Рейєрсен з "Південної зірки"
із серії "Сієста"
I
Стара просмолена яхта тихо ковзає у напрямку до Віку і тягне за собою шлюпку. Яхта називається «Південна Зірка», а шкіпера звати Рейєрсен. Обоє старі і гарно відомі у Віку, і яхта і шкіпер. Вони провели там чимало благодатних літніх днів, сушачи в Сальтенфіорді тріску для іспанського судна «Бахалаос».
На високих берегах навколо не видно людей, тільки внизу, в глибині бухти, там, де знаходились навіси для зберігання човнів, гралися дітлахи. Давно, років двадцять тому назад, коли яхта «Південна Зірка» вперше стала на якір, все було зовсім інакше, чим тепер - скрізь навколо на берегових підвищеннях стояли жінки і діти і милувалися яхтою, і рибак за рибаком підпливали в човнах до «Південної Зірки», щоб зустріти яхту і розпитати шкіпера про новини.
На палубі чотири чоловіка, але сам Рейєрсен стоїть біля керма, він завжди це робить у важливих випадках. Він керує своїм маленьким рибальським судном з такою ж урочистістю, як наче це був великий пароплав. У нього сиве волосся і борода, але колись у нього було чорне волосся і чорна борода, - це було років двадцять тому назад, коли він в перший раз приплив до Сальтенфіорду і був ще молодим. На ньому потерта, навіть розірвана куртка, та і взагалі зовнішність Рейерсена досить – таки змінилися, але при вході в бухту він – адмірал на власному судні і левовим голосом віддає накази.
- Спускай якір! – лунає його команда.
І якір спускають.
Гучний лязкіт ланцюга, що розвертається і падає вниз зливається з гучним голосом шкіпера. Але часи вже не ті. Поштові пароплави заходять тепер до цієї торгової пристані, і мешканці вже не відчувають ні здивування, ні особливої поваги до старого чесного шкіпера і його яхти.
Коли діти, які гралися під навісом для човнів почули шум від якоря, що спускався, вони глянули разок у напрямку бухти і продовжували спокійно гратися далі, зовсім так, якби один сказав другому: та це тільки старий Рейєрсен і його яхта.
Коли закінчилась денна робота, і яхту укріпили на якорі, люди розійшлися по своїх койках. На палубі сидів лише один шкіпер і дивився в той бік, де був Вік. Вечір був ясний, теплий, і сонце, що заходило золотило воду. Йому був знайомий тут кожен камінь, кожен предмет пробуджував в ньому яку-небудь згадку: він провів тут майже всю свою молодість. Кожного року три місяці він стояв тут на якорі і сушив рибу. Він бував тоді першим чоловіком у місті, всюди проникав, всюди прокладав собі дорогу і добивався всього чого хотів. В неділю він ходив до церкви, щоб бути там, де є люди, і на зворотному шляху його завжди оточував цілий натовп молодих дівчат. Коли молодь танцювала літньої ночі, тоді всі бачили, як Рейєрсен сідає в свою шлюпку і направляється до пристані. Він плив стоячи біля керма в начищених до блиску чоботах, а кок або який-небудь з його матросів сидів на веслах. Рейєрсен танцював як істинний герой, і особливий запах каюти, яким була просякнута його красива синя одежа, приваблював і збуджував молодих дівчат.Так, Рейєрсен був обдарованою людиною, до того ж він дружив з усіма, місцева молодь мовчки поступалася йому місцем, як тільки він з’являвся. Він витісняв їх звідусюди, вони не показували йому кулаків, вони відходили вбік і проливали сльози.
Тепер у Рейєрсена була дружина і п’ятеро дітей в Офотені.
II
Виблискуюче море спочиває, і приходить ніч, шкіпер Рейєрсен все ще сидить тут і думає про минулі дні. Яких тільки дівчат він знав! Найкрасивіших в цьому містечку! В перший рік це була молода дівчина, з темним волоссям і темними очами, з якою він водився. Його бачили з цією, тільки-що конфірмованою дівчинкою, (1) у самий невідповідний час – і вночі і рано вранці, коли пристойні люди припускали, що кожен вдома і сам по собі. А потім, коли наближався час його відплиття, все пройшло, Рейєрсен не танцював з нею, а частіше бував з товстою дочкою рибака з сусідньої бухти. У неї на щоках були глибокі ямочки, білі зуби, і звали її Еллен Хелене.
Так, Еллен Хелене.
Так пройшов рік. Зазвичай у Рейєрсена це не тяглося цілий рік, тому люди говорили, що тепер він попався. Рейєрсена спіймали! Ха-ха, погано знали Рейєрсена. Але, у всякому разі, він остаточно зруйнував заручини Еллен Хелене із ковалем з бухти, і справа зайшла так далеко, що він називав її своєю коханою.
А через рік Рейєрсен прибув до бухти з каютами, переповненими дріб’язковим товаром: мукою, кавою, шерстяними тканинами, полотнами, аж до кілець і чудово розшитих нарукавників. Ніколи він не міг забути цього, на «Південній Зірці» влаштувалася справжня лавочка, і Рейєрсен завдяки цьому став ще більше шануватися. Він заплатив цим товаром за найм приміщення і за роботу по сушінню риби, і багато комірців і блискучих шпильок з камінням роздарував він дівчатам. Еллен Хелене повинна була змиритися з цим, з Рейєрсеном було марно сперечатися.
Але і Еллен Хелене не ухилилась від своєї долі, якою б вона не була поступливою, її місце зайняла Якобіна, це вогняне, життєрадісне творіння, що приходила і з таким задоволенням працювала у Рейєрсена з рибою. Чому ж це Еллен Хелене повинна була бути усім для такого чоловіка, як Рейєрсен з «Південної Зірки»? Коли осінню потрібно було укладати рибу, Якобіна залишилась одна у нього в кімнаті і отримала багато подарунків від шкіпера, а коли вона сходила з судна, він наказав своїм двом людям доставити її на сушу. Бути в кімнаті значило не більше, як бути у нього в каюті, а укладати рибу на місцевій говірці означало навантажувати судно.
Цим і закінчилось все, що було з Еллен Хелене. Йєнс Ольсен, її батько, вимагав пояснення того, що було, наступав на могутнього шкіпера, погрожував йому кулаком і задавав йому згубні запитання. Але Рейєрсен в той час не дозволяв так говорити з собою. Він теж показав кулака і сказав: «Якщо ти наважишся підійти ближче, мій милий Йєнс Ольсен, то ти узнаєш, хто такий Рейєрсен з «Південної Зірки».
Але Якобіна не могла довго полонити легковажне серце шкіпера Рейєрсена. Була ніч така ж, як сьогодні, така ж тиха і світла: він ходив палубою свого судна туди-сюди, коли почув вдалині удари весел. Це в човні поверталася якась дівчина, що їздила збирати яйця.
- Ей, на човні! – закричав Рейєрсен. Вона підняла весла і прислухалась.
- Причалюй сюди, ей, миленька, - сказав він.
- Я вам не миленька, - була відповідь з човна.
- Але я тебе знаю, - сказав Рейєрсен. – Є в тебе яйця у човні?
Тоді човен підійшов ближче.
- Так, якщо ви хочете яєць, можете їх отримати, - сказала дівчина.
На це Рейєрсен не відповів жодного слова, спустився до своєї шлюпки і звідтіля прямо перескочив до дівчини.
- Знайомий вам, я – Рейєрсен, - сказав він.
Він забрав у неї весла і почав веслувати до навісів з човнами. Нікого не було видно, ніч була темна і таємнича.
- Ми можемо зразу ж сховати човна під навіс, - сказав Рейєрсен, коли вони причалили до берегу.
І дівчина відповіла:
- Надто ви вже послужливі.
Але, що вони повинні поставити човна під навіс, він сказав з цілком певною метою, і у нього були тут свої задуми. Ха-ха, негідний Рейєрсен, ти при цьому уявляв собі дещо, а дівчина була ще зовсім нерозумною дитиною, коли не боялася темного навісу в нічну пору.
Коли вони розлучилися, вона тільки і сказала:
- Як же ви тепер попадете на своє судно?
- Я допливу, - відповів Рейєрсен.
І з цими словами він стрибнув у море.
Цю дівчину звали Пауліна.
Ах, а тепер його подруги розсіялися повсюди, одна померла, друга в Америці, третя заміжня. І від самого Рейєрсена залишилась одна згадка, так сказати. Пауліна, одиноко жила, як і раніше, в бухті, а коли декілька років тому назад вона окривіла на одне око, вона стала благочестивою, і все мирське перестало її цікавити. Так закінчується все на світі. І сам Рейєрсен закінчив дружиною і п’ятьма дітьми в Офотені…
Була вже година ночі. Скоро прокинуться морські птахи. Рейєрсен голосно позіхнув і оглянувся навкруги. Так, краще за все буде піти до каюти, старим він став, зморився і віджив свій час. Завтра йому прийдеться починати промивку риби, потім прийде народ на судно, чоловіки і жінки, в непромокальних чоботях і шкіряних куртках.
Серед них молоді дівчата з ластовинням на веселих обличчях, воістину невинні створіння. Рейєрсен знав їх. І сивіючий батько сімейства крадькома подивився з хвилинку у скло компасу, перед тим як спуститися до своєї смердючої діри, каюти, і ліг спати.
III
Рано вранці човни причалили до судна. Рейєрсен ходив по палубі туди-сюди, як хазяїн у себе вдома, в кращій своїй одежі, з вишуканим годинниковим ланцюжком, зробленим з волосся, який спускався у нього на грудях. Чи потрібні йому промивні? Так, вони йому потрібні. Завели розмови про ціну, оголосили вимоги. Рибаки, за своєю дурною звичкою, наважилися торгуватися з такою людиною, як Рейєрсен, вони вимагали на шість шилінгів більше, чим запропонував їм він. Що це за нова мода? Ах, не цінували більше Рейєрсена з «Південної Зірки», часи змінювались з кожним роком, на його місце прийшли капітани з золотими ґудзиками з поштових пароплавів.
Він пригостив народ горілкою і дав їм кренделів. Вони подякували і випили. Він щипав дівчат за боки, вони відштовхували його і сміялися над ним, вони зухвало дивилися на нього зверху вниз і трималися дуже розв’язно. Ну що, він одумався, дає він на шість шилінгів більше?
Тут шкіпер відчув себе глибоко ображеним і повів справу дуже рішуче. Він повернувся і пішов на корму, там, біля керма було його місце, звідкіля він командував. Все буде, як раніше. Зовсім так, як раніше. Люди добрі, бажаєте працювати на промивці? Рибаки, здивовані, відповіли ствердно. «Добре! – сказав Рейєрсен. – Стільки-то і стільки-то за роботу, піднімайтеся скоріше. І більше ніяких».
Але сталося не так, як в попередні роки, рибаки теж повели справу рішуче і спустилися до своїх човнів. Коли вони відчалили від судна і почали веслувати геть, шкіперу прийшлося поступитися і згодитися на їхні вимоги.
- Я даю вам шість шилінгів, чорт вас забирай!
Люди повернули назад, відкрились великі люки в «Південній Зірці», і наверх викидається риба з якої капає розсіл. Так минав день за днем, перериваючись тільки на їжу і сон. В місцях сушки кишів народ, одні промивали рибу, другі носили рибу на ношах з дощок від бочок, а інші розкладали її на майданчиках по уступах скель для сушіння на сонці. В міру того, як яхту розвантажували, вона підіймалася з води, в кінці її корпус показався над водою, і тільки кіль залишався у воді. «Південну Зірку» вимили і зовсім розвантажили.
Для шкіпера Рейєрсена настали спокійні дні. Доручивши своїм людям вимити і вичистити судно з верху до низу, він сам залишався на березі, ходив серед сушильників, засунувши руки в кишені, і жартував з дівчатами. Тільки з Пауліною він не вступав в розмови, їй вже було під сорок років, і, через своє благочестя, вона говорила так мало, як тільки могла, але коли поводження Рейєрсена здавалося їй занадто легковажним, вона дивилась на нього одним оком, яке в неї ще залишалося, з німим докором. Так минав тиждень за тижнем. Рейєрсен ні в одної нічого не добився, і виною тому був його вік, владу захопила місцева молодь.
- Ну, що, взяв? – сміються дівчата, коли він зніяковілий відходив від них; в перекладі на більш зрозумілу мову, цей вигук означав: «Залиш нас у спокої, ти – старий».
Але Рейєрсен щось замишляв. Він не відчував свого віку, він знав, що він все той же чудовий шкіпер минулих літ. Він водив «Південну Зірку» від бухти до бухти і жодного разу його судно не отримало пробоїн, він купував рибу, він сушив рибу, платив по рахунках такої довжини, як рея щогли, вів найточнішим чином свої записи, чорт забирай. Але народ вже не виказував йому належної поваги. «Вимий-но каюту, - сказав він коку, тому що він щось замислив. Рейєрсен відправився на берег і заявив сушильникам, що йому потрібні на судні двоє дівчат, щоб полатати дещо з одягу і зашити, між тим, діри на прапорі «Південної Зірки».
Жодна з дівчат не виказала бажання відправитися до нього на судно. Рейєрсен знову отримав невдачу. Він вів перемовини на протязі двох діб і все даремно. Нарешті чує жіночий голос, який говорить:
- Якщо я можу вам допомогти, то я охоче готова вам служити.
Це Пауліна так говорила із співчуття.
Рейерсен десь з хвилину думав, око Пауліни дивилося на нього. Нащо вона йому? Нарешті він їй дякує і приймає її пропозицію, - Пауліна сходить до човна. Дівчата, що лишилися на березі, пересміюються.
Власне у Рейєрсена не було зовсім ніякого бажання наповнювати свою каюту нудним благочестям, він мріяв влаштувати собі веселого дня з веселими дівчатами, з випивкою і кренделями, як в часи його величі. Але що ж було робити?
Він дістає з ящиків і скринь свій рваний одяг, викладає прапор, і Пауліна береться за роботу. Вона говорить так мало, Рейєрсен підносить їй стаканчик, вона його випиває, але продовжує мовчати і працює.
- Тобі, Пауліно, - говорить він, бажаючи сказати їй щось приємне, - тобі гарно, ти Бога знайшла.
- Це ви вірно сказали, - відповідає вона. – Але час і вам до Нього звернутися.
Рейєрсен заперечує:
- Можливо, я і не так далеко від Нього, як був раніше.
- Ви це говорите? – питає вона.
- Мені здається, що останнього часу я став дещо кращим, так.
- Слава Тобі, Господи, - говорить вона.
Тепер язик у неї розв’язався, і стара діва продовжила говорити про Бога. Рейєрсен каявся, що почав розмову про цей предмет, йому було неприємно, і сивоволосий гріховодник наводив різноманітні приводи на доказ того, що він, дійсно, старається наблизитись до Бога. Йому здавалося, що він відчував щось подібне, - сказав він.
- Дайте йому місце у вашому серці, - просила вона.
Рейєрсен наливає їй ще чарку горілки і пропонує ще кренделів.
- Дівчата на березі сміялися, - сказав він. – Тепер ти можеш їм розказати, що тобі не так вже й погано було у Рейєрсена.
Вони обоє випили. Але коли він захотів звернути розмову на більш мирське, вона взялася більш старанно шити і не пускалася з ним в подальше. Він не наважувався нагадувати їй про старі веселі часи двадцять років тому, у нього крутилося це на язиці, але він промовчав.
Раптом він обіймає її за шию і говорить:
- Чи пам’ятаєш ти тоді, ту ніч під навісом, двадцять років тому?
- Так, - відповідає вона зовсім тихо. Вона не противиться, він продовжує обіймати її за шию. – Я весь час думала про вас, та простить мені Господь мій гріх, - говорить вона.
Тепер вже він хоче перевірити, чи правда що він старий, ні на що не здатний.
- Що це ви? – питає вона, здивована. – Ви з глузду з’їхали? Жонатий чоловік! – Але так як її умовляння не допомагають, вона ударяє його своїм важким кулаком по голові, так що він оглушений, падає на жовту панель. – Якби я тільки знала, що ви хочете, то і ноги б моєї тут не було, - говорить вона сердито. – Де таке бачено! Жонатий чоловік!
Вона виходить за двері і сходами спускається до трюму, до своєї роботи. Її мрія про Рейєрсена була розбита, вона, звичайно, більше не буде думати про нього, не буде згадувати його чорноволосої голови в юності, якщо він такий. Ні себе не поважав, ні заповідей Господніх. Під навісом років двадцять тому назад! Та хіба ж це було те ж саме? Тоді жоден з них не був одружений і не виступав проти закону.
Але Рейєрсен з цієї миті став кінченою людиною. Навіть крива сорокалітня відьма не бажає його знати, його, що бачив біля своїх ніг усіх дівчат бухти. Старість прийшла, його рахунки закінчені.
Йому нічого і не залишалося іншого, як стати більш серйозним і богобоязнішим на старості літ: якщо йому все зрадило, у нього є ще на що покластися. Він згадав про це рішення, коли зовсім протверезів, і сказав самому собі: ти потрохи стаєш кращим кожного дня, посуваєшся хоч невеликими кроками, але посуваєшся вперед. Пауліна, можливо, і права в тому, що час настав.
Коли Ендре Польден з’явився увечері на судно і сказав, що навантаження риби закінчиться завтра до вечора, шкіпер відповів серйозно:
- Слава Богу.
Ендре Польден з подивом подивився на нього. Він спитав:
- А коли ви знімаєтесь з якоря?
І шкіпер відповів знову незрозуміло:
- Якщо Богу буде угодно, завтра вночі.
І Богу було це угодно. Рейєрсен знявся з якоря, як вирішив раніше, і вийшов із бухти. Тисячі думок тіснилися в його голові. Він знав кожен острівець, тут він пережив те, там – інше у дні його юності, під час його блиску… Ах, тепер це все пройшло…
Рейєрсен стоїть біля керма. Він заглядає у скло компаса. Раптом він вирівнюється, як якийсь адмірал, і говорить про себе:
- Майбутнього року я спробую ще в якомусь іншому місці. Не подавати ж мені у відставку, чорт забирай!
Примітки:
1)…Конфірмація…- від латинського confirmatio – затвердження – в протестантизмі урочистий публічний акт (який не розглядається, як таїнство) прилучення юнаків та дівчат (14 – 16 років) до церковної общини, супроводжується прочитанням «Сповідання віри» і особливою молитвою.
Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.
Норвегія, XX ст. н. е.