27.08.2023 15:33
для всіх
58
    
  2 | 2  
 © Ruslan Barkalov

Каяфа

Той, хто переміг смерть

Стародавній Ізраїль – земля, котра «тече молоком і медом». Так, це саме той обіцяний Богом Ізраїль. Однак, нема тут ані молока, ані меду. Тут лише плач, крик і штандарти легіону, котрі римський префект наказав внести до «столиці юдеїв».

Вже майже сімдесят років минає, як Юдея опинилася під владою Риму. Це зробив ще славний полководець Гней Помпей[1], приєднавши всі ті землі до Римської держави. Він скинув правлячу на той час династію Хасмодеїв. І так на царському престолі опинився чужинець. Не просто чужинець.

Колись свого часу ще Аристобул[2], Юдейський князь, приєднав невеликий народ Ідумею і примусив до обрізання все чоловіче населення території, щоби таким чином їх асимілізувати. А тепер Ідумеєць[3] пустив коріння на царському престолі. І єдиними, хто «залишався думати про народ», були група правовірних, ортодоксальних євреїв – фарисеї[4].

Первосвященики змінювали один одного з такою швидкістю, що ніхто не знав, хто з них є насправді тим, хто несе службу перед їхнім богом і приносить жертви за народ всемогутньому Ягве. І одним із таких первосвящеників з додатком екс був Анна…

– Доброго ранку тобі, батьку народу нашого – почулося з порогу і в кімнату увійшов молодий чоловік – Бачу щось тобі не спиться!

– Ох не спиться мені. Не спиться – зітхнув старий, що сидів на кріслі біля стола – Ти, думаю, чув про того свіжого проповідника із Назарету!

– Так, чув! І що з того?

– А те, що він притягує людей до себе – скрикнув Анна і грюкнув кулаком по столі – Надіюсь, що ти розумієш, що якщо за ним підуть маси тоді. Хто лишиться з нами?

– Та перестань ти так! – відповів спокійно Каяфа – Хіба мало їх таких, що народ баламутять. Ну, і що з того?А потім раз і «чудо не відбулося».

– Ти смієшся – з докором промовив старий – Сину, він сильніший від інших! Ти хіба не знаєш, які він має збирає маси довкола себе. І чуда, кажуть, творить. І головне твердить, що він месія!

– То й що? Хіба мало себе називало месіями, підбурюючи народ. А потім же всі ці месії опинялися на хресті. Пам’ятаєш Симона, Івана… Ну і де ж вони? Римляни розіп’яли! Так буде і з ним.

– А якщо ні! Що тоді? Сину мій, ти ж знаєш як я хвилююсь! Я хочу, щоби ви разом із Соломією жили довго і щасливо і щоб не було ніяких воєн. А тепер уяви собі, якщо він замислить підняти повстання! Що тоді?

– Найгірше те, що скоро Пасха!

– Я теж про це думав. Він може з’явитися біля храму і почне свої проповіді. А народ темний. Не розуміє, що все це політика. Будь-яке скупчення людей Пилат може сприйняти за підготовку до повстання.

– Ні, може бути й дещо і набагато гірше коли римляни захочуть ввести військо в Єрусалим. Хто нам тоді допоможе?

– І знову хрести – тихо мовив Каяфа – Я тебе розумію! Сини Ірода є ніякими правителями. Їх ніхто не підтримує. Та й народ зневажає.

– Що ж нам робити? Сину мій, чому все проти нас. Господь нас покинув!

В цей момент до кімнати увійшла молодша дочка Анни. Гадера – молода, красива дівчина, років двадцяти. Її красиве довге волосся спадало по плечах. Гадера вдягнута у звичний для свого часу одяг. Її молоде й рум’яне личко випромінює стільки доброти і щирості. Карі очі, чорні тонкі брови над очима, тонкий гнучкий стан – ніби намальована, справжня принцеса.

– Доброго ранку, батьку! Чого так рано не спиш? Може тобі чого принести?

– Ні, ні, доню, не треба! Іди ще спати. Ми з Каяфою обговорювали свої справи.

– Добре, батьку. Я ще хотіла спитати тебе!

– Говори, моя доню – озвався старий.

– Батьку, а ти чув про вчителя з Назарету – спитала дівчина – Говорять, що він…

– Чому ти ним цікавишся? Що ти про нього чула?

– Ну, майже нічого – зніяковіла дівчина – Лише чула, що він може творити чуда, воскрешати померлих, допомагає хворим і бідним. Кажуть, його слова мають незвичайну силу.

– Значить, то все-таки правда! – тихо мовив Каяфа.

Дівчина вийшла з кімнати. За дверима почулися голоси. Вона з кимось говорила, напевно із Сусанною – старшою дочкою Анни, дружиною Каяфи, що був затем Анні і став недавно первосвящеником.

А тим часом у дверях з’явилась постать. Це був Гамалиїл[5] –авторитетний вчитель моралі. Старий юдей із сивою бородою, низьким чолом, маленькими очима і довгим сивим волоссям. В цілій Юдеї його поважали і вважали за найрозумнішого серед учителів закону.

Він також вів при храмі спеціальну школу для хлопців в котрій вчив їх святого писання. Його авторитет був не лише у цілій Юдеї, але скрізь, де були євреї.

– Вітаю вас, великий вчителю – звернувся Анна з чим прийшов ти до нас?

– Хотів провідати тебе, шанованого нашого Каяфу! Хто знає, може вже завтра мене не буде, на все воля Всевишнього!

– Так-так… Воля Господня – прошепотів Каяфа – Сідай, Гамалиїле. Ми саме хотіли почути твою думку.

– Ну що вам може сказати старий Гамалиїл. Не думаю, що можу сказати чи порадити. Це лише буде думка нікчемного старого.

– Ні, ні, ти не прибінюйся – перебив його Каяфа – Але справа є трохи серйозна. Думаю, ти чув про проповідника із Назарету на ім’я Ісус!

– Чув. І що? Молодий, розумний. Божий він чоловік! Що я можу сказати.

– Як ти не розумієш – аж зашипів Анна – Він нам заважає! Хіба не бачиш як народ іде за ним? В краю стає дедалі не спокійніше! Пилат скоро приїде, а відповідатимемо ми! Чи може ти забув те, що було кілька років тому назад, коли я ще був первосвящеником! А тепер що?

– Ти боїшся втратити владу із своїх рук, Анно? – тихо спитав Гамалиїл.

– Подумай, що може статися, коли ми вже не зможемо контролювати ситуацію! Гамалиїле, ти ж розумний чоловік, скажи нам, що робити? – спитав Каяфа.

– А ви що думаєте? Я вже ніби все сказав! Якщо воно від людей несе свій початок то скоро зникне і всі забудуть. Але якщо справді від Бога, то що ми зробимо? Лише станемо противними Всевишнього волі! А це – самі розумієте…

– Ти хочеш сказати, що нам варто сидіти і мовчки чекати – спитав Анна – А якщо не так?

– Ти чогось боїшся? Але чого? Що вам до того?

– Подумай сам, якщо знову почнуться заколоти. Рим нам більше пробачить. А хто тоді нам допоможе, хто? Всі, хто є довкола нас, лише чекають на це, щоб ми похитнулися! Аретта[6] ворогує з Антипою, Єгипет, що сам знаходиться під рукою римлян? Хто?

– Всевишній захистить нас, Анно! Хіба мало разів він нас виводив з дна?

– Бог вже давно нас покинув, Гамалиїле! – сумно відповів Анна.

– Ти не правий, Анно! І все ж, я думаю, що нам не варто вмішуватися в ці справи. Нехай час все розставить на свої місця. Нам варто стати осторонь і почекати, що буде далі.

– Гамалиїле, Гамалиїле який ти надто спокійний. Але ти розумієш, що ми мусимо зберегти наш край за будь-яку ціну!

– Ну в такому разі не буду тобі зважати, Анно! Але згадай, що над всім діє сила Могутнього. Щоби це не стало твоєю власною амбіцією, мій любий друже!

*************

Кілька днів потому

По галереї ідуть: Каяфа, Ірод[7], Гамалиїл, Симон і Ананія.

– Гарний палац, чи не так – перервав довгу мовчанку Ірод – Величні зали. От і все, що залишилося від батьківської слави.

– Не від батьківської а узурпаторської – злісно перервав Каяфа.

– Каяфо – мовив Гамалиїл – Не конче відразу показувати свою неприязність!

– Гаразд. Зараз час зовсім не на це – мовив Симон, що належав до близького кола і був членом синедріону – Ми маємо краще подумати як нам бути із тими усіма заворушеннями, що починаються в народі!

– Ах, цей новий проповідник! Він весь час на очах! Ми не можемо так просто сидіти і чекати, коли прийдуть римські легіонери і знищать ті рештки свободи, котрих і так уже майже нема!

– Ми просто змушені щось робити! – сказав Симон – Інакше в нас почнуться справді дуже великі неприємності із Римом!

– Так, так – важко зітхнув Ірод – Тепер уже не ті часи, коли був дружній нам Август! Тепер мусимо бути дуже обережними. Часи так змінилися.

– Якби ви менше гризлися, то наше становище може не було б таким жалюгідним – відказав Ананія – Дивлячись на вашу безпомічність, люди самі прокладають свій шлях до свободи. А ви що думал. Царями не народжуються. Ними стають.

– Який іще шлях – крикнув Каяфа – Не можна будувати чогось на блюзнірстві і богохульстві! Чи може ви хочете до нього приєднатися? Може забули, що було з повстанцями під проводом Симона? Тисячі хрестів з конаючими на них євреями! Ви цього хочете? Римляни не зупиняться ні перед чим! Вони зараз творять, що хочуть. А ми – ніщо! І нічого не зможемо!

– Каяфо, ти надто емоційний – тихо промовив Гамалиїл – Думаю, що повна картина виглядає дещо інакше. Але найперше, треба добре подумати, щоб і ми часом не натворили ніяких дурниць.

– Може ти і правий. Але з іншого боку, Каяфа теж має рацію. Ми не маємо права на помилку! Треба справді добре обдумати. Бо ситуація справді вимагає конкретних і рішучих дій.

– І що з того? Що нам робити?

– Хто може нам сказати? Але питання з Галилейським вчителем залишається відкритим і не розв’язаним – мовив Анна – Зрештою, він з Галилеї. А це земля Филипа. До того ж, без дозволу на це прокуратора ніхто не зможе його ліквідувати. А він, самі розумієте, як захоче, то дозволить. А якщо ні, то ні!

– Але ж з ним щось треба робити – відказав Ананія.

– Так, ти правий. Але що? А ще скоро Пасха!

Несподівано, неначе із-під землі виріс, появився Йоханед. Це був один із прислужників Каяфи – начальник охорони храму. Чоловік років сорока п’яти, середнього зросту, з чорним волоссям, малими чорними очима, глибоко схованих в середині очних ямок. На правій щоці мав великий шрам. Він був радше схожий на бандита чи вбивцю, аніж на охоронця храму. Саме так, вбивцю.

І ним Йоханед був. Каяфа взяв його до себе не так давно. А він щоразу оправдовував сподівання свого господаря. Відданий пес. І цього разу також він порадує свого Каяфу і принесе добрі вісті, які той хоче чути.

– Мій пане – звернувся Йоханед – Чи можна з тобою поговорити?

– Ох мій любий, Йоханеде! Говори, говори! Ти приносиш мені лише хороші вісті!

– Справа, яку ви мені доручили…

– І що щось не так? – стривожився Каяфа.

– Ні, ні, все добре! Ісус буде на Пасху в місті. Зараз він перебуває в домі одного свого друга. Але це не все. Я знайшов між його послідовниками того, хто нам може допомогти!

– Це вже добре! – мовив Каяфа – І скільки він просить за таку «послугу»?

– Не надто багато як за таку справу! А про найсприятливіший момент він скаже нам сам.

– Що ж, дуже добре – сказав Ананія – Але… Чи не схоже на якусь пастку?

– Про що ж ти друже! – заперечив його Каяфа – Хоча… Але ти бачив моїх людей!

– Ні, не думаю – продовжував Йоханед – Він розчарований у своєму «вчителеві праведності»

– Отже – лукаво посміхнувся Каяфа до Гамалиїла – А ти говорив, що треба чекати! Всевишній сам видає нам його в руки! Ти молодець, Йоханеде! Візьми скільки треба грошей. Піди до скарбника і скажи, що я наказав дати тобі рівно стільки, скільки тобі треба! Не скупись – заплати тому блазневі!

*************

Наблизилося вже свято Пасхи. Був гарний сонячний день. Каяфа саме вийшов із дому і походжав по внутрішньому подвір`ї. Місто почало пробуджуватися. Було чути вже перші його голоси. «Як на диво досить спокійний ранок – думав собі Каяфа, насолоджуючись ранковим свіжим повітрям – Так тихо, ніби перед бурею. А скоро Пасха… Головне, щоби пройшло все без ніяких інцидентів. Бо той паскуда – римський намісник, потім захоче мене в чомусь звинуватити».

Переповнений такими думками він сів собі на лаву, що стояла поблизу стіни. Та його спокій перебив старий Анна, що теж вийшов надвір. Він, побачивши засмученого зятя на лаві, підійшов і, поставивши руку на плече, промовив:

– Не переживай, мій сину! Скоро настане і наш час!

– Може й так. Може й прийде – тихо мовив Каяфа – А може й ні. Ти ж сам бачив, як вчора він входив до міста, ніби цар! А народ… Народ його вітав наче правителя! І що з тепер з того вийде!

– Перестань! Не бійся! Треба скликати Синедріон. Наше буде все одно зверху!

І вже через дві години в дім первосвященика почали сходитись найповажніші члени Синедріону – щось на зразок установчих зборів, що тримали у своїх руках все. Все робилося доволі швидко і через кілька хвилин кімната стала переповненою людьми. Тоді Каяфа став посередині кімнати і почав говорити:

– Шановані вчителі закону і моралі в Ізраїльському народі! Найрозумніші серед усіх! Ми зібралися тут, самі розумієте напевно чому! Всі ми бачили те, що сталося вчора! Цей Назарянин проявив небачене нахабство – він перевершив усі допустимі норми! А ми… Ми всі стояли і спокійно спостерігали за тим, що відбувалося. Ви самі бачите як той чоловік відводить людей від храму і баламутить своїм новим вченням, котре він не відомо звідки заніс. Постає дуже велика загроза – коли ми не зможемо більше управляти ситуацією. Всі ви прекрасно знаєте, що серед його учнів є найрадикальніші – зилоти. Йде поголоска про те, що є заплановано вбивство римського прокуратура! Що ж нам тепер робити?

В кімнаті стало неначе у вулику. Було чути голосні крики, хтось комусь щось доказував, було чути окремі фрази… Потім почалися висловлювання з різних сторін кімнати:

– Вбити його! Забити на смерть!

– Ні, краще нехай прийде і стане перед нами!

– Нехай його вб’ють римляни!

– Стратити бунтівника!

Обстановка щоразу ставала все гарячішою. Серед старшин не було як такої єдності. Але все ж, більшість була із думкою, що треба позбутися небезпечного конкурента. Каяфа ликував.

Половину справи зроблено. Залишилось лише якось змусити Пилата, щоби він підписав смертний вирок. Але це вже половина справи. Головне, що члени Синедріону[8] погодились із тим, що треба цього «вчителя» видалити з лиця історії.

Анна аж помолодів від радості, що нарешті справа котра так довго не дозволяла їм спокійно спати – вирішена. Він уже бачив кінець – коли Ісус буде привселюдно обвинувачений у політичному підбурювані народу проти римської влади, богохульстві та в ряді інших гріхів, що дозволять засудити його. Ну хто ж тоді його підтримає? Хто ж захоче слухати його? Ніхто! Всі відвернуться від злочинця і повернуться до храму. Тоді знову настане довгоочікуваний спокій, котрий принесе усім задоволення.

– Чому не прийшов, Гамалиїл – спитав Анна Каяфу – Той старий хитрун хоче як завжди бути правим і чистим!

– Яка тобі різниця? Ми і без його авторитету зробимо свою справу! Що нам іще потрібно?

– Але якщо б він був то все було б набагато простіше і переконливіше! Все ж цього старого лиса всі поважають як визначного вчителя закону. А це щось таки означає!

– Так, але вже – відповів Ананія – Думаю, що нам стане і тих голосів, щоб заставити його замовкнути назавжди!

– Що ж тепер залишається лише чекати слушного моменту щоби його схопити!

– Так, але це треба зробити досить тихо. А в часі Пасхи цього не вийде! – мовив Симон.

– Сподіваємося, що він нічого не придумає витворити на саму Пасху!

– А якщо ні! Якщо він вже власне щось задумав! Ви ж самі бачили, як люди зустрічали його з криками «осанна»! Це ж пряма вказівка на початок повстання! Чи ж ви думаєте, що він такий добрий як говорить?

– Ми не знаємо його – відказав Анна – Але чули, що він говорив про себе, вказуючи, що він ніби син Всевишнього! А це вже переходить всякі межі! Думаю, що цього нам досить аби зрозуміти, хто він. І що він противник Бога!

– Так, ти правий! – крикнув Симон.

– Тоді ми маємо що йому закинути. І не просто закинути. Але…

– За таке один вирок – каменування!

– Може взяти його ввечері, коли народу в місті мало – сказав Азарія.

– І як ти це собі уявляєш? – спитав Каяфа – Ти ж знаєш, що народ весь час за ним!

– Ти ж говорив, що знаєш якогось із його прибічників, що готовий нам його видати!

– Так, є один – Юда! Але ж це останній план!

– От і використаймо його – мовив Анна – Так буде і краще нам і простіше. Заодно це і відведе всякі підозри від нас!

– Тоді до справи! Йоханеде, піди і знайди того чоловіка і домовся з ним. Що швидше, то краще!

– Так, мій пане. Але як я зможу зловити того Ісуса, якщо …

– Ти ж слуга храму і маєш право діяти в інтересах храму! Це, мій друже, тобі дозволяє все, що ти захочеш! Головне, щоби цей «вчитель» був живим доставлений до нас!

– Добре, мій пане! Буде зроблено! – сказав Йоханед і вийшов геть.

*************

Надворі вже було темно. Все вже давно глибоко спало. Тихий теплий вітерець гуляв по повітрі. На небі світили зорі і здавалося, що це найкраща пора коли все спочивало від важкого, жаркого дня. Однак, в домі Каяфи не спали. Годину тому до нього прийшов один із учнів того ненависного йому «Галилейського вчителя» і повідомив, що вони будуть цієї ночі в Оливному саду за містом. Це був найбільш сприятливий час для дій. Каяфа відіслав Йоханеда з двома десятками охоронців разом з Юдою до Оливного саду.

«Нарешті він таки попався! Хоч би лише не сталося чогось не сподіваного!» – думав Каяфа. На дворі почувся шум і чиїсь крики. Було чути як хтось увійшов у дім. Каяфа чекав з нетерпінням цієї миті. Двері відчинилися й увійшов Йоханед :

– Мій пане, все виконано, як ти і просив! Галиленин у дворі!

– Та веди його швидше сюди – скрикнув первосвященик – І клич усіх!

Через кілька хвилин два сторожі ввели до кімнати зв’язаного чоловіка. Каяфу вразив його надзвичайно спокійний вигляд. Красива зовнішність, постава. Все було в ньому величним.«От він – справжній цар!» – подумав мимоволі Каяфа. І сам аж злякався тої думки. Він пильно поглянув на в’язня, а тоді гостро сказав:

– Ти хто? Чого бунтуєш народ цей?

– Ти ж і сам знаєш, хто я! – відповів йому той – Я з родом із Назарету. І народ я не бунтую. Чи може хтось сказав, що я сказав щось зле?

– Ти виступаєш проти храму і проти Бога!

– Все, що я говорив – говорив перед всіма і нічого поза очима!

– Як ти смієш зі мною говорити? Я – первосвященик! А ти хто такий?

– Хто тобі дав таке право вчити народ? Хто вчив тебе? Звідки набрався цих слів? Відповідай!

– Якщо я скажу – ти не повіриш. І якщо запитаю, то не зможеш мені відповісти – відповів Ісус.

– Як ти смієш! – крикнув Йоханед і вдарив його по щоці.

– Якщо я сказав зле, то спочатку доведи. Але якщо добре, то чого б’єш? – відказав в’язень.

Твердість в його словах вразила і первосвященика і начальника сторожі. Ще ніколи вони не бачили, щоб людина могла так стійко триматися, розуміючи наскільки її становище є зараз важким.

– Він або святий, або повний дурень – шепнув Йоханед Каяфі.

– Що ти говориш! – зашипів той – Ні, не думаю! Однак буде не просто переконати його в тому, що він є не правий!

А тим часом до кімнати почали заходити члени синедріону: найповажніші первосвященики (всі ті, котрих поскидував ще Ірод Великий), князьки. Напівсонні вони нагадували живих мерців, що не давно встали із своїх могил.

– То розкажи нам про себе. Про свою науку – вже м’якше почав говорити Каяфа.

– Усе, що я говорив – говорив був перед всіма. І нічого такого чого би я говорив потай! Спитайте тих, котрі чули! – відповів Ісус.

– Та багато чого ми чули про тебе – почав один із первосвящеників – Чули і про чуда. І про твої навчання. Чули… Чули, що ти був назвав себе сином Божим!

Але в’язень мовчав. Він ніби не чув того, що говориться і робиться довкола нього… В кімнату ввійшли двоє людей. З усього було видно, що обидва були два п’яниці і волоцюги. Вони встали навпроти Ісуса. При малому освітлені кімнати їх фігури скидалися на якісь казкові страховиська. «О, нещасні. Які ж вони сліпі. Безумці, котрі не знають, що роблять.» Один з них підійшов поближче, глянув на в’язня і тицьнувши пальцем проказав:

– Так, це він… Ну точно він… Він… Говорив… Що зруйнує храм… Наш храм… А тоді збудує… За три дні…

– То правда? – звернувся до Ісуса Каяфа – Чи чуєш, що про тебе говорять? Чого мовчиш? Ти нічого не заперечуєш із того, що про тебе говорять?

Але той і далі мовчав, а ненависть первосвящеників і далі росла. І щораз сильніше…

– Ну! Чого мовчиш? Скажи нам, чи ти є справді той, про котрого написано! Скажи ж нарешті, чи ти Христос?

– Так, це я! – озвався він – Але відтепер побачите Сина Людського лише на хмарах, по праву руку від Отця Небесного!

– Він сказав богохульство!

– Він назвав Бога своїм батьком! Це гріх!

– Це презирство! Чого чекаєте?

Почалися крики. Натовп роз’ярених старшин і первосвящеників хотіли вже схопити Ісуса. Але Каяфа раптом стримав їх:

– Чекайте! Чекайте!

– Чого чекати, він назвав себе сином Всевишнього!

– Його скарати треба! Каменувати!

– Так, він заслуговує смерті!

– Так! І тому нам краще піти до Пилата! – лукаво підсміхнувся Каяфа.

Він уже малював в уяві, що буде далі.


[1] Гней Помпей Великий – видатний римський полководець і державний діяч

[2] Арістобул І – Юдейський цар із династії Хасмодеїв

[3] Ідумеєць мається на увазі Ірода Великого

[4] Фарисеї (відокремлені) – спочатку релігійно-національна. А пізніше суспільно-політична течія у Юдеї в епоху другого Храму. Протиставлялися Садукеям.

[5] Гамалиїл – вчений, равві, онук знаменитого Гіллея. В Біблії згадується у випадку суду над апостолами та як вчитель ап. Павла.(Дії 5: 34; 22:3)

[6] Аретта IV – Набатейський цар, тесть Ірода Антипи. Воював проти Антипи. Ірод – Антипа був одружений на його дочці, пізніше одружившись із Іродіадою, він вигнав першу дружину і ув’язнив її у Махероні. Через це цар Аретта починає проти нього військову кампанію серією набігів на території Антипи. Саме за цю ситуацію Антипу критикує Іван Хреститель. (Мк 6:17)

[7] Ірод – син Ірода Великого і Клеопатри Єрусалимської. Брат Ірода Филипа ІІ, тетрарха.

[8] Синедріон – найвища юдейська релігійна та політична інстанція. Верховна рада і вищий суд.(Езд 7:25;Мт 26:57; Мк 15:1, 43)



2015

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!