14.02.2024 09:49
лише 18+
29
    
  - | -  
 © Шепітко Олександр

Із заплющеними очима

з рубрики / циклу «Мозаїка»

Я не планував іти на вечірку — товариш умовив. Мовляв, чого сидітимеш удома — літо, море, дівчата — а що як хтось впаде в око? І підморгнув. Я ж, каже, знаю, що в тебе давно нікого не було, тому не викаблучуйся.

Довелося піти — він би все одно не відчепився.

А далі товариш зник. Провів на вечірку, всадовив за столика, замовив напої, а потім побачив знайомих дівчат і залишив мене одного. Ні, він спочатку намагався нас познайомити, але побачив, що жодна з красунь мені не сподобалася, тому махнув рукою, мовляв, викручуйся далі сам.

Танцювати не хотілося, тож сидів, насолоджувався коктейлем і розглядав танцювальників. А потім спіймав на собі погляд. Білявка з поглядом сумної кішки, сиділа за столиком на протилежному кінці зали й, здавалося, розглядала мене. Я ще озирнувся: може вона дивиться на когось іншого? Але позаду була стіна, обабіч сиділи пари, тож малоймовірно, що незнайомка споглядала саме їх.

Якщо чесно, мені стало незручно. Бо кому сподобається, коли тебе розглядають. А незнайомка вперто дивилася в мій бік. І з якого такого дива? Мені ж далеко до ідеалу чоловічої краси! На пляж, онде, як вийду, то тільки й чую: «Глянь, горила пішла!» — через моє надмірне волосся на тілі. Хоча декому, скажу, таке подобається й іншого вони вже не бажають. Може білявка теж помітила мою волохатість, тому і запала?

І я не став сковувати політ фантазії, в деталях уявляючи подальші свої дії. Та врешті-решт осмілів настільки, що намірився підійти до незнайомки. Ось доп’ю — подумав — і піду.

Аж тут якийсь атлетичний молодик підсів до моєї білявки й поцілував у щоку. І її наче підмінили: сумну усмішку на обличчі заступило роздратування, вона щось сказала своєму сусіду, а той відмахнувся й став відверто розглядати танцівниць.

Отакої! Схоже моїм фантазіям реалізуватися сьогодні не дано. То й нехай!

Я ще раз глянув на білявку — вона й досі щось розповідала своєму, мабуть, кавалеру, — й пішов на вулицю.

Додому не хотілося, тож вирішив прогулятися сусіднім парком. Чим далі, тим його алеї ставали темнішими. А там і дерева невдовзі закінчилися й переді мною постала не дуже широка піщана смуга, межі якої ховалися в темряві. За цією смугою починалося море — чутно було, як хвилі тихенько хлюпотіли об берег.

Я скинув сандалі, помацав ногою воду, потім відійшов назад і горілиць ліг на траву, що росла під деревами. Зорі виблискували, шепіт моря заколисував, тож я поклав руки під голову й склепив повіки.

Ледь відчутній запах ванілі — так пахне свіжа випічка, коли вітерець доносить її аромат з відчинених дверей пекарні — несподівано з’явився поруч. І вітерець вже гуляв моїми волохатими грудьми — цікаво, як він розстібнув ґудзики на тенісці?

— Чому ти такий нерішучий? — почувся поряд тихий жіночий голос. Я звідкілясь знав, що це та сама білявка. — Якби підійшов раніше, ми б утекли разом. А так зник і залишив мене з ним.

— Ти за мною слідкувала? — перепитав я, не відкриваючи очей.

— Мені потрібно було побути з кимось справжнім. Твій погляд….

— Що мій погляд?

— Ти зовсім не схожий на того, хто прийшов розважатися. Ти не такий, як вони…

Мені здалося, що море раптом захвилювалося, вітерець приніс запах йоду й не вистачало хіба що дрібних солоних крапель.

Рука білявки тим часом неквапливо чаклувала над моїми джинсами, потихеньку стягуючи їх. Вона робила це так довго, торкаючись наче ненароком мого тіла, що я не витримав, навпомацки схопив її й, завваживши при цьому відсутність на ній будь-якого одягу, кинув на траву. Так само не розплющуючи очей, я опустився до самого низу та легенько торкнувся вустами великого пальця на її нозі. Незнайомка, наче після удару струмом, відсмикнула ногу, потім повернула її назад і наступні мої дотики переносила стримано, хоча було відчутно, що реагує на них.

Я не бачив, куди цілував, все робив навпомацки, довіряючи інтуїції, яка своєю чергою ніби прислухалась до реакції жінки. Мої вуста порахували пальці на обох її ногах і я перемістився вище; ледь-ледь торкаючись шкіри кінчиком язика, пробігся почергово по литках; не затримуючись на колінах, залишив печатки майже повітряних поцілунків на внутрішньому боці стегон, притримуючи зовні їх руками.

Білявку трясло, і чим вище я підіймався, тим сильнішою ставала її лихоманка.

Жіноче лоно відчутно подалось мені назустріч. Я спочатку легенько подув на нього, дочекався миттєвої реакції тіла, потім мої вуста лише торкнулись набубнявілих пелюсток троянди, язиком підчепивши при цьому крапельку свіжої роси, й перемістились вище, майже до пупка. Руки білявки спробували відштовхнути мене назад, до гарячого та готового прийняти чоловічі ласки лона, але я відкинув їх, не перестаючи при цьому легенько торкатися вустами жіночого живота то в одному, то в іншому місці. Її наче било струмом, втім, вона вже не втручалась у мої дії, лише інколи трохи вигиналась та стримано стогнала. Вся напружена, жінка, здавалось, чекала, чим це все закінчиться.

Я тим часом підіймався все вище, притискаючись волохатим своїм животом до низу живота білявки, від чого ту тіпало, наче поверхню Землі під час землетрусу. Язик мій прокреслив навколо підніжжя пружних, як м’яч, горбочків тоненькі непереривні лінії, я дістався нарешті вершини одного з них, не втримався й легенько притиснув її зубами.

Відразу згадались майже стиглі ягоди кизилу, такі ж тверді на дотик та терпкі на смак. В голові промайнули ще аналогії з райськими яблучками, аґрусом та грушками-дичками, але порівняння з кизилом мені сподобалось найбільше. Після цієї ягідки я перебрався на інший горбок, де приділив свою частку уваги близнючці першої — легенько поцілував її, потім потихеньку втягнув у себе так, що жінка вигнулась дугою і, загрібаючи пальцями траву, щосили закричала.

А я вже терся носом по долині між горбками, не забуваючи ставити при цьому кінчиком язика вологі мітки. Білявка зробила декілька спроб обійняти мене, намагалась підтягти догори, щоб впитися в мої вуста, але я, не відволікаючись від збудливого ознайомлення з її тілом, твердо противився цьому.

На шиї білявки добре відчувалось, як її судинами пульсує кров. І згадалися розповіді про вампірів. Жінка наче прочитала мої думки й відхилила голову, підставляючи найвразливіше для кусання місце. Втім, я тільки поцілував ту цятку, що пульсувала. На якусь мить ми застигли, очікуючи чогось солодко-непоправного, та невдовзі мої вуста вже пестили кінчики жіночого вуха.

Вона, здавалось, розслабилася, хоча тремтіти не перестала. Я своїми стегнами вже терся об жіночі, поступово розсуваючи їх. І коли вустами торкнувся рота білявки, а жінка готова вже була відповісти на жаданий поцілунок, найгарячіша частина мого тіла саме намацала вкриту росою таку ж нестерпно гарячу троянду незнайомки. Та потихеньку розкрилась і впустила моє тепло всередину.

Білявка на якусь мить завмерла, потім обвила мене руками й ногами, не даючи жодного шансу на спротив. Я насправді й не думав цього робити — просував потихеньку своє тепло вглиб жіночого тіла й водночас руками обхопив її лице, намагаючись покрити його все поцілунками. Білявці врешті-решт вдалося впіймати своїми пухкими та гарячими вустами мого рота...

І тут вітерець, що досі невпевненими поривами намагався остудити жар переплетених тіл, здавалося, раптово переріс в ураган, підняв на морі гігантські хвилі, які затягли мене з коханкою у стрімкий вир, де все змішалось до купи: трава, пісок, дерева, миготіння блискавок, гуркіт грому, крики білявки, схожі на зойки чайок, та мої крики — грубі, гортанні, що зривалися інколи на фальцет, і можливо чимось нагадували крики горили...

Навколо стояла тиша. Я розтулив повіки, прислухався — так само неподалік хлюпотіло море, позаду височіли дерева й ніщо не ворушило листя на них. І жодних натяків на те, що тут був хтось інший. Тільки мій одяг — акуратно складений — прикривав частину живота й стегна.

Я піднявся, вдягнув джинси, перекинув через плече теніску. Сандалі взувати не хотілося, тож узяв їх в руку, ще раз озирнувся й пішов понад морем.

Цікаво все-таки — подумалося — сон це був, чи реальність? Якщо сон, то доволі приємний, чарівний, який окрім задоволення нічого й не повинен був принести. Він звичайно з першими променями сонця забудеться. Або ж ні — якщо спробувати із заплющеними очима його запам’ятати.

Раптом же все відбувалося наяву… Ні, краще нехай це буде сном.

І усмішка з’явилася на моєму обличчі. Бо наразі я не міг вирішити — фіксувати в пам’яті цю пригоду, чи ні.



м. Дніпро, 17.01.20223

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!