Розмова перед відходом до сну
з саги "Викрадення бика з Куалнге"
Одного разу, коли для Айліля і Медб було приготовлене їхнє королівське ложе у твердині Круахана Коннахтського, у них сталася така розмова.
- Дитино, - мовив Айліль, - скажу я тобі правдиве слово: гарно бути дружиною гідного чоловіка.
- І справді добре, - відгукнулась дівчина. (1) – Але до чого ти це кажеш?
- Я говорю це до того, - продовжував Айліль, - що сьогодні ти стала краще, чим була того дня, коли я взяв тебе в дружини.
- Я була гарною і до тебе, - промовила Медб.
- Про твою добротність, - сказав Айліль, - ми щось не чували, крім розмов про велику спадщину, що чекає на тебе та розмов серед твоїх сусідів-недругів про те, чи не вдасться їм що-небудь у тебе украсти або відняти.
- Зовсім не так було діло, - заперечила йому Медб. – Мій батько, Еохо Федлех, син Фінна, сина Фіндомана, сина Фіндена, сина Фіндгуна, сина Рогена Руада, сина Рігена, сина Блатахта, сина Ботахта, сина Енна Агнеха, сина Ангуса Турбеха, був верховним королем Ірландії. У нього було шість славних дочок: Дербриу, Етне, Елє, Клотру, Муган і Медб, і я, Медб, була найвищою і благородною з них усіх. Я була найввічливішою і найщедрішою, кращою в бою, сутичці та поєдинку. Було при мені п’ятнадцять сотень королівських бійців з синів ізгоїв і стільки ж бійців з синів місцевої знаті, і по десять чоловік ще на кожного з цих бійців, і по вісім чоловік на кожного бійця, і по сім чоловік ще на кожного, і ще по шість на кожного, і ще по п’ять на кожного, і по три і по два на кожного, і по одному ще на кожного! Такою була моя звичайна свита, і на її утримання батько виділив мені одну з п’ятин Ірландії, саме п’ятину Круаханську, (2) чому я і називаюсь Медб Круаханська. До мене посилали сватів від короля ле́генів Фінна, сина Росса Руада, і від Кайрпре Ніафера, сина Росса Руада, короля Темри, і від Конхобара, сина Фахтни Фатаха, короля уладів, приходили і від Еохо Бека, але я за жодного з них не пішла. Бо я потребувала особливого шлюбного дару, якого до мене жодна жінка Ірландії ще не вимагала від свого чоловіка, а саме – чоловіка не скупого, не ревнивого і без страху! Якби мій чоловік, якому я належу був скупим, не личило би нам бути разом, оскільки я би перевершувала його: адже тоді моя лагідність і щедрість були би приводом для насмішок над моїм чоловіком; але б не було причин для насмішок над ним, якби ми були однаково рівними у відношенні до цих якостей. Якби мій чоловік був боягузливий, це теж заважало би нам бути разом, бо я б одна йшла у бійку, змагання, в бій, накликаючи на чоловіка насмішки через те, що його дружина сміливіша за нього; але не буде для нього насмішки, якщо він такий же сміливий, лише б обоє вони були сміливі. Якщо би чоловік, якому я належу, був ревнивий, не личило б нам обом також бути разом, бо ще ніколи раніше не було зі мною так, щоби один чоловік при мені заступав іншого. І ось я, нарешті, знайшла підходящого мені чоловіка, - це був ти Айліль, син Росса Руада Лагенського: ти не був скупим, не був ревнивим, не був боягузливим. Я склала з тобою угоду і дала тобі весільний дар, який більше б належало отримати дружині, а саме – повне спорядження для дванадцяти чоловік в частині одягу, колісницю вартістю в сім невільниць і дощечку червоного золота (3) шириною в долоню твоєї лівої руки, щоб ти міг прикрити нею своє обличчя, якби хтось захотів спричинити тобі сором, або ганьбу, або збентеження.
- Не годиться, щоб так говорила про мене ти, у якої менше чим у мене, майна, скарбів та надбання, - заперечив Айліль.
- А ось ми зараз це перевіримо, - відповідала Медб.
І вона покликала слуг, які за її наказом почали приносити до них для початку різні дрібниці з цінних речей, щоб вони могли визначитись, у кого з них більше коштовностей та багатств. Почали їм приносити відра і бочонки, залізні тази, гаки і чашки для умивання. Почали їм приносити також їхні персні і зап’ястя, золоті вироби і одяг – пурпуровий, синій, чорний і зелений, жовтий і строкатого забарвлення, сірий, коричневий, плямистий і полосатий. Привели їм з полів, з рівнин і гірських ущелин їхні багаточисельні стада овець, кіз, корів і іншої живності. Підрахували все, і виявилось, що всього за числом, розміром і вартістю у них порівну: на всякого прекрасного бика в стадах Медб, оціненого в одну невільницю, знайшовся такий же прекрасний бик в стадах Айліля. Білоголовий звали його. Привели їх верхових коней, і їхні запряжки, і їхні табуни з пасовиськ і зеленої трави, і всього цього у них теж виявилося порівну. Знайшовся особливо прекрасний кінь, оцінений в одну невільницю, в стадах Медб, але такий же прекрасний кінь знайшовся і у Айліля. З лісової глушини і диких місць краю були до них приведені дикі кабани, що належали їм обом; були всі вони підраховані, обміряні і зважені, і виявилося, і цих звірів у них обох порівну. На кожного особливо прекрасного кабана, знайденого у Медб, було знайдено схожого на нього, настільки ж прекрасного і у Айліля. І так же було з кожною теличкою, з кожним однорічним бичком, з кожною вівцею у них обох.
Тоді наказала Медб покликати свого скорохода Мак Рота і спитала його, де ще можна в Ірландії побачити бика настільки ж прекрасного або ще кращого, чим найкращий з биків які є у неї.
- Я можу сказати, - вигукнув Мак Рот, - де можна знайти такого ж або ще кращого бика, який є у Медб: ви знайдете його в Уладській п’ятині, Триха-Кет-Куаланзі, і домі Даре, сина Фіахни. І звати його Бурий з Куалнге!
- Зразу ж за ним! – вигукнула Медб. – І попроси від мого імені, щоб він поступився мені Бурим з Куалнге на рік, в кінці якого він отримає від мене за це відповідну нагороду – п’ятдесят теличок і на додаток до них самого Бурого з Куалнге. Можеш зробити, о Мак Рот, і іншу пропозицію: якщо місцеві люди будуть дивитися на тебе скоса за те, що ти хочеш забрати у них такий скарб, як Бурий з Куалнге, то нехай сам Даре з’являється до нас зі своїм биком, і він отримає у нас, на солодкій рівнині Маг-Ай, наділ, рівний до того, який у нього був раніше в Уладі, колісницю вартістю в тричі сім невільниць і на додаток до всього цього дружбу моїх стегон!
Вирушили круаханські скороходи в путь, направляючись до Даре, сина Фіахни. Кількість скороходів, що відправилися з Мак Ротом, була дев’ять. В домі Даре Мак Рот був зустрінутий з належною привітністю, бо він на той час був найкращим скороходом в Ірландії. Спитав його Даре заради чого він затіяв цю подорож. Скороход розповів йому про причину здійсненої ним подорожі і розповів про суперечку що виникла між Медб і Айлілем через доручення добути на деякий час Бурого з Куалнге. «Ти ж отримаєш за це, - додав він, - славну нагороду: п’ятдесят теличок і на додаток самого Бурого з Куалнге. А хочеш – можеш отримати від нас ще одну пропозицію: приходь до нас сам зі своїм биком, і ти отримаєш на замін своєї землі, яку маєш тут, рівний до неї наділ на солодкій рівнині Маг-Ай, колісницю вартістю в тричі сім невільниць і на додачу до всього цього дружбу стегон Медб».
Це було приємним для Даре, і він так затрясся від радості, що перина під ним заходила ходуном. І він сказав:
- Клянусь правдивістю моєї промови, як би на це не дивились улади, цей скарб, інакше кажучи, Бурий з Куалнге, буде цього разу доставлений в межі Коннахту.
Дуже сподобалось Мак Роту те, що сказав Даре, син Фіахни.
Почали послам всіляко догоджати, і підлогу під ними застелили свіжою тростиною. Піднесли їм найкращі наїдки і влаштували їм банкет, і вони на ньому впилися так, що на ногах не могли триматися. І тут сталася розмова між двома скороходами.
- Вислухай моє правдиве слово, - сказав один з них. – Гарний хазяїн дому, в якому ми знаходимось.
- Так, гарний, - відповів другий.
- Чи є серед уладів такий, що був би кращим за нього? – знову спитав перший.
- Так, є такий, - сказав другий. – Конхобар, король уладів; якби всі улади зібралися навколо нього, то жоден з них не зміг би його чим-небудь присоромити! Його здібності настільки великі, що діло, яке важко було б покласти на чотири великі п’ятини Ірландії, - а саме, роздобути собі на деякий час Бурого з Куалнге, - він міг би довірити дев’яти скороходам. (4)
- От вже істинно отруйний язик! – була йому відповідь. Якраз в цю хвилину увійшов ключник Даре, сина Фіахни, і з ним люди, що несли наїдки і питво. Коли він почув те, що говорилося в залі, гнів охопив його, і він сунувши гостям все що приніс не запрошуючи ні скуштувати частування, ні відкинути його. Потім він пройшов у дім, де знаходився Даре, син Фіахни, і спитав його:
- Це ти обіцяв скороходам великий, незрівнянний скарб, що знаходиться у тебе, а саме Бурого з Куалнге?
- Так, це я зробив, - відповідав Даре, син Фіахни.
- Там, де це було обіцяне, не звучало королівське слово, - продовжив ключник. – Бо чути, начебто вони говорять, що, якби ти не пообіцяв їм по-доброму, сюди з’явилось би військо Айліля і Медб, яке, за допомогою премудрого Фергуса, сина Ройга, примусило би тебе силою віддати бика.
- Клянусь богами, шанованими мною, вони не отримають від мене силою того, що я не віддам їм добром, - відповідав Даре.
Так провели вони цю ніч. Вранці піднялися скороходи і відправилися до дому, де знаходився Даре.
- Нам потрібно було б переконатися, благородний наш хазяїн, - сказали вони, - що ми прибули саме туди, де знаходиться Бурий з Куалнге.
- Не про те йде мова, - відповідав їм Даре, - але будь у мене звичай зраджувати скороходів, чи мандрівників що мандрують дорогами, то жоден з вас не повернувся б додому живим.
- А чому так? – спитав Мак Рот.
- У мене є для цього достатні підстави, - сказав Даре. Ви мені сказали, що, якщо я не віддам вам бика добром, мене примусить до цього військо Айліля і Медб, а Фергус, син Ройга, їм допоможе своєю великою мудрістю.
- Але, - заявив Мак Рот, - як би там не було і щоб там не говорили скороходи після твого пива і твого частування, це діла не стосується і не може бути поставлене Айлілю і Медб у докір.
- І все ж таки, Мак Рот, цього разу я свого бика не віддам і вже постараюсь як-небудь утримати його у себе.
Посли розпрощалися з ним і повернулися до твердині Круахана Коннахтського. Медб зажадала у них звіту про успіх їхнього посольства, на що Мак Рот відповів, що вони повернулися від Даре без бика.
- Що ж стало причиною цього? – спитала знову Медб.
Той розповів їй, як було діло.
- Вузлувату тканину важко розгладити, - зауважила Медб. – Але не києм, то палицею ми свого доб’ємося.
І вона оголосила великий воєнний збір, розіславши гінців на всі кінці Коннахта.
ПРИМІТКИ:
1)… відгукнулась дівчина…- «дівчина», як і вище «дитина», часто вживалося у значенні «молода жінка».
2)…п’ятина Круаханська – зазвичай вона називалася «п’ятиною Коннахтською», за іменем області, а не її столиці - Круахана.
3)…дощечку червоного золота…- призначення цієї дощечки приховати краску сорому на обличчі, що виступає при згадці про сором що відбувся у шлюбну ніч. На думку Медб подібний дар більше личить нареченій, чим нареченому.
4)…він міг би довірити дев’яти скороходам…- до чого тут Конхобар, не зовсім зрозуміло: адже не він, а Медб і Айліль послали скороходів за биком. Цілком імовірно, що текст основного рукопису тут зіпсований, як це виявилося і в інших місцях, де ми повинні були, щоб отримати задовільний смисл, вдатися до деяких скорочень чи спрощень. Інші варіанти також не дають пояснень. Ясно одне – що згадування про Конхобара, який міг би силою відібрати те, що добром йому не дають, якось роздратувало Даре, який, як буде показано далі, поспішив взяти назад дану раніше обіцянку.
Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.
Ірландія, VIII ст. н. е.