Олександр і Леонарда
із серії "Боротьба пристрастей"з рубрики / циклу «КНУТ ГА́МСУН»
На моїй батьківщині море утворює протоку, яка називається Глімма. Свого часу жив там молодий циганський хлопець, на ім’я Олександр. З цим Олександром мені довелося одного разу поговорити у фортеці Акерхус, де він сидів за насильство. І ось читаю я в газетах, що цей небезпечний злодій помер: тюремне повітря вбило його. Він розповідав мені, як одного разу згубив дівчину… Але сьогодні я занадто багато думаю про ту розповідь і, через своє збудження, починаю з середини. Спробую почати з початку.
У нас, в Нурланні, є крупні і дрібні рибаки. Крупний рибак – це поважний чоловік, що має власні сіті для оселедців, власну пристань і комори. Він одягається в надзвичайно широкий і товстий одяг, щоб здаватися товщим, так як це є доказом того, що у нього є кошти на гарну їжу. Він ніколи не запізнюється з платнею священику чи начальству. До Різдва він привозить додому цілий бочонок горілки. Можна зразу побачити де живе в містечку крупний риболов, тому що його будинок обшитий тесом і пофарбований червоною фарбою, з білими вікнами і дверима. А його синів і дочок можна пізнати по тому, що до церкви вони з’являються увішані різними коштовностями.
До човнової пристані багатого риболова Йєнса Олая одного разу пристав великий табір циган. Це було ранньою весною. Цигани припливли на власному великому човні під проводом старого Олександра Занози – велетня з добру сажень зростом. З човна в дім до Йєнса Олая прийшов просити милостиню молодий красивий хлопець, трохи більше двадцяти років. Це і був молодий Олександр. Сталося це, коли я був хлопчиком. Ми, діти, пізнали Олександра. Він грався з нами, коли був молодший, і мінявся з нами блискучими ґудзиками і шматочками металу.
Йєнс Олай, який був гордим і поважним і ніколи нікому не боргував, наказав циганам зразу ж їхати геть і нічого не хотів їм давати. Але молодий Олександр був зухвалий і безстрашний, він продовжував стояти на тому ж самому місці, і три рази проганяв його Йєнс Олай.
- Я можу дати тобі роботу, - сказав Йєнс Олай.
- Яку роботу?
- Ти будеш ремонтувати котли і горщики. А коли ми, чоловіки, поїдемо на лов, будеш допомагати моїй дружині і дочці.
Молодий Олександр повернувся, спустився до свого човна і порадився зі своїми. Потім прийшов назад, до садиби, і заявив поважному Йєнсу Олаю, що він згоден поступити до нього на службу. Мабуть-що, він домовився зі своїм батьком гарненько обікрасти все містечко.
Коли дні стали довшими, Йєнс Олай і його сини спорядилися на промисел, і на садибі залишилися тільки його дружина і дочка, а дочку звали Леонардою. Їй ще не було двадцяти років.
Молодий Олександр виявився діловим хлопцем. Він знав толк у хворобах, лікував худобу, а котли і каструлі ремонтував прямо таки майстерно. Дружина хазяїна скоро почала виказувати йому особливу прихильність, хоча їй і було вже під сорок років. Але циган посміхався і говорив, що в нього вже є мила в батьківському човні, і ні про кого, окрім неї, він не бажає думати. Чимало гірких годин пережила через це горда дружина рибака і почала оберігати свою дочку від цигана. Не встигла ще земля гарненько відтаяти, як вона заставила Олександра різати торф далеко від дому і таким чином тримала його подалі від садиби. Але Олександр співав у торф’яному болоті незрозумілі пісні і працював за двох. Він був великий і життєрадісний язичник. Леонарда рідко з ним розмовляла.
Леонарда не часто розмовляла з ним, о, ні, та й не дозволяла собі нічого іншого, вона не забувала, що вона дочка Йєнса Олая. Але весна така небезпечна пора, і, коли вже зовсім настало тепло, очі Олександра стали наче зорі, і інколи він занадто близько підходив до Леонарди, коли йому потрібно було пройти мимо неї. Зовсім незрозумілим чином з її сундука почали зникати речі одна за другою, хоча замок був цілим. Виявилось що у сундука відійшло дно, і Леонарда звинувачувала Олександра в тому, що це він відломив його.
- Ні, це не я, - відповів він. – Але я можу допомогти тобі. Я, мабуть-що, добуду тобі твої речі, якщо ти залишиш сьогодні увечері свої двері відчиненими.
Вона подивилась на нього і гордо відповіла:
- Ти хочеш, щоб тебе завтра вигнали з дому?
Але цигани вміють так гарно вмовляти і так вміють закрастися в душу своїми червоними губами, смаглявою шкірою та карими очима. До того ж вони такі умільці в коханні.
Наступного дня Леонарда сиділа у дворі і плела сіті, а Олександр проходив мимо. Він зупинився і сказав:
- Дозволь мені залишитись, адже я і так весь час на торф’яному болоті. Я ніколи більше не скажу, того що сказав.
Вона кинула на нього погляд, його короткі слова справили на неї деяке враження. А він зняв шапку, і волосся так жалібно звисало йому на очі, а його червоні вуста були такими звабливими. Леонарда відповіла:
- Ну, добре, спробуємо.
Вона нахилилась над своїм плетінням і почервоніла.
А циган дуже добре знав, що робить, звеличаючи молоду дівчину і просячи її дозволити йому залишитись на торф’яному болоті. Він хотів потішити її, хоча і знав, що вся влада не в її руках, а у матері.
Йшли дні.
Син столяра Конрад від’їжджав із села і сам став столяром. Він навчався ремеслу у місті і набув великої популярності. Він жив по то бік морської протоки, і люди їздили до нього, коли хотіли замовити собі гарного сундука. Одного разу відправилася до нього і Леонарда, і Олександр перевозив її через протоку.
Вона залишалася досить довго у молодого Конрада і говорила з ним і про новий сундук, і про різні речі, тому що вони знали один одного з дитинства. Прочекавши більше, ніж належало, в човні, Олександр підійшов до будинку столяра і заглянув у вікно. В ту ж мить він відскочив і кинувся, з люттю, в дім.
Всі троє дивилися один на одного. Циган був схожий на коня з кудлатою гривою і роздутими ніздрями.
- Так, так, я зараз іду, - сказала Леонарда, щоб заспокоїти його.
Чоловіки зміряли поглядом один одного від голови до ніг, вони були розлючені. Олександр схопився за бік, шукаючи ножа, але ножа на ньому не було, і його очі знову стали покірними. Циган без зброї безпорадний, але з ножем в руці він сміливий і лютий до вбивства.
Це була перша зустріч.
В кінці тижня столяр Конрад приїхав в будинок рибака з сундуком. Сундук був обклеєний і відполірований з найбільшим старанням, а замок на ньому був новий і хитромудрий. І тут виявилось, що коли Леонарда хотіла перекласти свої речі до нового сундука, всі її зниклі речі лежали на місці. Вони так мирно лежали в старому сундуку, наче ніколи й не пропадали.
- Це ти знову зробив, - сказала Леонарда цигану.
- Ні, не я, - знову відповів він і засміявся, хоча і знав, що йому мало від цього користі.
Столяр Конрад довго пробув у домі Леонарди, і вона зварила для нього каву і пригощала його. Але до цього циган влучивши хвилинку, сказавши тьху і плюнув в кофейник.
Він підстеріг столяра, коли той збирався додому.
Вони знову зміряли поглядом один одного від голови до ніг, і у Олександра був при собі ніж.
- Даремно непокоїшся, циган, - сказав Конрад. – Вона нині дала мені слово.
Тоді Олександр спалахнув, як вогонь, і витяг ножа. Але столяр вскочив у човна і відштовхнувся від берега, а коли опинився в безпеці в декількох саженях від берега, крикнув, що видасть бродягу владі.
Дні йшли.
Старий Олександр Заноза повернувся зі своїм човном і хотів було забрати сина назад; але Олександр відмовився і сказав, що бажає дослужити свій час. І, можливо, він наговорив своєму батькові, що хоче якомога більше накрасти в садибі, тому що циганський човен знову відплив, а молодий циган залишився.
Молодий Олександр сказав Леонарді:
- Ластівки прилетіли. Чи не пора тобі піти зі мною на пристань і показати, які бочки відремонтувати і осмолити для літньої ловлі?
Вона ще не знала, з ким має справу, прийняла насмішкуватий вигляд і відповіла:
- Чому ж, з задоволенням.
Але насмішкувата гримаса була вже не зовсім щирою, і його двозначні слова не так уже і не сподобались їй, як в перший раз. Вона бачила, що його любов з кожним днем стає все полум’яніше.
Не встигли вони пробути на пристані і декілька хвилин, як Олександр схопив її, обійняв і декілька разів поцілував в губи.
- Ти зовсім здурів, - сказала вона і вирвалась із його обіймів, червона і важко дихаючи.
- Ти знову скажеш, щоб я завтра забирався? – спитав він.
Цього разу Леонарда відповіла досить лагідно:
- Буде залежати від того, як ти будеш себе поводити.
- Я більше ніколи цього не зроблю, - сказав він. Він не стримав слова. Він весь час сміявся і не відставав від неї з ласками.
І настав день, коли серце Леонарди почало схилятися до темношкірого язичника. Вона не стала добрішою, але гордощів в ній не прибавилось. В перші тижні він не міг нічого від неї добитися, але четвертого тижня її очі почали дивитися на нього томно і ніжно. А якраз почали розпускатися бруньки, і стояли безрозсудні білі ночі. Нарешті вона прийшла до нього на болото і спустилася до торф’яної ями з обідом, хоча чудово могла б поставити його на краю ями, як і раніше. Але вона зробила це, щоби бути якомога ближче до нього.
Мати прямо збожеволіла від ревнощів і наполягала, що столяр має на неї більше прав. І Леонарда відповідала, що так воно і буде. А сама ходила в солодкому чаді і сама про себе знала щось інше. Цей бродяга Олександр стояв у болоті і копав торф, а вона спускалась до нього і любувалась його юною красою. Бували дні, коли столяр Конрад зовсім вилітав з її голови, і неможна сказати, щоб ці дні було особливо сумними.
У середині весни приїхав хазяїн з синами з ловлі, прийшла пора весняних робіт, і Олександр теж взяв у них участь. Але на Іванів день закінчувався його термін. Йому стало важче тепер зустрічатися з Леонардою тайком, тому що її брати теж слідкували за нею, і столяр Конрад мав від усіх співчуття. До того ж і любов така примхлива, що пересичується, коли все йде благополучно. Леонарда почала нудьгувати з молодим циганом. Вона готувалася до весілля з Конрадом.
Олександр сказав:
- В перший раз, як столяр прийде сюди, я уб’ю його.
Але Леонарді він вже набрид, і вона знову відповіла з насмішкою:
- Ось як! Ну, а що ж ти зробиш вдруге?
На Іванів день у столяра влаштовувалися танці, і Леонарда повинна була поїхати до нього. Але цього ж вечора повинен був йти і Олександр, тому що закінчувалася його служба на садибі рибака. Леонарда сказала Олександру:
- Перевези мене на інший берег, перш ніж поїдеш.
- Куди ти зібралась? – спитав він.
- Це тебе не стосується, - відповіла вона.
Олександр почав збиратися. Вклав своє майно у вузлика і сказав:
- Я готовий.
Вона спустилася до протоки і увійшла до човна. А протока Глімма здулася від льодоходу і весняної води, і було небезпечним переправлятися через неї.
Олександр сидів на веслах і гріб. Трохи згодом він сказав:
- Отже ти виходиш за нього заміж?
- Так, - відповіла вона.
- Це не я крав твої речі, - продовжував він, - а твоя мати.
Вона майже хвилину дивилась на нього широко відкривши очі, потім вигукнула:
- Що ти говориш?
- Вона хотіла нас пересварити. Але я підгледів куди вона ховала твої речі, і викрав їх для тебе назад.
- Ти все брешеш, - відповіла Леонарда і не повірила йому. Циган гріб все неуважніше і неуважніше і не дивився, куди йде човен.
- А я не зробив тобі нічого поганого, - сказав він нарешті. – Я міг би стати діловою людиною, якби ти захотіла.
- Та мені до цього яке діло? – відповіла вона сварливим голосом. – Як ти гребеш? Нас несе на камінь.
Він не змінив напрямок. Тоді вона голосно крикнула йому ті ж слова. Він зробив різкий рух, ніби для того щоби коритися їй, і переламав одне весло. Вони стали безпомічними.
- Ти зробив це навмисне, - сказала вона, налякавшись в перший раз.
Він відповів:
- Ну, так. Ти не попадеш на берег живою.
Через хвилину пролунав пронизливий крик, човен наскочив на камінь, і в нього вилетів бік. В ту ж мить циган опинився на камені. Він бачив, як Леонарда декілька разів перевернулася, потім її підняло і кинуло головою вниз. Потім вона закрутилася у вирі і пішла на дно.
Їх помітили з берегу, і цигана спасли.
І ніхто не міг в будь-чому звинуватити молодого Олександра. У нього зламалося весло, він не був винним; а біда підстерігала Леонарду.
Цю історію розповів мені сам Олександр, у фортеці Акерхус, де він сидів за насильство.
Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.
Норвегія, XX ст. н. е.