездоланих співців,
крізь бурю й сніг гримить твій переможний спів,
що розбивав лід одчаю і зневіри.
 
 
Дерзайте, лебеді: з неволі, з небуття
веде вас у світи ясне сузір’я Ліри,
де пінить океан кипучого життя.
1928 

 24.12.2013 12:46  Тетяна Белімова => © 

 І він також, але було таке коло неокласиків! чула? п`ятірне гроно: Максим Рильський, Микола Зеров, Михайло Драй-Хмара, Павло Филипович, Освальд Бургард (Юрій Клен).

 24.12.2013 12:41  © ... => Тетяна Белімова 

Дякую! Не знаю.... Котляревський, напевне. Це те, що пам`ятаю з літератури. Вгадала? 

 24.12.2013 10:09  Тетяна Белімова => © 

Гарно!
Кішки теж різними бувають!)) Деякі переймаються важливим)))
Жартую! Поезія сподобалася саме античними алюзіями (теж страшенно залюблена в античності)))
Ти ж знаєш, чиєю "визитівкою" були такі античні алюзії і ремінісценції в українській літературі? У колі поетів? :)