День Воскресіння
з рубрики / циклу «О. ГЕНРІ»
Ясно бачу, як художник хмурить лоба і гризе олівця, коли розмова заходить про те, щоб зобразити великодній сюжет, - воно й зрозуміло, бо його професійні уявлення про тих, хто може бути причетним до цього свята, цілком законно зводяться всього до чотирьох персонажів.
Перший з них – сама Пасха, язичницька богиня весни. Тут він має волю дати повний простір уявленню. Для цієї ролі підійде, зокрема, прекрасна діва з мальовничо розпущеним волоссям і належним числом пальців на ногах. Позувати буде відома манекенниця міс Клариса Сен-Вавасур, м’яко кажучи в негліже.
Другий варіант – дама з томно піднятими очима і в рамці з лілій. Схоже на журнальну обкладинку, але багаторазово провірений.
Третій – міс Манхеттен в пасхальній процесії на П’ятій авеню.
Четвертий - Меггі Мерфі в старенькому солом’яному капелюшку з новим червоним пером, одягнена на заздрість усій Гранд-стріт, (1) сяюча і збентежена.
Зайчики, ясна річ, в рахунок не йдуть. Пасхальні яйця – теж, їм досить круто прийшлося від суворих критиків.
Такий обмежений вибір образотворчих можливостей є свідченням того, що з усіх свят Пасха має в нашій свідомості найбільш розпливчаті та хиткі обриси. Її визнають своєю всі релігії, хоча придумали язичники. Між тим варто звернутися до ще більш сивої старовини, до самої першої з усіх весен, і ми побачимо, як Єва придирливо вибирає для себе свіжий лист з fikus carika. (2)
Ця критична і учена преамбула має метою сформулювати ту теорему, що Пасха – це не дата, не пора року, не свято і не подія. А щоби встановити, що ж вона таке, запропонуємо читачеві відправитись слідом за Данні Мак-Крі.
Рожева, рання, прийшла в призначений час зоря пасхальної неділі, прийшла, як їй і призначено календарем – тобто після суботи і перед понеділком. В 5.24 зійшло сонце; в 10.30 його прикладу наслідував Данні. Він пройшов на кухню і почав умиватися над раковиною. Біля плити його мати підсмажувала грудинку. Поки син жонглював круглим куском мила, вона поглядала на тверде, молоде, розумне обличчя і згадувала, яким двадцять два роки тому на пустирі в Гарлемі, де тепер житловий будинок «Ла Палома», вперше побачила його батька, коли він спіймав між другою і третьою базою бейсбольного м’яча, що був посланий гарматним ударом низько по землі. Зараз батько Данні сидів з трубкою біля відкритого вікна загальної кімнати, і його скуйовджене сиве волосся тріпав весняний вітерець. З трубкою він не розлучався навіть після того, як два роки тому на вибухових роботах невчасно вибухнув динаміт і позбавив його зору. Взагалі ж дуже рідко можна зустріти сліпого який палить, - адже йому не видно диму. Чи приємно було б вам слухати, як читають новини з вечірньої газети, і не бачити, яким шрифтом набрані заголовки?
- Пасха сьогодні, - сказала місіс Мак-Крі.
- Мені окату яєчню, (3) - сказав Данні.
Після сніданку він одягся, як і належить одягатися святкового ранку ломовому візнику з портових складів на Канал-стріт, - сюртук, штани у смужку, лакові штиблети, позолочений ланцюжок поперек жилету, стоячий комірець з відгорнутими вугликами, краватка-метелик, куплена на суботній розпродажі у Шонстайна (ріг Чотирнадцятої, зразу як минеш фруктовий кіоск Тоні), і котелок з загнутими полями.
- Мабуть, зібрався погуляти, Данні, - з відтінком суму сказав старий Мак-Крі. – Кажуть, зараз начебто свято. Що ж, час весняний, на вулиці благодать. Я по повітрю відчуваю.
- А чому це я не можу сходити погуляти? – спитав Данні сварливим басом. – Можливо, я зобов’язаний сидіти вдома? Що я, гірше за коняку? Коням і то належить відпочивати один раз на тиждень. Цікаво знати, на чиї гроші ми орендуємо цю квартиру? Хто тобі заробив на цей сніданок, ти можеш мені сказати?
- Ладно, синку, - сказав старий Мак-Крі. – Адже я не скаржусь. Погуляти в неділю – наймиліша справа, я теж надзвичайно любив, поки були очі. Нічого, посиджу, подимлю. З вікна тягне землею, і сухе гілляччя десь палять поблизу. А ти йди відпочинь, синку, - в добрий час. Через одне я тільки горюю, що твоя мати не навчилася грамоті, дочитала б мені про гіпопотама… Але, що вже тепер.
- Що це він там меле про гіпопотама? – спитав Данні у матері, коли проходив через кухню. – Чи не в зоопарк ти бува, його водила? Для чого б, питається?
- Нікуди я його не водила, - сказала місіс Мак-Крі. – Так і сидить цілими днями біля віконця. Які у бідного чоловіка розваги, якщо він сліпий. У них, думається, навіть думки інколи змішуються. Вчора цілу годину не змовкаючи щось розказував про древніх греків. Він-то, кажу, можливо, і древній, а вона – зовсім ще молода. Не так ти мене зрозуміла, відповідає. Для сліпого, Данні, час повзе ох як повільно, чи то в свята, чи то в буденні дні. А колись, поки не втратив очі, нікого не було краще і сильніше за нього. Так. Ось який ранок видався. Іди синку, веселись. Вечеря буде холодною, о шостій годині.
- Про гіпопотама не чутно розмов? – спитав Данні у двірника Майка, коли спустився і вийшов на вулицю.
- Поки що, ні, - сказав Майк і підсмикнув вище рукави сорочки. – На що тільки не скаржились за останню добу – і в частині незаконних дій, і природних явищ, і живності. Але що до цього тихо. Якщо хочеш, сходи до хазяїна. А то з’їжджай з квартири. У тебе в угоді про найом сказано про гіпопотамів? Ні? Тоді чого ж ти?
- Та це мій старий обмовився, - сказав Данні. – Просто так, скоріш за все.
Данні дійшов до рогу будинку і звернув на вулицю, що вела на Північ, до центру кварталу, де Пасха – сучасна Пасха в яскравому сучасному уборі – справляє своє торжество. З темних високих церков лилися солодкі звуки пісень у виконанні живих квітів – такими уявлялися погляду дівчата в пасхальних нарядах.
Загальне тло створювали пани, розфуфирені у суворій відповідності до звичаю: в сюртуках і циліндрах, з гарденією в петлиці. Діти несли в руках букети лілій. Вікна багатих особняків рясніли розкішними створіннями Флори, сестри тієї дами у вінку з лілій.
З-за рогу будинку, в білих рукавичках дорідний, застібнутий на всі ґудзики, вийшов поліцейський Корріган, квартальний ангел-хранитель. Данні був з ним знайомий.
- Слухай, Корріган, - сказав він. – Пасха, вона для чого? Коли вона настає – це відомо: як наберешся перший раз сімнадцятого березня, і так щоб на повний місяць вистачило. Але для чого? Що вона, церковний обряд чин по чину, чи її в інтересах політики призначає губернатор?
- Це свято місцеве, сказав Корріган з незаперечністю, гідною третього помічника поліцейського комісара. – Проводиться кожного року в межах міста Нью-Йорк. Розповсюджується і на Гарлем. Буває, що на Сто п’ятнадцяту вулицю приходиться висилати резервний наряд. До політики, я вважаю, не має відношення.
- Ну, дякую, - сказав Данні. – А це… чи не чув ти бува, щоб люди скаржились на гіпопотамів? Коли, тобто, не дуже випивши?
- На морських черепах – бувало, - у роздумі сказав Корріган. – Після метилового спирту. А на щось крупніше – ні.
Данні побрів далі. Побрів, придавлений вдвічі тяжкою повинністю – отримувати одночасно задоволення і від вихідного дня і від свята.
Негаразди на плечах у робітника – як буденний одяг, зшитий йому за міркою. Його надівають настільки часто, що звикають носити з природним шиком, наче костюм від найкращого кравця. Недарма прикрощі бідняків є найбільш виграшною темою для ситих майстрів пера та пензля. Інша справа, коли простий чоловік задумає розважитися, тут його забави супроводжує похмурість, гідна самої Мельпомени. Ось чому Данні похмуро стиснув зуби у відповідь на те, що прийшла Пасха, і віддавався веселощам без будь-якого весілля.
Зайти і поважно посидіти в кафе Дугана – це ще було прийнятним, і Данні пішов на поступки весні, замовивши кухоль пива. Він сидів у сирій задній кімнаті, застеленій темним лінолеумом, і як і раніше серцем і душею намагався осягнути таємний сенс весіннього торжества.
- Скажи, Тім, - звернувся він до офіціанта. – Для чого людям Пасха?
- Та йди ти! – сказав Тім і підморгнув у знак того, що його не обдуриш. – Щось новеньке, так? Ясно. Тебе хтось на цьому підловив? Ладно, здаюсь. Так яка відповідь - для ватрушок і шлунку?
Від Дугана Данні повернув знову на схід. Під квітневим сонцем в ньому прокидалось якесь невиразне почуття, яке важко піддавалося визначенню. Данні, у всякому випадку, витлумачив його невірно, вирішивши, що виною всьому – Кеті Конлан.
Він зустрів її в декількох кроках від її дому, коли вона йшла до церкви. На розі авеню «А» вони обмінялися рукостисканнями.
- Ого! Такий франт, а похмурий, наче хмара, - сказала Кеті. - Що з тобою? Дивись веселіше, пішли до церкви.
- А що там таке? – спитав Данні.
- Пасха, диваче! До одинадцятої сиділа і чекала, коли ти за мною зайдеш.
- В чому, Кеті, її суть, цієї Пасхи? Похмуро спитав Данні. – Схоже, що ніхто не знає.
- Хто не сліпий, той знає, - запально сказала Кеті. – Міг би помітити, між іншим, що на мені новенька шляпка. І сукня. Тоді і зрозумів би, що Пасха – це коли дівчата наряджаються у весінні обновки. От дивак! Ну, йдеш ти зі мною до церкви?
- Піду. Коли цю саму Пасху святкують в церкві, мабуть-що, там повинні підшукати їй якесь виправдання. А шляпка, звичайно, шик. Особливо зелені троянди.
У церкві священик пояснив дещо, і при цьому не сказати що він товк воду у ступі. Правда, говорив швидко, тому що поспішав якомога раніше встигнути додому до святкового столу, але справу свою знав. Більш за все він наполягав на одному слові – воскресіння. Не новий акт творення, але народження нового життя зі старого. Паства чула про це вже багато разів. Втім на шостій лаві від кафедри сиділа прекрасна шляпка, незрівнянне поєднання лаванди з духмяним горошком. Так що було чим зайняти увагу.
Після церкви Данні затримався на розі вулиці, і Кеті ображено підняла на нього небесно-блакитні очі.
- Ти зараз не до нас? – спитала вона. – Дійсно, чи варто про мене турбуватися. Я прекрасно дійду і одна. Мабуть, у тебе думки зайняті чимось важливішим. Ну і будь ласка. Можливо ми з вами взагалі більше не зустрінемось, містер Мак-Крі?
- Зайду, як звичайно, в середу увечері, - сказав Данні, повернувся і пішов на той бік вулиці.
Кеті закрокувала геть, обурено струшуючи на ходу трояндами. Данні пройшов два квартали і зупинився. Засунувши руки в кишені, він стояв на розі біля краю тротуару. Обличчя у нього застигло, як нібито висічене з каменю. На самому дні його душі щось ворухнулося, забродило, таке маленьке, ніжне, щемливе, таке чуже грубому матеріалу, з якого був виготовлений Данні. Воно було лагіднішим за квітневий день, тонше, ніж поклик плоті, чистіше і глибше, чим любов до жінки, - хіба він відвернувся від зелених троянд і від очей, до яких був прикутим ось уже цілий рік? А що це було, Данні не знав. Проповідник який поспішав до обіду, говорив йому, але ж у Данні не було лібрето, щоб спіймати смисл напівсонного і співучого бурмотіння. І все-таки проповідник говорив правду.
Раптом Данні ляснув себе по стегну і випустив хрипкий і захоплений вигук.
- Гіпопотам! – закричав він, звертаючись до опорного стовпа надземки. – Ні, це ж треба таке придумати! Ну, тепер я знаю, куди він схиляв… Гіпопотам! З глузду з’їхати, чесне слово! Рік пройшов, як він це чув, а дивись ти, майже не промазав. Ми закінчили 469 роком до Різдва Христового, далі йде якраз про це. Але ж, спробуй здогадатися, що він хоче виразити – мозки звихнеш.
Данні вскочив у трамвай і вже скоро входив до темної квартири, орендованої на його трудові кошти.
Старий Мак-Крі все сидів біля вікна. Погасла трубка лежала на підвіконні.
- Це ти, синку? – спитав він.
Якщо суворого чоловіка застати зненацька, коли він зібрався зробити добре діло, він скипить. Данні скипів.
- Хто тут платить за квартиру? – сердито огризнувся він. – На чиї гроші купують їжу в цьому домі? Я що, не маю права увійти?
- Ти гарний син, сказав зітхнувши старий Мак-Крі. – Так вже вечір?
Данні простяг руку до полиці і дістав товсту книгу з витисненим золотом заголовком: «Історія Греції». Пилу на ній зібралося товщиною в палець. Він поклав її на стіл і знайшов місце, закладене смужкою паперу. Тоді він реготнув коротко і голосно сказав:
- Бажаєш, значить, щоб тобі прочитали для гіпопотама?
- Я чую, ти відкрив книгу? – сказав старий Мак-Крі. Скільки ж довгих місяців пройшло з тих пір, як мій син її читав мені. Бог його знає, сильно полюбились мені ці греки. Ти зупинився на середині. Так, добре сьогодні на вулиці, синок. Сходи, відпочинь, ти наробився за тиждень. А я вже звик до цього стільця біля вікна і до трубки.
- Пел… Пелопонес, ось ми на чому зупинились, - сказав Данні. – А ніякий не гіпопотам. Там почалася війна. І тяглася не хитко не валко, не збрехати б, тридцять років. Ось тут під заголовком сказано, що в 338 році від Різдва Христового один малий з Македонії, Філіпп, прибрав до рук всю Грецію, коли виграв у битві при Херо… Херонеї. Зараз почитаю.
Цілу годину, приклавши долоню до вуха, старий Мак-Грі насолоджувався подіями Пелопонеської війни.
Потім він встав і напомацки добрів до дверей на кухню. Місіс Мак-Крі нарізала до вечері холодне м’ясо. Вона підняла голову. З невидющих очей старого Мак-Грі текли сльози.
- Чула, як наш син мені читає? – сказав він. – Другого такого не знайти на всьому білому світі. Ось я і отримав знову свої очі.
Після вечері він сказав Данні:
- І, справді, світлий день ця Пасха. Ну, а тепер ти підеш провести вечір з Кеті. Все правильно.
- Хто тут платить за квартиру і на чиї гроші купують їжу в цьому домі? – сердито сказав Данні. – Я що не маю права залишитись? Нам після вечері ще потрібно прочитати про Корінфську битву в 146 році, знову-таки до Різдва Христового, коли Греція, як там сказано, стала не цією… невід’ємною частиною Римської імперії. Чи я ніщо у цьому домі?
Примітки:
1)… Гранд-стріт…- вулиця нью -йорської бідноти.
2)… fikus carika…- фігове дерево (інжир, смоківниця)
3)…оката яєчня…- мовознавець Олександр Авраменко так перекладає слово «глазунья». Яєчня з цілим жовтком.
Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.
м. Нью – Йорк., 1905 рік.