Бродяче життя
частини V - VIз рубрики / циклу «КНУТ ГАМСУН»
V
Жнива ми закінчили за чотири дні, а на молотьбу пішло ще два наступні дні; таким чином ми: отримали платню за шість днів і знову були вільними, як птахи. Ієц був готовий зразу ж покинути це місце – як перед цим він покидав вже мабуть цілу сотню; адже він вже цілий тиждень не вів бродяче життя. Я згодився йти разом з ним; але ми не бажали брати з собою Гунтлея і німця Фреда.
Коли ми стояли на подвір’ї, а Гунтлей вже відійшов на значну відстань, то фермер сказав, що йому знадобляться двоє з нас ще на цілий місяць для осінніх польових робіт. Ієць не згодився залишатися на фермі, відмовляючись тим, що йому необхідно негайно відправитись на схід, таким чином німець Фред і я були примушені залишитися на фермі. Фред дуже цьому зрадів, він зразу ж зняв куртку і пішов на роботу.
Ієц сказав мені:
- Ми домовились разом з тобою подорожувати. Проведи мене хоча б до міста. У нас обох є гроші, і ми можемо підшукати для себе більш вигідне місце, чим це.
Я сказав фермеру що повернуся завтра, і ми відправилися з Ієцем в путь-дорогу. Пройшовши декілька годин вздовж рейок, ми наткнулися на одну ферму, години через чотири – на іншу. Нарешті ми добрели до міста Еліот. Дорогою Ієц пояснив мені, що можна отримати гарний заробіток, якщо тільки не сидіти цілу вічність на якій-небудь віддаленій фермі. Ось тепер перед нами лежить маленьке містечко; можливо, нам вдасться досягти його, йдучи колією залізниці.
- Я хочу завтра повернутися на ферму, - сказав я.
- Я прекрасно знаю, що ти задумав, - сказав Ієц, - дівчинка запаморочила тобі голову. Залиш її у спокої. Фред їй подобається більше за тебе, і в нього більше шансів, так як у нього гарна зовнішність.
- На мій погляд Фред далеко не красень, - зауважив я.
На це Ієц промовчав. Але через деякий час він сказав:
- Тому Фреду теж не вдасться оженитися на дівчині.
- І ти теж так думаєш? – сказав я радісно. - Ти в цьому відношенні справжній чорт, ти в цих ділах знаєш толк. Ієц – значить ти не думаєш, що Фреду вдасться оженитися на ній?
- Старий цього не дозволить… Я скажу, що тобі треба зробити, якщо у тебе дійсно серйозні наміри. Ти повинен на деякий час піти, заробити побільше грошей і тільки тоді повернутися до них. Ось тобі вірний шлях.
З цієї хвилини мені захотілося заробити якомога більше грошей. Прийшовши до міста, ми відправилися до кабака і наказали подати собі напої. Мені так рідко приходилось пити спиртні напої, що я зразу ж сп’янів і взявся буянити. Але це продовжувалось недовго. Як тільки до кабака зайшла бродяча група музикантів і почала грати на арфі і на скрипках, я зробився знову скромним і став тихо схлипувати. Жінці, що грала на арфі я дав декілька монет, Ієц подивився на мене зі здивуванням.
- Видно, що ти закоханий, - сказав він. Ми перекочували з одного кабака до другого, так як у нас не було іншого пристанища. Скрізь нас зустрічали дуже привітно, так як ми прийшли з заходу, а по нашій поведінці можна було зробити висновок, що у нас багато грошей. В одному з кабаків ми зустріли Гунтлея, який був зовсім п’яним і хотів заколоти нас своїм кишеньковим ножем. Тому ми не захотіли бути з ним разом. Увечері ми знову повернулися до першого кабака. Стоячи біля прилавка, ми почули частину розмови між хазяїном і одним з відвідувачів, службовцем залізниці, який прийшов сюди, щоб випити віскі. Хазяїн спитав:
- Я бачив сьогодні містера Харта і його дружину, вони йшли у напрямку до вокзалу. Куди вони поїхали?
- В Чикаго, - відповів чоловік. – У нього там діло, як я чув. А дружина поїхала з ним щоб розважитись.
- Значить, Георг буде тим часом управляти банком?
- Я думаю, що Георг не гірший за інших, якщо тільки він не буде там.
Ця розмова не мала для мене жодного інтересу, але мій товариш слухав її з великим інтересом, а по закінченню розмови зразу ж попросив мене вийти з ним; йому потрібно було поговорити зі мною. Ми йшли не поспішаючи, і Ієць всю дорогу про щось-там мріяв. Ми підійшли до будинку, на якому була вивіска «Харт і К. Земельний банк»; Ієць попросив мене почекати його тут з хвилинку, а сам зайшов до під’їзду. Коли він повернувся, я спитав його:
- Що ти там робив?
- Я розміняв свою останню асигнацію, - відповів Ієц.
Ми пішли далі і дійшли таким чином до самого краю міста; там ми усілися біля залізничної колії, біля самого дров’яного складу.
Перш за все Ієць обійшов навколо всього складу і, упевнившись, що ми зовсім одні, він повернувся на місце і сказав:
- Ні ти, ні я не маємо такої кількості грошей, щоб про це варто було говорити, чи не правда?
- У мене є ще два долара, - заперечив я і подивився, щоб упевнитись, чи цілі вони.
- Значить у тебе доларів менше, чим у мене. Адже ти заплатив арфістці. Це було найдурнішим, що ти міг зробити.
- Ну, я не вважаю, щоб було розумнішим ходити по кабаках і пропивати гроші.
- А ти помітив, як я п’ю? – спитав Ієц. – Я випиваю стаканчик в той час, як ти випиваєш кружку. І так кожного разу.
- Про що ти хотів поговорити зі мною? – спитав я.
- А окрім того, якби ми не пішли до кабака, в моїй голові не зміг би народитися той план, про який я хочу тобі розказати, - продовжив Ієц.
- А який це план?
- Містер Харт і його дружина від’їхали сьогодні до Чикаго – сказав Ієц.
- Невже?
- А керувати банком тим часом буде Георг.
- Так, я це чув.
- Я тут дещо взнав про нього, Георг – брат містера Харта.
- Так, так.
- Але Георг завзятий п’яниця.
- Все це мені вже відомо Ієц. Що за дурню ти мелеш?
Тоді Ієц говорить дещо ясніше, і я з його слів зрозумів, що він просто в цю чи наступну ніч має намір обікрасти банк. Я повинен був допомогти йому в цьому ділі.
- Я не наважуюсь цього зробити, - відповів я.
- Ну, тоді я візьму з собою Гунтлея.
Це мені теж не подобалось, і я сказав:
- Я цього ніколи не робив. Це, кажуть, дуже ризиковано. Але якщо ти будеш мною керувати…
- Тут немає ніякої небезпеки, - сказав Ієц. Якщо тільки Георг зап’янствує то все інше дрібниці, я вивчив будинок.
І Ієць показам мені пилу для розпилювання металу, потім чудові плоскогубці для викручування гвинтів. Обидва леза були гострі, як два ножі.
- Але потім? – спитав я.
- А потім ми вже будемо далеко звідціля, - заперечив Ієц. – Містеру Харту потрібно три дні їзди туди і стільки ж назад, це значить шість днів; в Чикаго вони пробудуть чотири дні, в цілому виходить десять днів. – Потім він додав: - Втім я і не маю наміру до них обкрадати банк. А ці гроші послугують тобі фундаментом для того, що тобі буде потрібним для цієї дівчинки; потім ти зможеш ще трохи зібрати.
Ми тинялися декілька годин підряд, лавки позакривалися, і вулиці ожили на деякий час від людей, що йшли зі служби. Тільки кабаки були ще відчинені, але вони не зачинялися до тих пір поки там були відвідувачі. «Ну, тепер нам треба відшукати Георга і подивитись, що він думає робити» - сказав Ієц. І ми ходили від кабака до кабака, пили пиво і віскі, але серед відвідувачів не бачили нікого, хто міг би бути Георгом. Ми пішли до першого кабака. Тут ми зустріли Георга.
VI
Георг пробув тут вже декілька годин підряд, і ні за що не хотів йти з цієї халупи; так він сказав, коли прийшов. Але сьогодні такий дивний осінній деньок, прибавив він, що зовсім байдуже, де він проведе годинку-другу.
Це був маленький жвавий чоловічок, років сорока, не більше, з напрочуд чуттєвим поглядом. Він був прекрасно одягнений, і так як він майже постійно сидів на одному місці і писав, то руки у нього були дуже білі. На нас він не звернув ніякої уваги.
З місця в кар’єр він почав сильно пити. З вулиці приходили люди, які були з ним знайомі, і в їхній компанії він пиячив. Всі ставились до нього з великою повагою.
Коли Ієц підійшов до столу і запропонував йому з ним випити, Георг відмовився, говорячи, що він у місті велика шишка, а Ієц бродяга.
- Ви все-таки випийте з ним, - втрутився хазяїн. – У обох панів кишені повні грошей, - додав він, вказуючи на мене і Ієца.
- У них мабуть більше, чим у мене, - заперечив він, показуючи свого гаманця. Там було декілька банківських асигнацій.
З цієї хвилини він взяв на себе всі витрати і пригощав усіх, хто хотів випити. Хазяїн робив усе, щоб задовольнити його.
- Мені треба принести трохи більше грошей, - сказав Георг. – Підождіть мене, хлопці.
Він вийшов. Він був дуже збуджений і співав.
- Прекрасний молодий чоловік, - говорили поміж собою його товариші по чарці.
І так він проведе всю ніч до ранку.
Ієц не пропускав жодного слова мимо вух.
Повернувшись назад, Георг перш за все прикинувся, що не знайшов більше грошей; але потім замовив цілий рад напоїв і щедро розрахувався асигнаціями, що лежали в гаманці.
Таким чином пройшло декілька годин.
- Тепер пішли до Тонвая, - оголосив Георг.
Тонвай був хазяїном питного дому.
- В нього вже закрито, - сказав хазяїн.
- Тоді ми зайдемо силою, - сказав Георг. – Пішли, хлопці!
Ієц і я трималися в стороні, бажаючи показати що ми занадто горді, щоби йти з ними.
- А ви обоє не хочете йти з нами? – спитав Георг. – Я запрошую вас.
Ми згодились.
У Тонвая ще не було зачинено; там теж зібралася тепла компанія, і Георг зі своєю свитою був прийнятий з розкритими обіймами. Ієц не бажав відставати від інших, він почав майстерно насвистувати і мав величезний успіх.
« Він до біса гарно насвистує!» - вирішили всі.
Ми пробули там години дві і знищили цілу безліч алкогольних напоїв. Я пив так, як учив мене Ієц, а ще тому що я був сильно схвильований з приводу майбутніх подій, то на мене вино зовсім ніяк не діяло.
Георг перерахував свої гроші і сказав: - Тепер я йду до дівчат. Спокійної ночі, діти. Піду, візьму ще грошей.
- У тебе ж ще є купа грошей, - заперечили йому.
- Цього недостатньо, - відповів він. Хитаючись, він пішов до дверей.
- Сьогодні за ніч банк збідніє на декілька сотень талерів, - говорили молоді люди.
- Схоже на те, - згодився Ієц. – Він майстерно вміє витрачати гроші.
Але так, як ніхто не хотів розмовляти з Ієцем, який був і залишався бродягою, то всі мало-помалу перейшли за другий стіл.
Ієц перейшов до них і почав питати кожного окремо, чого б він хотів випити, але всі відмовлялися, кажучи, що вони нічого більше не хочуть.
- Піди і замов собі віскі, - звернувся він до мене.
Я подивився на нього з подивом.
- Тобі це знадобиться, - сказав Ієц.
Я випив два великих стакани віскі і зразу відчув себе бадьорим і непереможним, мені б нічого не завадило викинути за комір одного за другим всіх відвідувачів питного дому.
Ієц і я побажали всім спокійної ночі і вийшли на вулицю. Місто лежало темним і пустельним. Ієц указував дорогу, і ми рухались у напрямку до банку. У вікнах було світло, і ми зробили висновок, що Георг був вдома.
- Почекай мене тут! – сказав Ієц, і в п’ять нечутних стрибків він опинився біля дому. Він зник за хвірткою.
«Куди він міг піти?» - думав я. Я почекав хвилини дві, Ієц повернувся назад. Він робив ті ж стрибки.
- Де ти був? – спитав я його.
- Я був там і обмацав дверний замок, - відповів Ієц. – Ми можемо тут спокійно перечекати.
Раптом Ієц схопив мене за руку і прошепотів:
- Ти чуєш?
Ми почули, як хтось крутив ключем у замку, і лається все більше і більше.
- Це Георг, - сказав Ієц.
Ми притиснулись до рогу дому і почали чекати.
- Я ніяк не можу зачинити прокляті двері, - сказав Георг і вийшов на вулицю. – Ну, а втім, сейф закритий на два замки!
Георг відправився до дівчат. Він нетвердо тримався на ногах.
- Тепер зробимо маленьку прогулянку, поки все заспокоїться, - сказав Ієць.
Дорогою я сказав:
- Я все-таки не думаю, щоб ти міг відважитися на таке, Ієц.
- Так, - сказав Ієц. Він роздивлявся будинки, наскільки це було можливим при повній темряві, вибрав лавку з подвійними дверима і сказав, що він мені дещо покаже. Він прикинувся зовсім п’яним і як ніби ненароком ударився об двері. Це призвело до сильного струсу по всьому дому, і обоє дверей розчинилися. Сторож, що сидів на лавці, закричав:
- Що за чорт?
Ієц стоїть біля дверей, хитаючись на всі боки, ніби не розуміючи, яким чином він сюди попав.
- Хто там? – питає сторож, - Я буду стріляти, собака, якщо ти не відповіси.
- Це я, - говорить Ієц розслабленим від випитого голосом і падає на поріг.
Чоловік, що сидів на лавці, вимушений тепер тягти його на тротуар. І Ієц зумів прикинутися п’яним настільки природно, що сторож був повністю впевнений, що це було ненавмисне вторгнення. Він зачинив двері і лаявся.
- Як досадно, що в лавці сидів сторож, - сказав Ієц, знову підходячи до мене на вулиці. – А то можна було б зробити невеликий улов.
- Тепер я бачу, що ти на все здатний, - сказав я.
І знову ми стояли біля банку. Ієц сказав:
- Ти повинен набрати пригоршню піску і у випадку якщо хто-небудь пройде вулицею, кинути її у віконце.
- Добре, - сказав я і чув, як серце колотиться у грудях.
- Тепер я йду, - сказав Ієц.
Я стояв і дивився йому услід, поки він не зник за садовою хвірткою. А що, якби зараз хто-небудь підійшов до мене і спитав, для чого я тут стою: що б я відповів? Я знайшов жменю піску і почав з нього видаляти маленькі камінці; вулиця була не мощеною і на дорозі лежали купи піску. Нічого не було видно, місто спало і тільки час від часу чулися свистки локомотивів. Раптом я чую кроки на панелі. Я вже підняв руку, щоб кинути пісок у вікно банку, але передумав і замість цього йду назустріч тому хто йде, кланяюсь йому, він відповідає тим же і йде своєю дорогою. Таким чином Ієц виграв декілька зайвих хвилин. Тепер я ясно чую тихий скрип у банку. Це Ієц викручує гвинти, здогадуюсь я і дивуюсь його холодній витримці. Я знав куди мені слід тікати у випадку небезпеки: до залізничної колії, до того місця, де вздовж рейок був склад шпал.
Це продовжувалось довго, цілу вічність. Ось Ієц починає пиляти метал, я чую звук пили і стою, як на голках, і в той же час дивуюсь його надмірному нахабству. « Хоча б йому вдалося вкрасти щось істотніше», думаю я і пристрасно бажаю отримати свою частину. Але чим далі, тим спокійнішим ставав я, ходив туди-сюди по панелі і мріяв.
Я думав про дівчину з ферми, яку звали Алісою Родгерс. Тепер вже мабуть пройшла ціла година з того часу як пішов Ієц, а його все ще не було. Тоді я нарешті відважуюсь увійти в сад і подивитися, що він там робить, але якраз в цю хвилину виходить Ієц. Він поспішає вперед до складу шпал, що знаходився біля залізничної колії.
«Проклята доля!» - бурмотів він.
- Що сталося? – спитав я.
- Цей проклятий Георг, мабуть забрав усі гроші до дівчат, - сказав Ієц. – Сейф був пустим. Там лежали тільки протоколи.
Радість охопила мене від такої звістки, і я видав себе, поплескуючи його по плечу і говорячи:
- Значить ти собі нічого не заробив?
- Що ж я мав заробити, безмозга ти бестія? – сказав Ієц озлоблено.
- Я не хочу тут більше сидіти, - продовжував він схвильовано, - нам потрібно спробувати ще щось. – Після цих слів Ієц направився по шпалах до станції, я пішов за ним. Але я знервувався, через той напружений стан, в якому я був, охороняючи його, і сказав:
- Відверто кажучи, я думаю, що нам не треба більше нічого вчиняти. Полишимо це.
- Ні, ми ще одне спробуємо, - сказав Ієц.
Він пішов на станцію і спитав телеграфіста, коли пройде поїзд, що йшов на схід.
- Через півгодини, - відповів телеграфний службовець, подивившись на годинника.
- Поки поїзд не прийде нам нічого робити, - сказав мені Ієц. Ми сіли поблизу від станції і добряче мерзли в очікуванні поїзду.
Почало світати. Як тільки почулося наближення поїзду, Ієц встав і попросив мене почекати його тут. Він пішов на станцію і залишився там. Я чекав його. Поїзд підійшов до станції, зробив зупинку і рушив далі. Я прочекав даремно цілий час, на сході сходило сонце.
«Він вичікує зручного випадку», подумав я про себе. Я пішов на станцію і спитав, чи не бачили мого товариша.
– Він відбув з поїздом, - відповів телеграфіст.
- Так значить він відбув з поїздом, - сказав я, не наважуючись виказати своє здивування. У мене виникла підозра стосовно того, що Ієц знайшов у банку не тільки одні протоколи. Він був як у лихоманці і якось дивно поставився до мене.
Телеграфіст спитав, посміхаючись:
- А що, він втік у тебе з-під носу? – Я зразу ж відповів йому з посмішкою: - Ні, я знав, що він хоче поїхати. Я знав його дуже мало і прямо сказав йому, що не бажаю мати з ним ніякого діла.
Я покинув станцію, в моїй голові роїлася тисяча думок. Я був приголомшений нахабством мого приятеля. Звичайно, цьому негіднику пощастило, і він знайшов у банку купу грошей. А мені не дав і десятої частини. Чорт би його забрав! Я пішов у напрямку до нічліжного будинку, вивіска якого мені попалась мені сьогодні на очі, і хотів відпочити. Мені ставало все легше і відрадніше на душі, що я не осквернив своїх рук краденими грошима. «Яка насолода жити на землі чистим і незаплямованим!» думав я і зареготав від задоволення. Нехай я буду бідним і працювати для інших до останньої краплі крові! Дійшовши до нічліжного будинку, я вирішив за краще відправитися до дров’яного складу і там задарма виспатися. У мене було всього два долара у кишені, а мені хотілося подарувати Алісі Родгерс золоту ручку, яку я бачив у вікні ювелірного магазину.
Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.
США, 7 жовтня 1917 року.