Грозова скрипка
з рубрики / циклу «Мініатюри»
Ще з найдавніших часів у житті людини була присутня музика. Спочатку вона лунала сріблястими мелодіями чистих струмків, дрібним перестуком дощових крапель, упереміш із шепотом легких вітерців та чаруючими трелями співучих птахів. Натхненна музикою природи, людина поступово й сама почала складати мелодії, пісні, а незабаром і створювати музичні інструменти. Серед їхнього різноманітного розмаїття одного разу з’явилася скрипка.
Безумовно, це один із найпрекрасніших музичних інструментів, здатний у вмілих руках талановитих виконавців перетворювати на чудові мелодії будь-які відтінки душевного стану — від трепетної боязкої закоханості та світлого захоплення красою навколишнього світу до глибокої похмурості трагедії, яку неможливо описати словами. Загалом, що там не кажи – божественний інструмент!
Так вже чомусь склалося, що майже всі загальновизнані найкращі майстри скрипкових інструментів походили з італійського міста Кремона. Найвідоміші з них — це, звичайно ж, Ніколо Аматі, Джузеппе Гварнері, Антоніо Страдіварі, хоча були й не менш чудові майстри, такі як Лоренцо Сторіоні, Карло Бергонці, Джованні Гваданіні та багато інших. Втім, розмова зараз піде зовсім не про них та їхні чудові творіння…
У тому ж самому місті й приблизно в той самий час мешкав ще один майстер скрипкових інструментів. На превеликий жаль, його ім’я до нас не дійшло, натомість збереглася загадкова легенда, яка свідчить, що цей майстер палко мріяв перевершити своїх колег та створити унікальну скрипку, чий неповторний голос мав би почути весь світ. Він працював, не покладаючи рук, вдень і вночі, виточуючи, шліфуючи та вдосконалюючи своє єдине творіння. Лише коли траплялася гроза, майстер переривався, брав смичок і грав на скрипці, намагаючись її звуками імітувати шум дощу та грозові гуркоти.
Минали дні, місяці, пролітали роки… але майстер настільки захопився своїм творінням, що зовсім не помічав, як плине час. Він не створював більше інших інструментів, цілком присвятивши себе лише цій скрипці. Навіть коли, зовсім знесилений, дозволяв собі невеликий відпочинок, то не випускав її з рук, немов зігріваючи та даруючи все тепло своєї душі. І сталося неймовірне – однієї ночі, коли над містом вирувала особливо потужна гроза, душа майстра переселилася у скрипку, а його самого не стало…
Коли вранці на столі порожньої майстерні виявили лише самотню скрипку, то вирішили її забрати для продажу, але злякалися, тому що навпомацки вона виявилася теплою, наче була живою. Вирішивши, що тут справа нечиста, скрипку про всяк випадок залишили на тому ж місці, де знайшли, а саму майстерню наглухо замурували. Ось, власне кажучи, і вся легенда. Хоча, кажуть, що й донині знаходяться очевидці, які стверджують, що іноді вночі на даху старовинного будинку, в якому колись жив безіменний майстер, можна побачити струнку дівчину у багряному вбранні, яка самозабутньо й віртуозно грає на скрипці абсолютно неймовірно бурхливу мелодію, немов закликаючи грозу... і тоді гроза й справді починається.
Чи це справді так, чи просто вигадка, що пройшла крізь століття й дійшла до наших днів, хто знає? А може, це й справді вічно юна душа майстра грає Небесам на грозовій скрипці…