Жада́
з рубрики / циклу «ЛУКІАН»
Жада́ – діал. сильне бажання, потреба пити.
1. На півдні Лівії глибокий пісок, земля випалена сонцем, здебільш пустельна, зовсім неродюча, вона вся являє собою рівнину без зелені, трави, чагарнику і без води, - хіба-що десь в заглибленнях застоїться невеликий залишок дощової води, та й то густої, смердючої, такої, що не годиться для пиття людині, навіть знемагаючій від сильної спраги. Безлюдна ця країна, звичайно, з причин, зараз переказаних. Та й хто би міг поселитися в настільки суворих, сухих, де нічого не росте місцях, що висушуються пекельною спекою?
2. Одні лише гараманти, що живуть по-сусідству, - легко споряджені, швидкі на підйом, люди в наметах, які здебільше живуть за рахунок полювання, - тільки вони інколи проникають до Лівії заради полювання, зазвичай ближче до зимового сонцестояння, діждавшись того часу, коли Зевс задощить і спека значно пригасне, пісок стане вологим і по ньому можна буде ходити. А полювання тут – на диких віслюків, на страусів, схожих на величезних горобців, що бігають по землі, а головним чином на мавп і зрідка – на слонів. Тільки ці звірі здатні переносити спрагу і перебувати довгий час під пекучим пронизливим сонцем. Але і гараманти, як тільки витратять запаси їжі, взяті ними з собою, зразу ж поспішають назад, боячись, що пісок знову розжарившись, стане в’язким і непрохідним для них, і тоді, наче захоплені сітями, вони самі загинуть разом зі своєю здобиччю. Бо немає спасіння, якщо сонце, розірвавши покров вологи, стрімко висушить країну і в лютому кипінні з новою силою почне кидати свої промені, наче відточивши їх об вологу: адже волога їжа вогню.
3. Однак все те, про що я зараз розповів, - спека, спрага, пустеля, неможливість отримати від землі хоча б що-небудь, - все це видасться вам менш тяжким у порівнянні з тим, про що піде розмова далі і чому приходиться всяко уникати цих місць. Справа в тому, що всілякі повзучі гади різної величини і в незліченій кількості, виглядом жахливі і неймовірно отруйні, населяють цю землю; вони гніздяться під землею, зариваючись у пісок, інші повзають на поверхні: жаби, аспіди, єхидни, гадюки-рогачі, бичаче жигало, стрілкова змія, дракони, скорпіони двох видів – одні земляні, на лапках, величезні і чисельні, інші – летючі, крилаті, з перетинчастими крилами, подібними до саранчі, коників і летючих мишей. Ці літуни, накидаються цілим роєм і майже неприступною роблять Лівію.
4. Але найжахливіший із гадів, що існують в тутешніх пісках, звичайно ж є «жада́»; це – змія, не дуже велика, схожа на єхидну; її укус – сильний, отруєння – швидке, болі – невгамовні і настають зразу ж. Укус запалює, викликає нагноєння і змушує горіти. Вкушені кричать, ніби зведені на багаття. Усього ж болісніше і виснажливіше для них страждання, від якого і отримав свою назву плазун: укушені надмірно страждають від жади́, і, що неймовірніше, чим більше вони п’ють, тим більше їх тягне пити, тим більшим у них стає бажання. І ніяк не вдається залити жаду́, навіть якби дали людині можливість випити весь Ніл або цілий Істр. Навпаки, підливаючи вологу, потерпілий буде лише розпалювати свій недуг, як той, хто надумав би маслом гасити вогонь.
5. Вчені лікарі говорять, начебто причина цьому в тім, що отрута, спочатку густа, потім розбавлена випитою водою, стає стрімко рухомою, так як, природно, стає рідкішою і розливається все більше і більше.
6. Сам я ніколи не бачив нікого, хто б піддався такому укусу, - та не приведуть боги побачити людину в таких стражданнях! І взагалі я ніколи не ступав на землю Лівії, в чому і не каюсь. Але я чув про один напис, який мій приятель за його словами, власними очима читав на могильній плиті чоловіка, що помер саме таким чином. Мій друг розповідав, що при поверненні з Лівії до Єгипту йому прийшлося тримати шлях вздовж Великого Сирту, - та іншої дороги там і немає. І ось тут він набрів на могилу поблизу моря, біля самого прибою; на ній стояла плита, що чітко вказувала, якого роду погибель спіткала того, хто тут лежав: на плиті було викарбовано чоловіка, що стояв у озері, - так зазвичай зображують Тантала, - що черпав воду, звичайно, щоб напитися; гадюка, про яку я розповідав, - «жада́», - щільно обвилася навколо його ноги; багато якихось жінок з глеками підливають йому воду. Неподалік лежать яйця, - вочевидь, від страусів, на яких, як я і говорив, полюють гараманти. Зображення супроводжувалось написом, - втім, непогано було б перекласти його дослівно:
Мандрівець! Так само страждав і Тантал від пекучого яду;
Спраги нестримної біль неможна було вгамувати.
І Данаїдам цю бочку водою повік не наповнить.
Марно вони свої глеки занурюють в воду.
За цим услід йшло ще чотири вірша про яйця страуса і про те, що, намагаючись підняти їх, цей чоловік був укушений гадюкою. Але тих віршів я вже не пам’ятаю.
7. Збирають ті яйця навколишні жителі, і навіть досить старанно, не тільки щоб їх їсти, але й для домашнього ужитку використовуючи їх: спорожнивши, жителі виготовляють з яєць сосуди, так як вони не можуть ліпити сосуди, бо навколо один лише пісок. Коли вдається знайти особливо великі яйця, з них роблять головні убори, по два з кожного яйця, бо половина шкаралупи достатньо велика, щоб накрити голову людини.
8. Тут-то біля цих яєць, і ховаються гади, - як тільки наблизиться людина, вони виповзають з піску і кусають нещасного. І він зразу ж починає відчувати ті муки, про які я тільки-що говорив: п’є і хоче ще більше і ніяк не може залити свою спрагу.
9. Все це я розповів, клянусь Зевсом, не тому, що хотів змагатися з поетом Никандром, і не від бажання показати вам, що навіть природа лівійська гадів мені знайома і займає мене. Ні! Це було б похвальним скоріше для лікаря, якому необхідно знати взагалі подібні речі, щоб він міг боротися з ними своїм мистецтвом. Мені, здається, однак, - але в ім’я бога дружби не гнівайтесь за звірине порівняння, - мені здається, що у відношенні до вас я відчуваю те саме, що люди, вкушені гадюкою, відчувають у відношенні до води: чим частіше я буваю у вас, тим більше мене тягне до вас, в мені спалахує невгамовна спрага, і, здається, я ніколи не нап’юся досхочу цим напоєм. Цілком зрозуміло!Де в якому місці я знайду таку прозору і чисту воду?
Отже, пробачте, якщо я, душа, якого вражена цим солодким і лікувальним укусом, п’ю жадібно, підставивши голову під струмінь. Тільки б не пересохло ваше джерело, не зникло бажання слухати мене, залишивши спраглим, з відкритими вустами. Що ж стосується моєї спраги, навіюваної вами, то чому б мені не пити безкінечно? Адже, по мудрому слову Платона, не існує пересичення прекрасним.
Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.
антична Греція, друге століття н.е.