Чабанець
Українська народна казка
Був собі чабанець, змалку все вівці пас, більш нічого й не знав. От раз випав йому з неба камінь, – у вісім пудів. То він, було, усе грається тим каменем: то причепить до батога та кине угору, а то візьме покине серед степу сіряк, тим каменем навалить.
От до того царя, що в його царстві той чабанець був, та став підступати під город змій; пудів по тридцять каміння перевертає, кидає та дворець собі будує і вимагає, щоб цар за нього свою дочку оддав.
Цар перелякався, давай засилати скрізь по царству, по волостях бумагу, чи не найдеться де такий богатир, щоб того змія знищив.
А той чабанець прочув та й похваливсь:
– Я б того змія, – каже, – батогом забив.
Донесли люди про це цареві у вуха.
Приступив чабанець до царя. А цар подивився, що він такий малий, та й каже:
– Що ти кажеш! Ти ще молодий.
– Нічого, – відповідає чабанець.
Ото дає йому цар два полки солдат – полк співаків і полк музикантів. Вийшов чабанець до тих солдатів та як скомандував, то неначе він уже років двадцять у війську служив. Тоді цар тільки руками сплеснув.
От, не доходячи до того змія, кида чабанець свої полки і наказує:
– Дивіться, як із змієвого двірця з труби піде дим, то я його побив, а як піде полум`я, то він мене.
Покинув те військо, а сам і пішов. А той змій та такий був сильний, що за гони до себе не підпускає, так диханням і побиває. От як забачив змій чабанця, зараз дмухнув. Аж ні, той і не зворухнеться.
Питає змій:
– За чим, добрий молодець, зайшов? Чи будем битися, чи миритися?
– Не з тим добрий молодець ходить, щоб миритися, а з тим, щоб битися, – відповідає чабанець.
– Ну, – каже змій, – бий мене!
– Ні, бий ти мене попереду.
От у змія меч на три сажні залізний чи стальний, як ударить він чабанця ним, так меч на шматки і розскочивсь.
– Держись же, – каже чабанець, – тепер я ударю.
Як шмагоне його батогом, на кінці якого камінець прив’язаний, – змій тут і розпластавсь, і дим пішов у трубу.
Тут військо таке раде, музиканти грають, співаки співають, цар чабанця стрічає, бере зараз під руку, веде у дворець.
Оддав цар за нього дочку, побудував їм дворець, і живуть вони собі припіваючи.