Подорож в далеке Бара́тіно
Частина 1 - Взвод..., рівняйся, струнко! - скомандував замкомвзводу, щоб відразу ж продовжити, — Вільно!.. Розійдись!
Команди, що пролунали після повернення з останнього іспиту, фактично сповістили закінчення зимової сесії четвертого — передостаннього курсу училища. Попереду на нас чекали два безтурботні, — вільні від «суворого армійського життя», - тижні, які кожен був вільний провести на власний розсуд; насамперед, — у себе вдома.
Але на відміну від «друзів по зброї», у мене на цю відпустку були далеко не звичайні, прямо скажемо, креативні плани; принаймні, на перші днів п`ять. У цю частину безцінної відпустки я планував заїхати до мого «колеги» в крихітне село, що стоїть десь на відшибі в Білоруських лісах... Настільки дивне, на перший погляд, рішення, було продиктоване його інтригуючими розповідями про красу тих місць та полювання в унікальному, майже заповідному лісі. До того ж це цілком вписувалося в мої подальші плани — зустрітися (після піврічної розлуки) зі своєю дівчиною, що навчалася у Ризі та поверталася на канікули лише за тиждень.
- ...Перевір ще раз номер телефону і назву станцій, де робитимеш пересадки після Бобруйська..., ну, і зупинку, на якій зустрічаємося з тобою у лісі, — сказав Шурка.
«У лісі» звучало дещо загрозливо; але «жереб кинуто» і «рубікон перейдено»... Я пам`ятав усе це напам`ять, але, щоб заспокоїти товариша, дістав свого постійного тоді супутника — кишеньковий блокнот, і прочитав уголос потрібні записи.
- Все вірно... Ну, «тримай «краба»! - Сказав він наостанок, простягаючи руку.
* * *
У військовій касі вокзалу проблем із місцями на поїзд не було, і, показавши касирці «відпускний», я отримав свій безкоштовний плацкартний квиток.
...Уранці я знайшов у поштовій скриньці лист з Риги, у якому моя Наталя ділилася радісними новинами про дострокове складання заліків і планами приїхати кількома днями раніше... Моєю першою реакцією було здати квиток і рахувати дні та години до її приїзду, сидячи у Києві… Але я прекрасно розумів, що в цьому разі я знову не виконаю дану Шурці обіцянку, а також не закрию «гештальт» невгамовного бажання побачити все, що він розповідав на власні очі; і я почав шукати компромісний варіант.
«А якщо все ж поїхати, але повернутись раніше? Ну, втрачу я кілька днів..., що заважає мені приїхати до нього якось іще?»
Схиливши в кінцевому підсумку шальки терезів на користь поїздки, я настрочив щасливу відповідь у Ригу, і став збиратися.
* * *
...В очікуванні посадки на поїзд, я, подолавши перепони міжміського «совкового» зв`язку, таки додзвонився Шурці, і підтвердив приїзд... За нашими розрахунками, після поїздки на електричці з Бобруйська (яка вирушає звідти тільки за кілька годин), а потім — на автобусі, ми повинні були зустрітися з ним десь близько трьох годин. І далі — лісом на мотоциклі.
Крім цього, я зізнався, що змінилася ситуація і був змушений скоригувати свої плани в гірший для нас обох бік.
- Вибач, але буду в тебе лише добу. Так вже вийшло. - І тут же я весело додав: «Тому пропоную йти на полювання просто з самого ранку».
- Ну, ти даєш! - була його перша реакція.
У голосі пролунав і жаль, і нотка докору, які, на щастя, швидко змінилися на властивий йому оптимізм, і «наздогнавший» його прагматизм:
- Ну, що ж тут поробиш..., тоді скоротимо «програму», і використаємо час максимально».
...Поїзд набирав швидкість, несучи мене все далі від «насидженого» і багато в чому знайомого Києва, наближаючи зі швидкістю того самого експреса до нових вражень, які давно вабили та зачекались на мене в невідомому Бара́тіно.
Київ, червень 2024