Шлях до Небокраю

Частина 3

Пробудження

Мить зупинилася, стала росою;

час покотився, розвіявши чари:

«Буде біда! - гомоніли з журбою. –

Зникнула квітка чарівна, не стало».

Всюди тривога розсипалась лісом,

стало, неначе гроза от настане.

Поміж деревами ходять як біси

сутінки мороку в чорних сутанах.

Вовками виють вітри здичавілі,

сумом останньої миті життя.

Плачуть у небі зірки, посіріли -

кроком за кроком ішло небуття.

Грані крихкої ідилії легко

розруйнувати і знищити вщент.

Мов ненавмисно упало люстерко

і залишився маленький фрагмент.

Все оповило мовчання, відсутність;

танула дійсність, мов сніг у руці.

Лиш порожнеча, здавалось, присутня,

кожен шукає свій шлях-манівці.

Сіло гнітюче мовчання й тримало –

вже не було ні чудес, а ні лісу.

Зникло далеко у гранях кристалу -

мавки, в очах лиш, чарівної риси.

Вічно здавалось хвилина тривала,

сон із щезав – у тумані дорога.

Як повернутися? Де те начало,

що розкриває таїну усього.

Ява безжально засіла у серці -

це лише сон, лиш уяви творіння.

Промені ранку, якими зітреться,

згодом забудеться це сновидіння…

БЦДСС, 2012 - дотепер