Сага про Хьорда та острів`ян
частини XIX - XXIз рубрики / циклу «Сага про Хьорда»
XIX
Індріді, син Торвальда, і Торгріма Майстриня збудували двір в нижній частині Сорочої Долини, у тому місці, що зараз називається Двором Індріді. Але Торгріма, його мати, жила тоді в Лощині, а Торвальд його батько помер.
Першого літа, коли Гейр жив у Кінці Фіорда, приплив до Ісландії, біля Вікарового Шляху поряд з Бичою Рікою, чоловік на ймення Орм. Їхній корабель розбився і вони залишились без усього свого добра. На кораблі було п`ятнадцять чоловік, і всі вони залишились без даху над головою. За дві зими перед цим Орм був на Білій Ріці і зимував у Індріді. І ось тепер Індріді з двома чоловіками поїхав на південь назустріч Орму і сказав, що не залишить його в біді. Він запросив його з усіма людьми до себе. Орм прийняв запрошення з подякою. Поїхали вони всі разом з півдня мимо Берегового Пагорба, через Яму і мимо Клин-Гори, а там до Ульвльотового Озера і Ельвус – Озера і приїхали туди вже присмерком. Грімкель вітає їх, але до себе не кличе.
Індріді тоді сватається до Торбьорг, Грімкелевої дочки.
- Тобі, хазяїне, відомо, якого я роду і як примножив своє багатство. Я хочу як можна скоріше почути твою відповідь.
Грімкель сказав:
- Ми не можемо поспішати в такій справі, це так зразу не вирішується.
І так і не запросив їх до себе. Ввечері Індріді приїхав до Пасовищної Затоки.
А коли вони від’їхали, Сігрід, хазяйка, сказала Грімкелю:
- Дивно, одначе, що ти не захотів віддати за Індріді свою дочку. Ми вважаємо його незвичайною людиною, пошли ж кого – небудь за ними і не заважай тому, що тільки до твоєї честі і честі твоєї дочки.
Грімкель сказав:
- Як хочеш!
Послали до Пасовищної затоки. Індріді і його люди повернулися з посланими. Тепер Грімкель прийняв їх гостинно. Вони заговорили про сватання і умовились, що Індріді жениться на Торбьорг і за нею дадуть сорок сотень і весілля зіграють, не відкладаючи на Ельвус - Озері. А Індріді нехай сам відповідає за те, що скажуть ті, що не були при цьому.
Індріді залишив там своїх людей, а сам поїхав з двома до Торбьорг, в Кінець. Проїхавши Скелі Йори, він тримав путь до Грімового Двору, а звідтіля – до Кондової Пустоші і в Кінець. Гейра вдома не було. Подейкували, що Гейр сам хотів оженитися на Торбьорг, але вона ніяк не заперечила на сватання і поїхала з Індріді. Вони їдуть і скоро приїздять на Ельвус – Озеро. А там готуються до весілля.
Грімкель пішов до капища Торгерд, дружини Хельгі, (23) помолитися про шлюб з Торбьорг. Але ледве він зайшов до капища, як всі боги почали рухатися і зриватися з олтарів. Грімкель сказав:
- Що це значить, і що ви замишляєте, і на кого хочете повернути удачу?
Торгерд сказала:
- Ми не повернемо удачу на Хьорда, бо він пограбував Соті, мого брата, відняв у нього гарне золоте зап’ястя і причинив йому велику ганьбу. Я б краще направила удачу на Торбьорг, але її осяює таке світло, що, боюсь, воно принесе нам розлуку. Тобі ж недовго лишилося жити.
Грімкель вийшов і був дуже розгніваний на богів. Він приніс з дому вогню і спалив капище і всіх богів, сказавши, що вони більше не будуть пророчити йому біду. А ввечері, коли всі сіли за столи, Грімкель Годі раптово помер, і його поховали на південь від садиби.
Розпоряджатися всім, що залишилось від нього, випало Індріді і Іллугі, тому що Хьорда не було в Ісландії. Індріді ні на що не зазіхав з Грімкелевої спадщини, окрім приданого Торбьорг. Тією ж осінню Іллугі почав керувати господарством. Але навесні він поділив все добро з Сігрід, і вона отримала землі на Ельвус – Озері і уславилась гарною хазяйкою.
Примітки:
23)… Торгерд, дружина Хельгі…- місцеве норвезьке божество, шановане ярлами Хладіра. В Ісландії не могло бути її капища.
XX
Через декілька зим Хьорд, син Грімкеля, приплив в Ісландію, до Пісків, і з ним його дружина Хельга, і Сігурд Приймит Торві, Хельгі, син Сігурда, і ще тридцять чоловік. Хьорду тоді було від народження тридцять зим. Він провів в чужих краях п’ятнадцять зим підряд і здобув собі велике багатство і славу.
Іллугі Рудий з Острівця виїхав до корабля і запросив Хьорда разом з усіма людьми до себе. Він сам поїхав їх зустрічати і виказав їм всіляку пошану. Хьорд з радістю прийняв запрошення, воно здалось йому дуже поважним. Хьорд приїхав до Іллугі, взявши з собою двадцять п’ять чоловіків; пиво лилось там рікою всю зиму, і Хьорд був дуже задоволений. Іллугі запропонував йому все, що він взяв з Грімкелевої спадщини. Хьорд сказав, що краще він отримає, що йому належить, зі свого родича Торві і додав, що має намір до нього з’їздити.
Після цього він поїхав, взявши з собою одинадцять чоловік, і з’явився на хутір Широкий Двір, і побачився з Торві, і почав вимагати своє добро. Торві сказав, що це ще невідомо, як він подивиться на його вимоги.
- Тому що я не зобов’язаний тобі платити, якщо ти гірше за свого батька.
Хьорд відповів, що це ще невідомо, і додав, що він ще навідається за своїм. Потім він від’їхав і, повернувшись до Іллугі, все йому розповів.
Іллугі просив Хьорда поступитися:
- Думаю, що так буде краще для вас обох, тому що Торві чоловік хитрий і жорстокий.
Хьорд сказав, що у нього на умі дещо інше.
- Він завжди спричиняв нам одне зло і ніколи не робив хорошого. Я зразу ж піду і буди збирати народ.
Хьорд виїхав і зібрав людей з Польового Мису, а Іллугі – далі на заході, з Сінного Мису, і Дворів, і скрізь до самої Плечистої Гори, і навколо Яремного Двору, а Хьорд – ще на схід на Ріці Горбатої Долини. Вони проминули Середню Гору і так доїхали до Широкого Двору. Торві був біля дому, і він їх гарно зустрів. Іллугі почав мирити їх і сказав, що їм як близьким родичам обов’язково треба помиритися. Торві сказав, що, судячи з усього, у Хьорда є право заводити розмову про гроші.
- Він, мабуть, став великою людиною, - говорить він. – Он як швидко сюди зібрався. Я маю намір вирішити все миром і дати йому тут землі. Я передам йому з землею також тридцять корів і тридцять робітників. Я дам йому на цей рік все необхідне для хазяйства. Подивлюсь, як він себе покаже. Він буде відповідати за все, що отримає, - за землю і тварин.
Іллугі сказав, що це гарна пропозиція, і Хьорд її прийняв. На тому і помирилися. Навесні Хьорд туди переїхав, і Іллугі виплатив йому все, що належало. Хазяйство Хьорда приносило прибуток. Він давав притулок мандрівникам. Ніхто не мав причин ворогувати з Хьордом, та й він не шукав ні з ким сварок. Він прожив там три зими.
XXI
Жив чоловік на ім’я Ауд. Він жив у Аудовому Дворі, напроти Верхніх Поселень, але трохи нижче. Він був людиною свавільною і багатою, низького роду і до того ж сварливий. Його сина звали Сігурдом. Було в нього дві кобили буро-рябої масті. Він дорожив ними.
Іллугі Рудий дав Хьорду, коли той від’їжджав з Острівця, табун з п’яти коней, всі вороної масті. До них і унадилися рябі кобили Ауда, і вони весь час втікали зі свого пасовиська. Хьорд співчував, що у Ауда така невдача з кіньми.
З Торві вони були як чужі. Люди не старалися змагатися з Хьордом, і він з усіма добре ладив. Торві тоді жив на хуторі Верхні Поселення. Він був годі і мав славу людини важкої і не з поступливих.
Наступного літа все йшло, як завжди: коні Ауда втікали від нього до коней Хьорда. Хьорд звелів відігнати своїх коней за гору, щоб кобили Ауда їх не віднайшли. Так і зробили, і все-таки аудові кобили їх знову знайшли.
Одного разу, в сінокіс Сігурд, син Ауда, повернувся з пасовиська, так і не зумівши спіймати тих кобил. Тоді Хьорд послав Хельгі, сина Сігурда, допомогти йому. Хельгі відправився з Сігурдом, і був сильно не в дусі, і говорив, що Ауд сам винуватий в усіх цих потравах і занепокоєннях. А підійшовши до табуна, він бачить, що хлопець поранив коня. Тоді він сказав:
- Що ти за негідник! Але ти більше не будеш ранити таких добрих тварин.
І він убив його. Трохи пізніше туди прийшов Хьорд і сказав:
- Ти зла людина, коли вбив юнака і при цьому невинного. Тебе треба було б вбити. Все ж я не піду на це, хоча б тобі було краще і не жити після такого злодійства. З цього почнеться твоя невдачливість. Ось і сталося те, що я передчував, і це, вірніше за все, приведе нас, так чи інакше до загибелі, та і не нас одних, коли збудеться все, що судилося долею.
Хьорд накинув на тіло убитого плаща і спочатку поїхав додому. Трохи згодом Хьорд відправився до Аудового Двору, і в ту саму мить, коли він в’їжджав до садиби з заходу, Ауд в’їздив до неї з півночі. Вони зустрілися, і Хьорд сказав:
- Сталося велике нещастя, хоча і не з моєї волі: твого сина вбито. Я хочу надати тобі право самому розсудити цю справу і тим самим покажу, що я осуджую скоєне, і зразу ж відрахую тобі сповна всі гроші, і більшість скаже, що від того що сталося, тобі й очікувати нема чого кращого.
Ауд відповідає:
- Я тільки-що бачився з Торві, моїм другом, і передав йому цю справу, і він пообіцяв мені довести її до кінця, так що я ще дочекаюсь, як вам, з Широкого Двору не минути лиха.
Хьорд сказав:
- Погане діло ти затіяв – сварити нас із Торві. Але ти за це заплатиш!
Він вихопив меч Соті і розрубав Ауда навпіл і робітника, що був з ним теж.
Хьорд був у такій люті, що спалив садибу, і всі стоги, і двох жінок, що не захотіли виходити.
Коли до Торві дійшли ці вісті, він сказав, що у нього і в думках не було, що Хьорд так нечувано розправиться з його другом:
- Одначе від Хьорда так легко не відбудешся!
І коли йому стало відомо, що Хьорда немає вдома, він поїхав з викликом до суду на хутір Широкий Двір, і викликав Хьорда до суду альтінга, і повернувся додому. Узнавши про це, Хьорд послав Хельгі на південь до свого зятя Індріді з проханням приїхати на тінг, і подати його на суді, і запропонувати мирну угоду. Сам він, мовляв, не може примусити себе просити миру з причини їхньої вражди з Торві. Хельгі поїхав туди і побачився з Індріді і передав йому слова Хьорда. Індріді відповідає:
- Я обіцяв Іллугі Рудому поїхати з ним на тінг Кільового Мису, але я хочу покликати Хьорда до себе.
Хельгі відповідає:
- Подумаєш, важлива справа – їхати на тінг Кільового Мису, коли треба захистити такого зятя. І ти остання погань після цього!
Торбьорг сказала:
- Ще можна було б залагодити справу, коли б послали путню людину. А тепер, мабуть, нічого не вийде. Ось воно, нещастя, яке ти приніс!
Хельгі поїхав додому і не розказав Хьорду про запрошення Індріді, а лише сказав, що той не хоче йому допомагати. Хьорд був дуже цим незадоволений, і він сказав вісу:
- Даремно, як видно, в цій тяжбі
Надію я мав на зятя!
Той, хто одного разу,
Підвів,
Вірним повік не вже буде.
Прохання відкинув – лишився
Вдома володар сталі,
Нині він був незгідний,
А потім і ворогом стане.
Коли люди прийшли на тінг і настав час суду, Торві спитав, чи не захоче хто заплатити віру від імені Хьорда.
- Я, - говорить, - згоджусь прийняти віру, якщо хто-небудь запропонує, я тільки не хочу залишати це діло так.
Ніхто йому не відповів, і Хьорда разом з Хельгі оголосили поза законом. Коли Хьорд дізнався про вирок, він сказав вісу:
- Зумів свого на тінгу
Добитися дробитель гривен:
Суворим вирок був
Древу багать бурунів (24)
Радістю риб нагір’я (25)
І жалем змій (26) у вигнанні
Приречений я віднині
Жити.
Не буду ж тужити про це я!
Цього разу Хьорд і Торві не зустрілись.
Примітки:
24)… древу багать бурунів..- воїн (багаття бурунів – золото).
25)… радість риб нагір’я..- літо (радість нагір’я – риби).
26)… жаль змій…- зима.
Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.
Ісландія, X ст. н. е.