15.02.2024 22:55
для всіх
11
    
  - | -  
 © April

Пробудження _езетерич.фентезі ч.12-14

Пробудження _езетерич.фентезі ч.12-14

част. 12-14,

Глава 12-та

Можливо, щось трапилося з "хронометром" старця, бо до свого світу я повернувся, коли дружина вже була вдома... Хоча, найімовірніше, це означало, що запрацювала на повну силу програма "віддаленого доступу до сервера" старця (з усіма її "примочками"), і повернення астрального тіла відбулося раніше. І тепер, на щастя, я вже не міг налякати дружину незвичним виразом обличчя (з розплющеними очима), як, скажімо, цього ранку, і виглядав як під час звичайного сну.

- Ой... ну як ти? - запитала Настя, - ... Я повернулася зовсім недавно, але побоялася шуміти і.... влаштувалася, - не роззуваючись, - просто тут, читаючи... ось книжку. - Настя тримала в руках подаровану мені, майже нову, книжку... Саме про таку ж, але вже ЇЇ, незважаючи на неординарні події цих годин, я часто згадував і навіть мав настанови старця.

- Так... все добре... ВЖЕ добре... - відповів я, - не переймайся!

Замислившись, я мимоволі зупинив погляд на книзі, і дружина, спіймавши його, раптом сама перейшла до розмови на хвилюючу мене тему.

- Сергію, я... давно хотіла тобі сказати..., але не знала, як почати... - Я злегка напружився, - ... Це було кілька років тому, коли ми з тобою ще тільки познайомилися... - Вона раптом перервала себе: стурбована тим, що я голодний, запропонувала мене спочатку швидко нагодувати.

Бачачи її переживання і, до того ж, відчуваючи давно голод, я швидко погодився і для початку вирушив у душ, якого не приймав, як мені здавалося з минулого життя. Настя поспішила на кухню, звідки майже одразу почали долинати звуки посуду, який діставали з полиць.

... Постоявши кілька хвилин під душем, - який, як і приймання ванни, допомагає багатьом увійти в транс, - я раптом зрозумів, що спостерігаю за всім навколишнім ще однією додатковою парою очей. Це можна було порівняти з тим, що в моїй голові тепер з`явився, - як другий Я, - такий собі тонкоматеріальний пілот, який міг оцінювати все, включно зі мною першим; і тимчасово домінував, але не пригнічував, а начебто навіть навчав. Я був одночасно і самим собою, і тим, хто щось вивчав, аналізував через це візуальне сприйняття. Відчуття було вельми незвичне: цікаве, але незатишне і трохи лякаюче... Можливо, якесь, посіяне в мені колись зерно, швидко зійшло і принесло свої перші плоди. Щось мені підказувало, що це були перші кроки на шляху мого переходу в незвідане п`ятивимірне існування.


Ще не готовий до таких різких змін, я швидко вимкнув воду і став витиратися. Розглядаючи своє обличчя в дзеркалі, я заспокоївся, бо сприймав його знову, як і раніше, а не через призму нових відчуттів. На мене дивився молодий чоловік із майже звичайною в наш час зовнішністю: кучерявим волоссям каштанового кольору, яке спускалося через високе чоло майже до сірих очей; невеличкі вуса і коротка, - модна останніми роками, - "голлівудська" борідка. Незвичайним у цій зовнішності можна було назвати лише злегка загострений ніс з акуратною горбинкою - наслідок невдалого спуску на санчатах у дитинстві.

Очі!.. Як я не помітив відразу?!!.. Вони єдині видавали внутрішні трансформації, що відбуваються в мені, і зрозуміло: вустами Цицерона "очі - це дзеркало душі" ...


З ванни я пішов одразу на кухню. Настя, змінивши взуття на веселі м`які капці, пурхала кухнею, завершуючи приготування чаю. Запізнілий сніданок вже чекав на столі. Я давно не почувався таким голодним і тому із задоволенням приступив до " чревоугодництва". Але що було також незвично - мене тепер приваблювала лише легка, майже вегетаріанська їжа: зелений салат, овочі, каша, фрукти і частково варені яйця, на яку давно перейшла дружина... Наповнивши шлунок до необхідних розмірів, я із задоволенням узяв із рук Насті чашку чаю, всупереч своїй давній звичці пити за сніданком виключно каву. Такі зміни в харчових вподобаннях чомусь не стали для дружини приводом дізнатися про їхню причину, натомість вона із неабиякою легкістю продовжила складну, - розпочату ще до сніданку, - розмову

.- ... Я давно хотіла сказати, що читаю таку саму книжку..., вибач не зробила цього раніше... хоча збиралася неодноразово. Так порадила свого часу мама, - ніби на своє виправдання сказала вона, - ... але, не подумай... не для того, щоб просто приховати моє захоплення езотерикою. На це була інша, більш... складніша чи що причина...

Було помітно, що Настя трохи нервувала і це передавалося мені.

- Причину, навіть мені, вона не назвала. Просто сказала, що "не час" ... і що зможе це зробити тільки в якусь "важливу для нас обох мить"... Так і сказала.


І поки я думав, що відповісти, Настя, заповнюючи паузу, вже з усмішкою додала: "Ось бачиш, яка я терпляча?".


Події останніх годин навчили мене витримувати незвичайні психоемоційні навантаження, і тому зізнання Насті не завдало особливого занепокоєння. У звичайних умовах ця новина, найімовірніше, змусила б мене нервувати і може "з`ясовувати стосунки". Але не зараз. Я лише уточнив, як давно вона захоплюється езотерикою і звідки у неї народилася ця ідея. З її слів, це почалося за кілька років до їхнього знайомства, і що інтерес до цієї теми до неї прийшов від мами, яка давно пізнала світ езотерики і займалася медитативними практиками у відомого гуру...


Тут уже було чому здивуватися. Але для того, щоб зрозуміти, наскільки Настя і теща готові до прийняття моєї таємниці, я все ж уточнив:

- А на скільки глибоко мама занурилася в ці знання і практики? Вибач, що розпитую: я зовсім не проти її рівня знань, досвіду і таке інше... Але ти ж чудово знаєш, що є безліч самовпевнених, "непогрішних" езотериків, які часто, - навіть не зрозумівши, як, - опиняються в полоні своїх ілюзій і потім діляться цими "знаннями" зі своїми учнями і послідовниками.


Настя була схоже вражена здатністю легко міркувати на езотеричні теми, яка з`явилася в мене - раптом. Але, не стала загострювати на цьому увагу, і абсолютно не образившись на мої слова, відповіла швидко, ніби готувалася:

- Я не знаю на скільки "глибоко" ..., - вона зробила паузу, налаштовуючи мене на важливість слів, що йдуть за цим, - але про тебе вона мені розповідала ще задовго до нашого знайомства: про твоє ім`я, приблизну зовнішність і вік ..., твій характер .... Мама навіть говорила: "Якщо він не схаменеться", то скоро виникнуть проблеми з серцем... Ще багато чого..., але решта, гадаю, вже не так важлива...


Я починав розуміти чому Настя ще до початку приступів завжди тримала наготові купу препаратів від серця. Але найголовніше з почутого була фраза "якщо він не схаменеться". Залишалося дізнатися про її з тещею ставлення до "подорожей" поза тілом взагалі, і тут я вже запитав напряму:

- ... А ти знаєш що-небудь про особливості тонких тіл і астральні переміщення людини? - Я очікував на певну реакцію і навіть налаштувався на щось на кшталт: привідкритого від здивування рота, розплющених очей, ступору. Але я був приголомшений, почувши спокійне, майже буденне: "Так..., звичайно. Я й сама... - за маминого контролю, звісно... - занурювалася в такі стани. Ну... коли переміщалося моє тонке тіло... І навіть зустрічалася, - вона скривила обличчя, згадуючи, - з якимись тонкоматеріальними об`єктами.


Я почув те, про що навіть не мріяв і, з задоволенням скинувши з себе тягар побоювань за наслідки розповіді про свої "мандрівки", встав і просто притягнув її до себе. Не розуміючи причин такої ніжності, вона, тим не менш, відповіла взаємністю. Наші губи зустрілися і довго не розставалися...


Тепер я вже зміг, хоча б коротко, викласти їй суть моїх зустрічей зі старцем і розповісти про його передбачення нашої сьогоднішньої зустрічі з тещею... Тепер настала її черга бути здивованою: це був і відкритий рот, і словісний ступор, і щось іще... Відходячи від шоку, - але прийнявши те, що я сказав(!), - вона почала уточнювати деталі і насамперед про мій стан у "тих жахливих" ситуаціях. Але я не хотів зараз занурюватися в деталі тих подій і попросив потерпіти до зустрічі з мамою.


Остаточно опанувавши себе, вона набрала тещу. Яким же було її чергове здивування, коли та сказала, що чекала на цей дзвінок і, звісно ж, готова прийняти нас просто зараз...

Незважаючи на втому, ми поспіхом, наче запізнювалися, зібралися і, сівши в машину, рушили в дорогу... Двокімнатну квартиру, в якій ми мешкали, нам, - у надії прискорити появу онуків, - передали свого часу Настині батьки, які самі вирішили поки що пожити у своєму заміському будиночку. Усього, з дорогою містом, нам належало подолати близько сорока кілометрів, на що зазвичай у нас йшло менше години.


Але цього разу світлофори, як змовилися, і за перші півгодини ми подолали лише з десяток міських кілометрів. Крім цього, рух ускладнив раптовий зливовий дощ, що раптово почався, супроводжуваний блискавками і оглушливим громом. Це було схоже на природний катаклізм, який трапляється дуже рідко.


На допомогу логіці, - яка все ще не розуміла зв`язку між дивною роботою світлофорів, раптовою стихією і важливою зустріччю з тещею, - прийшли неприємні поштовхи в центрі голови. Цього було достатньо, щоб зрозуміти: до мене намагається достукатися "старець" ...


Я тут же повернув голову до Насті, щоб розповісти, але не встиг сказати ані слова, коли побачив, як на нас праворуч мчить скажена машина. Іще за мить ми відчули її жахливий удар...


Глава 13-та

Найбільше я хвилювався за Настю, оскільки зіткнення було з її боку. Але низький бампер "божевільного", найімовірніше, припав на колеса і бічний поріг позашляховика, захистивши її двері від прямого удару. На відміну від міцної машини, мокрий асфальт грав проти нас: міняючи траєкторію руху в бік котловану, відритого незрозуміло навіщо просто біля дороги. Розірвані покришки коліс оголили диски і ті, з жахливим скреготом вгризаючись в асфальт, сповільнили рух і зупинили машину майже на краю ями...


Від удару спрацювали всі подушки безпеки. Позбавляючись своєї, я подивився на Настю, зайняту тим самим. Моєю першою реакцією було: "слава богу", і я негайно поспішив їй на допомогу.

- Як ти?!!! - прокричав я, змагаючись із гуркотом грому.

- Нормально... - приглушеним голосом відповіла вона і, мабуть, заспокоюючи мене, через силу посміхнулася і вже голосніше:

- ... Не хвилюйся, вже все добре!.. Ой!.., - крикнула вона налякана, - у тебе ж кров на обличчі!!!..


Незважаючи на сильний дощ, до нас із машин, що зупинилися, вже бігло кілька людей, несучи - хто аптечку, хто - вогнегасник, а хто, додзвонившись до швидкої і поліції, - диктував адресу.

З білим, наче простирадло, обличчям і тремтячими руками шукав слова виправдання винний: "Вибачте!!! Упав телефон... потягнувся за ним, а тут...... вибачте ради бога!.. - стогнав він, повторюючи одне й те саме, як божевільний.

Уже за кілька хвилин дощ, як за командою, стих, і "швидка" та поліція, які прибули несподівано швидко, розпочали: одні - надання допомоги, а інші - оформлення протоколу. Надаючи допомогу, нас прихистили всередині "швидкої" і, слава богу, крім крапель заспокійливого для Насті і пари пластирів для мого обличчя, нам більше нічого не знадобилося... Весь цей час, не замовкаючи, дзвонив телефон дружини, висвічуючи фото її мами. І тільки тепер, трохи вгамувавши тремтіння, Настя відповіла.

Бачачи, що дружині полегшало, я став налаштовуватися на контакт зі старцем і тихо промовив необхідні слова "входу". Але відповіді не було, і тоді, заплющивши для кращої концентрації очі й повторивши фразу чіткіше, я почав приймати спочатку уривки слів, а потім і все, що говорив мій "потойбічний" друг:

- ... Сподіваюся, ти розумієш... те, що сталося - це... не простий збіг!.. Усе, що я повинен був... і міг... зробити в цій ситуації, я зробив... Зараз поспішіть на зустріч!..

Насилу вибудований зв`язок швидко перервався з ініціативи старця, і я зрозумів, що він це зробив навмисне, спонукаючи нас до дії. До цього часу Настя вже закінчила розмову і, дивилася на мої прикриті очі, намагаючись зрозуміти, де я і що зі мною.

- Треба терміново їхати... Старець дуже схвильований, - сказав я, розплющуючи очі й навіть не уточнюючи у Насті, про що вони розмовляли з тещею.

- Так, ти маєш рацію... мама сказала приблизно те саме! І ще... що... до нас на зустріч, ще до аварії виїхав тато!.. - Настя виглянула зі "швидкої" і, побачивши на узбіччі машину з увімкненою "аварійкою", помахала рукою: "Тато вже тут".


Я допоміг Насті вибратися і, подякувавши медикам на прощання, ми поспішили до машини тестя. Поліцейський, який описує ДТП, щось кричав нам услід, але це вже не мало для нас жодного значення...


Глава 14-та

Віктор Петрович, доповівши дружині про зустріч і отримавши, мабуть, додаткові вказівки, вів машину вкрай зібрано, звертаючи увагу на будь-які дрібниці. Крім короткого привітання на початку і наполегливої рекомендації сісти ззаду, і пристебнутися, він за всю дорогу не зронив жодного слова...


Теща, Марія Сергіївна, нас чекала не як зазвичай на подвір`ї, а на мансардному поверсі будинку, у своєму улюбленому куточку серед царства свічок. Незважаючи на серйозну пригоду в дорозі, вона зустріла нас несподівано спокійною посмішкою і, по черзі обійнявши, подала теплі пледи і вказала на затишні м`які крісла. Обстановка і поведінка господині в цей момент чимось нагадали "прийом за записом" у психолога, що було, мабуть, наслідком проблем, які навалилися на нас усіх.


Віктор Петрович, тимчасово підміняючи господиню на кухні, запропонував нам "чай або каву" і, почувши спільне "міцний зелений", вирушив на перший поверх.

- Ну, що мої дорогі, - сказала теща з черговою заспокійливою посмішкою, займаючи звичне місце за круглим столом, - як ви? - Питання було вочевидь риторичним: оцінюючи наш стан більше за виразом очей, аніж покладаючись на сумбурні відповіді, вона, продовжила.

- ... Ми ніколи не говорили з тобою раніше, - вона подивилася на мене, - ... на цю тему..., але... настав час познайомити тебе, - як би краще сказати, - ... з нашими маленькими таємницями, - вона знову усміхнулася, але лише на мить, - ... а також із частиною знань, що стосуються особисто тебе... Зробити це раніше, повір... я не могла і на це були свої підстави. - Судячи з незвичної інтонації, початок більше скидався на схильність до визнання якоїсь провини; але той факт, що вона ледве добирала слова і робила між ними великі паузи - чого я раніше за нею не помічав, - свідчив, швидше за все, про якусь її внутрішню боротьбу.


Внутрішня сила господині зараз розходилася з її нерівною промовою, що могло бути спричинено переживаннями за доньку, і, можливо, за мене. Такою я, мабуть, ще не бачив її ніколи. Хоча, я міг помилятися через події цього неймовірно напруженого дня та розслабляючий ефект від пледа й чаю з медом.

... До моменту, коли тесть повернувся з тацею, Марія Сергіївна вже розповіла про те, що я стисло дізнався від Насті, а також, - що найбільш незвичайне, - про деталі моїх зустрічей зі старцем! Вона казала: про простір наших зустрічей, порятунок мене від "вбивчого" нападу, атаку "сірих", лікнеп про походження "добра" і "зла", багатовимірності й важливі закони Всесвіту, а також аспекти моїх минулих втілень і визначне зростання моєї усвідомленості...


Випереджаючи моє очевидне запитання, вона продовжила:

- Крім зазначеного, тепер я можу поділитися ще й тим, що оці мої... так звані, "досягнення" в езотериці, насправді більш значущі, ніж знає про них навіть Настя. І справа тут зовсім не в недовірі... зовсім ні. Усе простіше й водночас складніше... Досягнувши певного рівня, людина, що йде шляхом просвітлення, дедалі менше говорить про здобутки (успіхи), фокусуючись на розширенні своїх знань; про що влучно говорив свого часу Лао-Дзи: "Хто знає - той не каже, хто каже - той не знає"... - Вона взяла паузу, мабуть, підбираючи слова для продовження...


- ... Але ситуація, в якій ти опинився, виняткова і вимагає сказати про себе більше. Отож..., я досягла такого рівня, коли можу отримувати потрібні мені знання та інформацію через своїх... духовних вчителів і наставників із зоряного скупчення Плеяд, і Вселенської "бази знань". - Вона стала говорити рівніше і впевненіше. - Це можна порівняти з тим, як ти, Сергію, отримуєш інформацію від свого старця, з тією лише різницею, що він транслює її, як провідник... я ж отримую все безпосередньо... - Вона видихнула, ніби скинула з плечей важкий тягар. Поділившись цією своєю сокровенною інформацією, вона, по суті, закрила давно гнітючий її гештальт, і їй стало набагато легше.

Через підказку старця я знав, що під час цієї зустрічі дізнаюся важливу інформацію, але що вона буде такою(!), та ще й спочатку..., я був вочевидь не готовий! Одна справа отримувати нові знання та інформацію з трудів з езотерики або навіть через мого "позаземного" старця, і зовсім інша - дізнатися про "зв`язки" своєї тещі з інопланетними світами, розташованими на відстані 444-х Світлових років!

Але я припускав, що це були ще не всі новини на сьогодні і треба бути готовим до нових, і теж незвичайних...

Частина запитань відпала, але було щонайменше два, цілком логічних. Перше: "Як теща могла отримувати знання з Хронік Акаші без моєї згоди, - адже це суперечить "Закону Свободи волі"? І другий: "Чому "час, який мав настати" (про який теща давно говорила Насті, а Настя - мені годину тому), настав саме зараз?".

Марія Сергіївна, взявши до рук свою чашку і роблячи ковток незвичного, ароматного чаю, раптом дала відповідь на це, ще не поставлене(!) запитання:

- Я не читаю твої думки, Сергію..., як... мабуть... це робить старець. Просто відчула їх спрямованість. І так... ти маєш рацію... інформацію з Хронік Акаші про минуле кожної людини можна отримати лише з її згоди. Але у випадку з тобою, цю згоду ти фактично надав, коли дозволив силам "світла" тебе захищати. За умови, звісно, використовувати це лише на благо тебе самого!

- Добре... Так, це цілком логічно... я зрозумів..., - невпевнено промовив я, вже думаючи про інше.

- Але чому тоді, - не втримався я, ставлячи запитання, що спонтанно виникло, - усі ці роки ви приховували від мене... ваші серйозні напрацювання в галузі езотерики? І, мабуть, "настав час" сказати і про це, - нагадавши її ж фразу на початку, невдало пожартував я.

- І, одразу, якщо можна, - я вирішив слідом озвучити й друге запитання, - ... думаю, це не менш важливо. Скажіть... чому саме зараз настав той "важливий момент" (про який ви давно говорили Насті), коли ви зможете розповісти нам більше?


Очікуючи переконливих аргументів, я знову відчув болісні поштовхи в ділянці "третього" ока, що не залишилося поза увагою тещі й Насті. Бачачи, що я схопився за скроні, як від нападу мігрені, Марія Сергіївна сказала:

- Не опирайся... "Старець" давно вже в цьому просторі, але тепер хоче, щоб про це знав і ти.



Київ, жовтень 2023

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!