Друг вітчизни, або повчання
з рубрики / циклу «ЛУКІАН»
ТРІЄФОНТ. В чому справа, Крітій? Ти став зовсім на себе не схожий і брови супиш. Мабуть, ти якісь задуми виношуєш у сховку своєї душі, ходячи туди-сюди, схожий на підступного душею хабарника, у якого «блідість покрила щоки», за словами поета. Чи не Триголового пса ти бува узрів або Гекату, що вийшла з Аїду, з заздалегідь обдуманим наміром з ким-небудь зустрітися з богів? Ніколи, як здається, ти не опинився би в такому стані, навіть, якби почув, що весь всесвіт затоплений, як в часи Девкаліона… Тобі я говорю, люб’язний Крітій! Хіба не чуєш, як я з усіх сил кричу, впритул підійшовши до тебе? Сердишся ти на нас, чи що? Або оглух? Чи очікуєш, щоб я пустив у хід руки?
КРІТІЙ. Ах, Трієфонте! Довгу промову, що народжує подив я тільки-но вислухав, яка заплутала серед багатьох стежинок. Я все перебираю в умі всю цю дурницю і вуха закриваю, щоб не прийшлося ще раз вислухати щось схоже: я залишусь без розуму, я застигну, як колись Ніоба, і, як вона, дам привід для вигадок поетів. Я би полетів стрімголов з кручі від охопившого мене головокружіння, якби ти мене не гукнув, дружище! Пішли б тоді про мене оповідки, як про стрибок Клеомброта, родом з Амбракії.
ТРІЄФОНТ. Геракл! Що за дива йому привиділись чи почулись, якщо вони вразили навіть самого Крітія? Адже скільки оглушених громом поетів, що втратили уяву, скільки філософів, що розповідають небувальщину, не могли приголомшити розум Крітія, що сприймав все це як порожню балаканину!
КРІТІЙ. Почекай трохи і поки-що не турбуй мене: повір, я поставлюсь до тебе зі всякою турботою та увагою.
ТРІЄФОНТ. Бачу, що справа неабияка і щось серйозне ти пересовуєш в умі з місця на місце, справа із тих, про яку і говорити суворо заборонено: ти блідий, дивишся з-під лоба, як бик, кроки твої хиткі: ходиш взад і вперед, - все це видає твій стан. Ану ж бо розвій ці страхи, викинь із себе дурниці, що засіли в тобі, - «та не станеться з тобою біди».
КРІТІЙ. Але ти, мій друже, остережись: відбіжи від мене подалі, кроків на сто, щоб ці дурниці не підхопили тебе в повітря на очах у всіх, а потім, скинули в яке-небудь море, не дати йому тебе, як колись Ікара, на прізвисько «Трієфонт»: бо черево моє непомірно роздулося від усього того, чого я наслухався сьогодні від цих розпроклятих мудреців!
ТРІЄФОНТ. Я-то відбіжу, на скільки хочеш. Ти ж – знай, видувай всі напасті.
КРІТІЙ. Тьху! Тьху! Тьху! Тьху! – безглузді промови! Ух! Ух! Ух! Ух! – геть небезпечні рішення…Ай – ай – ай – ай – геть, пусті надії!
ТРІЄФОНТ. О-го! Оце так вітродуй! Навіть хмари в небі завертілись!...Спочатку з заходу міцний Зефір подув і погнав хвилі перед собою; але зразу ж ти двинув з півночі на Пропонтиду Борея, так що на канатах прийдеться тягти кораблі в Чорне море проти хвиль, що здибились від твого видуву. Дуже ж був спучений у тебе кишечник! Яке ж клекотіння і стиснення повинні були збурювати твій шлунок! Багатовухим показав себе, наслухавшись стільки різного лайна! Ти, як це не жахливо, вочевидь, навіть крізь нігті слухав!
КРІТІЙ. Немає нічого дивного, Трієфонт, в тому, щоб слухати нігтями. Адже тобі відомо про стегно ноги, яке слугувало утробою, про вагітну голову, і про чоловічу природу, що чудесним чином перейшла в жіночу, і про жінок, перетворених на птахів. Взагалі життя сповнене чудес, якщо захочеш повірити поетам. Але…якщо я вже зустрів тебе в цьому місці, відійдемо в бік туди, де платани захищають нас від сонця, де солов’ї і ластівки приємно дзвенять. Нехай спів птахів, що тішать слух, і вода, що тихо дзюрчить, очарують наші душі.
ТРІЄФОНТ. Пішли, Крітій. Але я боюсь, чи немає якогось чаклунства в тому, чого ти наслухався, і не перетворив би мене твій дивний переляк у товкачика, в дверний косяк або ще в який-небудь неживий предмет.
КРІТІЙ. Клянусь Зевсом, що знаходиться в ефірі, нічого подібного з тобою не станеться.
ТРІЄФОНТ. Ти ще більше налякав мене, поклявшись Зевсом: як він зможе покарати тебе, якщо ти порушиш клятву? Я впевнений, що і тобі відомо, як справи з цим твоїм Зевсом.
КРІТІЙ. Що ти говориш? Зевс не зможе заслати мене в Тартар? Хіба ти не пам’ятаєш, як він усіх богів відкинув геть від небесного порогу, і Салмонея, що намагався змагатися з ним у громі, вразив недавно своїм перуном, та й зараз ще вражає нечестивців? За те і прославляють його поети – Гомер в тому числі – як приборкувача Титанів і вбивцю Гігантів.
ТРІЄФОНТ. Ти надав, Крітій, швидкий огляд всіх діянь твого Зевса, але, можливо, тобі буде угодно вислухати і мене. Чи не перетворювався він сам через свою хіть в лебедя, в сатира, а то і в бика? Не всадови він швидко на свій загривок розпусне дівчисько і не відпливи з нею в море, прийшлось би, мабуть, твоєму громовержцю Зевсу орати, наштовхнувшись на землероба, і замість того щоб метати блискавки, на своїх боках відчути батіг погонича. А бражничати з ефіопами, чорношкірими людьми, з похмурим обличчям і, випивши, дванадцять діб бенкетувати у них не встаючи, з такою-то бородищею – це, по-твоєму, не соромно? А вже історія з орлом, з Ідою, з вагітністю у всіх частинах тіла – про все це мені і говорити соромно.
КРІТІЙ. Тоді, можливо, Аполлоном поклянемося, люб’язний друже, великим пророком і лікарем?
ТРІЄФОНТ. Цим брехуном, який не так давно загубив Креза, а потім саламінців і незчисленну кількість інших людей, всім говорячи двозначні пророцтва?
КРІТІЙ. Ну, а якщо Посейдоном? Тим, що тримає в руках тризуб і в битві кричить пронизливим, жахливим голосом, наче дев’ять чи десять тисяч мужів? І «землеколивачем» його ще величають. Як ти думаєш, Трієфонт?
ТРІЄФОНТ. Клястися блудником? Блудником, який щойно спокусив Тіро, дочку Салмонея, і продовжує чинити перелюб, виступаючи спасителем і ватажком всіх на нього схожих? Коли Арес попав у сіті і разом з Афродітою був, закований в незламні окови і коли всі боги мовчали, червоніючи за його розпусту, тоді кінник Посейдон почав пхикати, заливаючись сльозами, як діти, що бояться вчителя, або як стара-звідниця що обманює дівчат. Він пристав до Гефеста, просячи випустити Ареса, і це кульгаве божество, зжалилось над престарілим богом, звільнило Ареса. Значить сам любодіє, якщо рятує перелюбників!
КРІТІЙ. Гермесом?
ТРІЄФОНТ. Не говори мені про поганого раба розпусного Зевса, що і сам блудобезумно творить перелюби!
КРІТІЙ. Ну, Ареса і Афродіту ти, звісно ж, не приймеш. Бачу за тими докорами, які ти тільки що їм кинув. Значить полишимо їх. Згадаю ще Афіну, діву, богиню – зброєносицю, що вселяє трепет, з головою Горгони на грудях, богиню, що вразила Гігантів. Мабуть, проти неї тобі нічого сказати!
ТРІЄФОНТ. Розповім тобі і про неї, якщо ти будеш мені відповідати.
КРІТІЙ. Питай, про що хочеш.
ТРІЄФОНТ. Скажи мені, Крітій, що за користь у цій Горгоні, і для чого богиня завжди носить її з собою на грудях?
КРІТІЙ. За її страшний вигляд, за те, що вона відлякує небезпеки. Окрім того, Горгоною богиня наводить жах на ворогів і в битві примушує перемогу схилятися в той бік, куди захоче.
ТРІЄФОНТ. Завдяки Горгоні, значить, і непереможна совоока Афіна?
КРІТІЙ. Так, звичайно.
ТРІЄФОНТ. Тоді для чого ж ми спалюємо стегна биків і кіз не тим, хто має силу захищати інших, а тим, хто сам користується захистом? Вони б і нас непереможними зробили, як Афіну!
КРІТІЙ. Але голова Горгони не в змозі прийти на допомогу нам здалеку, як боги. Необхідно, щоб її хто-небудь приніс.
ТРІЄФОНТ. Але що таке ця Горгона? Мені хочеться почути це від тебе, тому що ти ці питання дослідив і при цьому з величезним успіхом. Я нічого про неї не знаю, за виключенням одного лише імені.
КРІТІЙ. Дівою вона народилася, прекрасною і такою, що викликає бажання. Але Персей, муж благородного походження, який прославився своїм чаклунством, підступно обезголовив Горгону, зачарувавши чаклунськими наговорами. І голова її служить захистом богів.
ТРІЄФОНТ. Це прекрасно! Це якось вислизнуло з-під моєї уваги, що боги в людях мають потребу. Ну, а при житті, що було в Горгоні путнього? Була подругою для кожного відвідувача шинку чи тишком-нишком займалась розпустою і сама себе вважала дівою?
КРІТІЙ. Клянусь невідомим богом, чий жертовник споруджений в Афінах, дівою вона перебувала до самого свого обезголовлення.
ТРІЄФОНТ. Значить, якщо діві відрізати голову, то ця голова перетворюється для людей в пугало? Мені відомо, що незчисленна кількість дівчат були розібрані на суглоби
На оточеному морем острові, що Крітом зветься.
Ех, якби ж знати про це, люб’язний Крітій, скільки б я тобі Горгон добув з Кріту! З тебе я б у наші дні знову зробив би нездоланного воїтеля, а поети і ритори возвеличили б мене більше, ніж Персея, за те, що не одну, а багатьох Горгон я відшукав.
До речі, коли вже зайшла мова про Кріт: я згадую, що мені там показували могилу твого Зевса і зарості що зростили матір богів – так і залишаються ці кущі вічно квітучими.
КРІТІЙ. Але ти не узнав ні її заклинань, ні таїнств?
ТРІЄФОНТ. Якби заклинання творили такі чудеса, Крітій, мабуть-що вони могли би і мертвих воскрешати, повертаючи їх до милого світу. Але все це – дурниці, казки для дітей, балачки суєвірних поетів. Тому залиш у спокої і цю матір.
КРІТІЙ. Чи не згодишся ти тоді на Геру, дружину і сестру Зевса?
ТРІЄФОНТ. Промовчимо про неї за її розпусні зв’язки, залишимо її підвішеною Зевсом за ноги і за руки, - і – мимо!
КРІТІЙ. Але ким же мені врешті-решт поклястися?
ТРІЄФОНТ.
Богом, небесним царем, всевишнім, великим, безсмертним,
Сином отця, духом, від отця що виходить,
Єдиний в трьох, він потрійний в одному.
Його почитайте Зевсом! Цей єсть істинний бог!
КРІТІЙ. Ти мене рахувати навчаєш? Арифметика у тебе замість клятви! Та і рахуєш ти, як Нікомах з Гераси. Не розумію, що ти говориш: єдино – три, три – єдино. Чи не четверицю бува Піфагорову ти маєш на увазі, чи вісімку і потрійну декаду?
ТРІЄФОНТ.
…Мовчи про смертного, бо належить мовчати.
Так не будеш міряти сліди блохи. Бо я відкрию тобі, що таке «ВСЕ» і «ХТО» був перед цим і який склад «ВСЬОГО». Я ще недавно відчував те саме, що ти зараз. Але зустрівся мені Галілеянин, з плішивим лобом, з довгим носом, що підіймався у повітрі до третього неба і прекрасним речам там навчився, - він водою обновив мене, настановив на блаженний путь по слідах праведників і викупив з місць безчестя. І я тебе, якщо ти мене послухаєш, зроблю воістину людиною.
КРІТІЙ. Говори, о багатовчений Трієфонт! Я весь у страху!
ТРІЄФОНТ. Ти читав коли-небудь твір Аристофана - коміка «Птахи»?
КРІТІЙ. Звичайно, читав.
ТРІЄФОНТ. Там є написаним наступне:
Хаос був на початку, та Ніч, та чорний Ереб і Тартар великий,
Неба, Землі і Повітря не було.
КРІТІЙ. Правильно! А що було потім?
ТРІЄФОНТ. Було безперервне світло, небачене, незбагненне, що розвіяло темряву. Він розігнав безлад єдиним словом, ним сказаним, - так писано у недорікуватого, - він землю утвердив на водах, розтягнув небо, створив сузір’я нерухомих зір і призначив біг тим, яких ти почитаєш як богів; землю прикрасив квітами, людину з небуття перевів у буття і він – сущій на небі – дивиться на правих і неправих і записує в книзі діяння людей. І всім воздасть в день, ним самим призначений.
КРІТІЙ. А те що Мойри напряли кожному, це теж заноситься до книг?
ТРІЄФОНТ. Напряли? Що?
КРІТІЙ. Ну, рок.
ТРІЄФОНТ. Розкажи, люб’язний Крітію, про Мойр, а я послухаю тебе і навчусь.
КРІИТІЙ. Чи не говорить Гомер, уславлений поет:
Так. Нікому не дітись від того, що призначила Мойра.
І про великого Геракла сказано:
Навіть він, могутній Геракл, не сховався від року,
Він, найлюб’язнішим був для Зевса, владиці Кроніду,
Але вкоротили його Мойра і розгнівана Гера.
Все життя людини, всі її негаразди визначені роком:
…Тоді він узнає,
Що на прядці Долі йому випряли грізнії пряхи
В час коли милая мати його на світ породила.
І поневіряння в чужих краях відбуваються від Долі:
До Еола попали ми далі, що зустрів нас привітно
Й провів, але рок не судив нам вернутись додому.
Отже, за свідченням поета, все породжується Мойрами. І сам Зевс не захотів сина свого Сарпедона:
… спасти від лютої смерті.
Але замість цього:
… пролив на землю кривавії сльози,
Люб’язному сину в пошану, якому призначено роком
Під Троєю впасти від руки Патрокла…
Тому, Трієфонт, залиш надії, що ти можеш сказати про Мойр що-небудь нове, навіть, якби ти разом зі своїм учителем здійснив повітряну подорож і посвятився в недосяжні таїнства.
ТРІЄФОНТ. Але чому ж, люб’язний мій Критій, той же самий поет вказує на подвійність долі, на можливість подвійного результату: якщо отак вчинила людина – то буде такий-то кінець; а якщо інакше це зробить, то і кінець вийде іншим. Так, Ахілл говорить, що для нього:
Подвійним є шлях роковий, що веде нас до смертного часу:
Тут, на місці останусь я в битві за Трою високу, -
Нема мені шляху додому, та слава лишиться навіки.
Якщо ж я в вітчизну вернусь…
То славі кінець благородній,
Життя ж моє буде довгим…
А про Євхінора розповідається, що він
Знав про свою погибель, коли на судно підіймався:
Добрий старий, Поліїд, не раз говорив про вибір –
Або від тяжкої хвороби у батьківськім домі померти,
Або з кораблями ахейців відпливши, загинути там біля Трої.
Хіба не у Гомера про це написано? Чи не є це лише двозначний обман, що розкриває перед нами подвійну прірву? Але, якщо хочеш, я приведу тобі ще слова самого Зевса, чи не він сказав Егісфу, що йому суджено жити довгі роки, якщо утримається від перелюбів і від підступних задумів проти Агамемнона, якщо ж відважиться на подібні діяння – смерть не запізниться? Та і сам я частенько віщував схожим чином: «Якщо уб’єш свого ближнього, будеш приречений на смерть; а якщо не зробиш цього будеш прекрасно жити і:
«… смертний твій час настане не скоро».
Бачиш, як нестійкі вказівки поетів, двозначні, і немає під ними нічого міцного. Кинь же все це, та запишуть і тебе в небесну «Книгу добрих».
КРІТІЙ. Добре! Ти все знову привів до початку. Скажи, одначе, Трієфонт: ну, а діяння скіфів теж на небесах записуються?
ТРІЄФОНТ. Все записується, якщо і серед іноплемінників зустрінеться порядна людина.
КРІТІЙ. Багато ж, судячи з твоїх слів, повинно бути писців на небі, щоби всьому вести запис!
ТРІЄФОНТ. Не богохульствуй і не кажи різних дрібниць про істинного бога, але вступи до числа оголошених і навчись від мене, якщо хочеш жити во віки віків. Якщо бог розкинув небо як волячу шкіру, землю утвердив на водах, зорі склав у сузір’я, людину вивів з небуття, - що ж дивного, якщо він і вчинки кожного записує! Адже і ти, обставивши будиночок, слуг і служниць в ньому розставив на місця, і ніколи не пропустиш їхніх обманних вчинків. Наскільки ж легше богові, творцю всього, все узнати, і справи і думки кожного? А твої боги для тих, здравомислячих – іграшкові боги!
КРІТІЙ. Надзвичайно добре ти говориш! І зі мною робиться якраз зворотнє тому, що було з Ніобою: з кам’яного стовпа я знову став людиною. Отже, цим богом я і поклянусь тобі, що нічого поганого від мене не станеться.
ТРІЄФОНТ. Оскільки ти дійсно, від чистого серця, мене любиш, ти не обійдешся зі мною підступно, не будеш:
В думках таїти одне, говорить же вустами інше.
Давай же, заспівай мені тепер свою дивну пісеньку, щоб і мені в свою чергу збліднути і зовсім змінитися в обличчі! Хоча не стану я безголосим, як Ніоба, але все-таки перетворюсь на птаху, схожу на солов’я, і в піснях рознесу по квітучим лугам чудеса що вразили тебе.
КРІТІЙ. В ім’я сина, від отця народженого, не станеться з тобою цього!
ТРІЄФОНТ. Говори ж, від духа отримавши силу промови. А я сяду готовий –
Як тільки замовчить Еакід, так зразу ж підхопити його пісню.
КРІТІЙ. Вийшов я на головну вулицю, маючи намір зробити дуже потрібні покупки. І от бачу: цілий натовп народу поміж собою про щось шушукається, до самого вуха припадаючи губами. Окинувши їх поглядом, я прикрив рукою очі від сонця і почав пильно видивлятись, чи не побачу кого-небудь з друзів. Нарешті помічаю Кратона, службовця, з яким ми товаришуємо з дитинства і разом випиваємо.
ТРІЄФОНТ. А, я знаю, про кого ти говориш. Цей збирач податків! Але що ж далі?
КРІТІЙ. Так от: розштовхавши ліктями натовп, я пробрався вперед і, побажавши доброго ранку, підійшов до Кратона.
В цей час один чоловік на ім’я Харикен, старенький з хрипом у носі, закашлявся, вивертаючи нутро, а слина в нього була чорніша за саму смерть, і почав виголошувати промову розслабленим голосом: «Він, як я сказав, залишить борги збирачам податків і лихварям заплатить за них, що належить, і всім приватним особам, і державі, і чародійні слова прийме, не зараховуючи їх до особливого мистецтва». І багато різної більш ядовитої нісенітниці він ніс. Але ті хто оточував з задоволенням вслухалися в його промови і були охоплені новизною того, що чули.
Потім заговорив другий, по імені Хлівохарм, в зовсім витертому плащі, босий і з непокритою головою; клацаючи зубами він сказав: «Якийсь голодранець, що спустився з гір, зі стриженим волоссям, показав мені слово, написане в театрі священними письменами, слово про те, що він наповнить золотом всю прохожу вулицю». Тоді виступив я і, наслідуючи Аристанда і Артемідора, сказав: «Не добром для вас закінчаться такі сни: той говорить про виплату боргів, - його борги відповідно збільшаться, цей же і без останнього обола залишиться, як той хто придбав уві сні груди золота. Мені, право, здається, що ви, заснувши на Білій Скелі в Країні Снів, за коротку ніч стільки чудес намарили».
Всі розреготалися на все горло, визнавши мене повним невігласом, і, здавалося, ось-ось захлинуться від сміху. Звертаючись до Кратона, я сказав: « Хіба я вже так погано все це прогундосив, - говорячи мовою комедії, - і не за Арістандром тельмінським, не за Артемідором ефесським дослідив їхні сни?» - «Мовчи, Крітій, - відповів він. – Якщо ти зможеш притримати язика, я посвячу тебе в чудові таїнства і відкрию те, що нині готове здійснитися. Бо не сни це, а істина, і в місяці Меворі вони збудуться». Почувши таку відповідь від Кратона і впевнившись, що всі вони зійшли з розуму, я почервонів від сорому за них і з похмурим виглядом пішов геть, добре лаючи Кратона. Раптом один із них, глянувши на мене похмуро і люто, схопив за плащ, розірвав його, і став переконувати мене увійти в угоду з ними, підбурюваний тим пристарілим диваком.
Вони завели про це довгу розмову, і Кратон переконав мене, злощасного, вступити в круг цих обманщиків і зустрітися з ними в так званий «згубний день»: він стверджував, що я буду посвячений у всі їхні таїнства. І от я пройшов крізь «залізні ворота», переступив «мідний поріг». Покружлявши багатьма сходами, я попав, нарешті в чертог з позолоченою покрівлею, що нагадувала палац Менелая в описі Гомера. Звісно, я теж почав оглядатися навколо, як той юний острів’янин. Але, великий Зевс, не Єлену я побачив, а згорблених і зблідлих людей. Вони ж, помітивши мене, зраділи, пішли мені назустріч і спитали, які печальні новини ми їм принесли. Вони явно бажали всього найгіршого і раділи бідам, як театральні богині помсти. Нахилившись один до одного, голова до голови, вони пошепталися, а потім спитали мене:
«Хто ти? Звідкіля прийшов? Від кого і де ти народився? Судячи по зовнішності, ти людина порядна»
Я відповів: «Порядних людей взагалі мало, як я подивлюсь, А звати мене Крітієм. Я – тутешній, як і ви».
Тоді ці верхогляди спитали мене: «Як справи у місті? Як взагалі діла на землі?» Я відповів: «Всі задоволені і на майбутнє теж будуть задоволені». Вони здійняли брови у знак незгоди: «Ну, ні, адже становище міста загрожує бідами». Я відповідав в їхньому ж дусі: « Ви, що сходите на небеса і з висоти все споглядаєте, з найбільшою пильністю і це помітили. Ну, а як там справи в ефірі? Чи буде сонячне затемнення? Чи опиниться Місяць на прямій лінії між Сонцем і Землею? Чи розташуються Марс і Юпітер під прямим кутом, а Сатурн – в протистоянні з Сонцем? Чи станеться поєднання Венери з Меркурієм, і чи будуть від цього зачаті гермафродіти, які так радують вас? Чи пошлють нам небеса проливні дощі? Чи снігом товстим укриють землю? Градом поб’ють хліба чи наведуть на них посуху? Голод і мор, і засуху нашлють на нас? А як сосуд з громами? Чи не опустів? І чи відновлені запаси блискавок на складі?»
Вони зі всезнаючим виглядом набалакали у відповідь різних улюблених ними нісенітниць: начебто грядуть великі зміни, місто буде охоплене безпорядками і народними хвилюваннями, війська отримають поразку від неприятеля. Обурений всім цим, спалахнувши від гніву, як дубова гілка у вікні, я пронизливо крикнув їм: «Ви, одержимі! Не дуже-то піднімайте ваш голос, не дуже точіть зуби проти мужів хоробрих як леви: все їхнє життя – в мечі і списі і в шоломі з білою гривою. Нехай на ваші власні голови все це впаде за те, що ви погибель накликаєте на свою вітчизну. Не в захмарних мандрах ви цього наслухались, не вченою посидючістю досягли. А якщо пророцтвам і передбаченням всяких крикунів повірили, то це подвійно говорить про ваше невігластво. Все це – вигадки старих баб і дитячі казки! Тільки жіноча голова здатна займатися подібними вигадками!»
ТРІЄФОНТ. Що ж вони на це відповіли, люб’язний Крітію, ті, що остригли разом з волоссям і думки свої і будь-який розсуд.
КРІТІЙ. Все це вони пропустили мимо вух і сховалися за хитру вигадку. Вони заявили: «Десять разів ми зустрічаємо сонце, будучи без їжі, і у нічних богослужіннях, серед пісень, бачимо такі сни».
ТРІЄФОНТ. Ну, а ти що? Адже вони сказали важливе і здатне загнати в глухий кут!
КРІТІЙ. Не турбуйся, я себе не зганьбив, і заперечив їм найкращим чином: «Так у місті і говорять про вас – сказав я, - що, коли мрієте, тоді вам все це так і уявляється». Вони скривившись відповідали: «Ну, припустимо, не в ліжечку відвідують нас видіння». – «Якщо це вірно, - сказав я, - значить ви, небесні мандрівники, все-таки не досить досконально дослідили майбутнє, але, повіривши у свої сновидіння, базікаєте про неіснуюче та нездійсненне. Не розумію, як ви можете нести такі нісенітниці, довіряючись снам; при цьому всім прекрасним ви гребуєте, а знаходите радість у самому огидному, не маючи з цієї зневаги до прекрасного, жодної користі для себе. А тому киньте ви ці безглузді привиди, ці злі поради і пророцтва, щоби не послав вас бог до всіх ворон за те, що ви призиваєте нещастя на батьківщину і брехливими промовами віщуєте недобре».
Всі присутні з повною одностайністю почали мене дуже лаяти. Якщо захочеш, я повторю тобі і цю лайку, яка зробила мене безголосим, як кам’яний стовп, поки, твоя рятівна бесіда не зруйнувала мого скам’яніння і не перетворила мене знову на людину.
ТРІЄФОНТ. Мовчи, Крітій, не розтягуй цієї дурниці. Хіба не бачиш, як надувається моє черево, як я вагітнію. Немов шаленим собакою, вкушений я твоїми промовами. І, якщо я не заспокоюсь, випивши яке-небудь зілля, що заспокоює, все це, засівши у моїй пам’яті, наробить великої біди. Отже, досить, краще помолись, почавши «Отче», поставивши на останок преславну пісню.
Але що це? Невже Клеолай, широко крокуючи, йде поспішаючи і наближається до нас? Гукнути його, як ти думаєш?
КРІТІЙ. Звісно, гукнемо.
ТРІЄФОНТ. Клеолай! Не пробігай мимо, не обходь нас. Йди сюди і будь здоровий. Чи немає в тебе чого-небудь розповісти нам?
КЛЕОЛАЙ. Будьте обоє здоровими, достойна пара!
ТРІЄФОНТ. Але що за поспіх? Ти зовсім задихаєшся: які – небудь нові події сталися?
КЛЕОЛАЙ. Впало крикливе древнє хизування персів
І Суза, славне місто,
Близька до падіння Аравійська земля.
Рука могутнього володаря – над нею!
КРІТІЙ. Це значить, що тепер, як і завжди, божество не забуває добрих, але возвеличує їх, ведучи до кращого. Ми ж з тобою Трієфонт, здобули прекрасну долю. Я був стурбований питанням, що я залишу після смерті за заповітом своїм дітям. Адже тобі відома моя бідність не менше, чим мені – твоя. Але тепер достатньо моїм дітям і того, що вони будуть жити в часи правління нашого імператора. Багатство нас не залишить, а дике плем’я не буде наганяти на нас страх
ТРІЄФОНТ. І я, Крітій, залишу дітям у спадок щастя бачити погибель Вавилону, поневолення Єгипту, синів Персії, що стрінули день рабства, припинення скіфських набігів, а там, звичайно, і відбиття їх від наших кордонів. Ми ж, знайшовши в Афінах Невідомого бога, поклонимось перед ним і, простягнувши руки до небес, подякуємо його за те, що він удостоїв нас стати підданими такої держави. А інші нехай собі базікають. Ми лише скажемо про них, словами поговірки:
«Що до того Гіппокліду?»
Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.
антична Греція, друге століття н.е.