01.09.2024 11:08
для всіх
35
    
  - | -  
 © Джанні Родарі

У кожного місяця своя історія

з рубрики / циклу «Казки для ДОРОСЛИХ»

СІЧЕНЬ. РИБИ.

- Обережно, це – гачок з приманкою. Не здумай клюнути! – сказала велика риба маленькій.

- Чому? – спитала маленька.

- З двох причин. Перша: якщо ти клюнеш приманку, тебе виловлять обваляють в борошні і підсмажать на сковорідці. А потім подадуть і з’їдять з гарніром і листям салату.

- Ой-ой! - вигукнула маленька рибка. – Велика тобі подяка. Ти врятувала мені життя! А друга причина?

- Друга в тому, - пояснила велика риба, - що я сама збираюсь тебе з’їсти.


ЛЮТИЙ. НОМЕР ТРИДЦЯТЬ ТРИ.

Я знайомий з одним дрібним торговцем. Він не торгує ні цукром, ні кавою, ні милом, ні варенням. Він продає номер тридцять три.

Це найчесніша людина, він нікого не обважить, і товар у нього тільки найвищої якості. До того ж він не з тих шахраїв, які кричать: «Купіть номер тридцять три!», а самі готові підсунути вам номер тридцять один, а то і двадцять дев’ять… Ні, у нього все без обману: рівно три десятка і три одиниці.

Правда, діла у мого приятеля, йдуть неважно. На номер тридцять три запит невеликий. Лише зрідка, перед тим як відправитися на прийом до лікаря, люди заглядають до нього в лавочку і купують номер тридцять три. І то, буває, економлять, воліючи взяти вживаний номер на ринку Порта Портезе. Але мій приятель не скаржиться. І хитрувати нізащо не буде. Можете послати до нього за номером навіть дитину, навіть кота – все буде честь по честі.

На таких чесних торговцях і тримається світ.


БЕРЕЗЕНЬ. ПОШТОВА ЛИСТІВКА.

Жила – була поштова листівка без адреси. На ній було написане тільки: «Найкращі побажання. Тисяча поцілунків. Пінучча».

І от узнай, хто вона, ця Пінучча, стара карга чи дівчисько в джинсах. А можливо, яка-небудь шпигунка.

Багато хто був не проти взяти собі один з поцілунків, хоча б малесенький. Але як довіритися цій незнайомій особі?


КВІТЕНЬ. ОБЛОГА.

Воєначальник Тутхіа сказав великому фараону:

- О, володарю світу, правильною облогою це місто не взяти. Тут потрібна державна хитрість.

- А ти придумав, цю хитрість?

- Так придумав.

Воєначальник звелів поставити вночі навколо обложеного міста тисячу великих глеків. В кожному з них ховався озброєний до зубів воїн. А вранці протрубили відбій, і військо єгиптян залишило свої позиції. Ті, хто сиділи в облозі визирнули з фортечних стін: єгиптяни як крізь землю провалилися, замість них лишилися тільки одні глеки.

- Які гарні глеки! – зраділи вони. – І для оливок годяться, і для всього іншого!

Викотили сто возів, завантажили на них глеки і ввезли у місто. А наступної ночі єгипетські воїни розбили глеки, підпалили будинки, відперли ворота. Фараон з військом безперешкодно зайшов до міста і отримав блискучу перемогу. Феєрверки, загальна радість.

Лише полководець Тутхіа був невеселий.

- Що таке?! – здивувався фараон. - Я нагородив тебе найвищим орденом імперії, дав тобі персональну пенсію, тисячу буйволів – по одному за кожний глек. Чого тобі ще треба?

- Нічого, мій повелителю! Я думаю про те, що через тисячу років, в Троянську війну, грецький генерал теж використає схожу хитрість. Тільки замість глеків він використає одного лише коня. Нажаль, ми поки що не знаємо про коней. Тому вся слава дістанеться цьому греку.

- Охорона! Хапайте зрадника і відрубайте йому голову! – наказав фараон. – Він мріяв не про перемогу, а про славу. Йому мало просто увійти до історії, йому ще треба, щоб його оспівали поети. Стратити честолюбця!


ТРАВЕНЬ. КОРОТКИЙ ДІАЛОГ.

- І чого всі ці люди чекають від мене?

- Чекають, щоб ти від них нічого не чекав.


ЛИПЕНЬ. ПТАХИ.

Один мій знайомий дуже любить птахів. І лісових, і болотних, і польових… Ворон, колібрі, качок, фазанів. Європейських птахів і африканських. У нього ціла бібліотека по орнітології. Три тисячі томів, майже всі в шкіряних палітурках.

Він дуже старанно вивчає звички трясогузок, водяних курочок, зеленушок. Знає, що лелеки, направляючись з півночі на південь, летять за маршрутом Іспанія – Марокко або Туреччина – Сирія – Єгипет, тільки б обминути Середземне море, яке наганяє на них жах. Найкоротший шлях – не завжди самий надійний.

Уже багато років, навіть десятиліть мій знайомий займається птахами. І точно знає час міграцій. Як тільки він настає, він зразу ж заряджає свою автоматичну рушницю. Бах-бах!... І ще жодного разу не схибив.


ЧЕРВЕНЬ. ЛАНЦЮГ.

Ланцюг сам себе соромився. Всі мене уникають. І правильно роблять, думав він. Люди люблять свободу і ненавидять окови.

Але одного разу проходив мимо чоловік, підібрав ланцюга і прив’язав його до найміцніших гілок дерева. Вийшла справжня гойдалка.

Тепер на гойдалці гойдаються діти того чоловіка, і ланцюг більше себе не соромиться.


СЕРПЕНЬ. В ПОЇЗДІ.

Якось в поїзді я познайомився з одним чоловіком. Ми говорили про те про се, поки він раптом не сповістив:

- А ви знаєте я їду в Домодоссоли!

- Браво! – вигукнув я. – Як красиво, як динамічно це у вас прозвучало!

Він насупився і подивився на мене з підозрою.

- Та вже ні, я краще буду мовчати. Звучать нехай інші.

І за всю дорогу не промовив більше ні слова.


ВЕРЕСЕНЬ. АЇДА.

Вчора наше містечко вшановувало синьйора Джованкарло Тромбетті. Після тридцяти років напруженої праці йому вдалося самому, без сторонньої допомоги, записати оперу «Аїда» Джузеппе Верді.

Роботу він розпочав ще в юнацькому віці. Спочатку проспівав у мікрофон партії Аїди, - потім Амнеріс і Радамеса. І так поступово записав на магнітофон всі партії. Навіть хорові. Оскільки хор жерців складався з тридцяти чоловік, йому прийшлося повторювати кожну сцену тридцять разів підряд. Потім Джанкарло навчився грати на всіх музичних інструментах – від скрипки до барабану, від фагота до кларнета, від труби до англійського ріжка. Він записав партії всіх інструментів, після чого склеїв плівки, щоб створити ефект оркестру.

Цю титанічну працю він проробив у підвалі на околиці міста, який орендував таємно від своїх домашніх. І він говорив, що залишається на понаднормову, а сам працював над «Аїдою». Він відтворив і ревіння слонів, і іржання коней, і аплодисменти після виконання знаменитих арій. Щоб відтворити овації в кінці першого акту, він три тисячі раз підряд на протязі хвилини плескав в долоні, бо вирішив, що на спектаклі були присутніми три тисячі глядачів і з них чотириста вісімнадцять кричали «Браво!», сто двадцять один «Божественно! Чудово!», тридцять шість «Біс!», а дванадцять – «Чоботарі! Співаки з підворіття!».

І ось, учора, як я вже говорив, чотири тисячі людей наповнили міський театр, щоб послухати це незвичайне виконання. В кінці всі одностайно заявили: «Незрівнянно! Ну, точно як платівка!»


ЖОВТЕНЬ. ЗМЕНШУЮСЬ.

Немає нічого гіршого, чим зменшуватися у зрості і постійно відчувати на собі здивовані погляди домашніх. Їм би тільки веселитись. Ось вже проходжу під столом, і мої діти буркують наді мною як над немовлям. Онуки тягнуть корзину, де зазвичай спить кіт, очевидно вирішивши зробити з неї люльку. Вони обережно беруть мене за шкірку і кладуть до корзини на стару облізлу подушечку. А потім кличуть друзів і рідних, щоб всі помилувалися на дідуся в корзинці. З кожним днем я стаю все менше і менше. Тепер мене можна засунути в ящик кухонного столу, де лежать чисті і брудні серветки. Я вже не батько, не дід, не поважний чоловік, а заводна іграшка, яку випускають погуляти по столу, коли не включений телевізор. А більш за все люблять роздивлятися в лупу мої крихітні нігтики. Незабаром я вже вміщуся в сірниковій коробці. І в один прекрасний день хто-небудь знайде пусту коробку і викине її до сміттєвого ящика.


ЛИСТОПАД. ГАЗЕТИ.

Розговорився я в поїзді ще з одним чоловіком. Він сів до вагону на станції Теронтола, тримаючи під пахвою шість газет. І, всівшись в купе, зразу ж взявся їх читати. Прочитав першу полосу першої газети, потім першу полосу другої газети, потім третьої, і так до останньої, шостої…

Після цього він взявся за другу полосу першої газети, другу полосу другої і третьої і так далі.

Потім відкрив третю полосу першої газети, другої газети, третьої газети, час від часу роблячи олівцем якісь замітки на манжетах.

І я раптом злякався: добре, якщо у всіх газетах однакове число полос, але що, коли в одній газеті опиниться шістнадцять полос, в другій – двадцять чотири, а в третій – всього вісім?! Що станеться з цим синьйором, коли він побачить, наскільки недосконалий його метод?

На щастя, він зійшов на станції Орте, і я не став свідком цієї трагедії.


ГРУДЕНЬ. СЛОВНИК.

Я часто передивляюся ту сторінку словника, де по-сусідству каліграфія, капуста, кропива і колгоспник. Вони ніколи не здоровкаються і навіть з Новим роком один одного не поздоровляють.

Таке дивне сусідство мене дуже цікавить. Коли я уявляю собі, як колгоспник поле кропиву, щоб капуста росла краще, на душі у мене відносно спокійно. Але ось колгоспник береться навчати капусту каліграфії, а тій, як і всім рослинам, на каліграфію, природно, начхати. А тут ще на тій же сторінці з’являється капуцин з молитовником. За кого він молиться? За упокій душі капусти, за колгоспника, що з’їхав з глузду, за всіх тих, хто страждає з вини каліграфії?! Переді мною зяюча прірва, на дні якої блукає в самотності дієслово «каліграфувати». Судячи з усього, воно означає «дотримуватися правил каліграфії». Але чому від нього виходить такий кровожерливий хрускіт? Можливо, це дієслово - канібал?


Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.



Італія, Рим., XX ст. н. е.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!