Бій із саксами
з рубрики / циклу «Легенди Бретані»
Коли був убитий Костянтин, правитель Британії, у нього залишилось два юних спадкоємця – Аврелій Амброзій і Утер Пендрагон. Довгий час ніхто не міг вирішити, хто ж із них буде королем. Поки йшли суперечки, королівський трон захопив зрадник – пікт Вортігерн. Обом братам - Утеру Пендрагону і Аврелію Амброзію прийшлося покинути острів, побоюючись переслідувань Вортігерна і тікати до Бретані.
В Бретані ж правив на той час король Будік п’ятий за рахунком король після Конана. При ньому не було війн, а в Бретані панували мир і спокій. Він дав притулок синам Костянтина, а коли вони досягли повноліття, дав їм військо, щоб вони змогли помститися за смерть батька і прогнали з трону зрадника Вортігерна.
Після Будіка королем Бретані став його син Хоель, племінник Артура, короля Британії, сина Утера Пендрагона. Разом з Артуром він воював проти язичників саксів.
Ось як це було. Хоель прибув до двору Артура, і Артур прийняв його з усіма належними почестями, а через декілька днів вони відправились до міста Келіндеойт яке в той час взяли в облогу язичники.
Артур і Хоель зав’язали криваві битви і перебили стільки саксів, скільки нікому ще не вдавалося відправити на той світ. Язичники з переляку почали рятуватися втечею, але Артур і Хоель наздоганяли їх. Саксам вдалося сховатись у Колідонському лісі. Ховаючись за деревами, вони вражали бриттів стрілами. Дивлячись на це, Артур наказав зрубувати дерева, які росли на галявині лісу і оточувати ліс колодами, так щоб жоден з ворожих воїнів не зміг втекти. Він хотів почати осаду і заставити їх або померти з голоду, або здатись. Три дні провело його військо в осаді біля лісу, поки сакси не попросили пощади, але з умовою: відпустити їх живими і неушкодженими. Вони пообіцяли віддати все золото і срібло, і від’їхати до Германії, залишивши заручників, а потім прислати викуп. Артур порадився з воєначальниками і вирішив згодитись на їхні умови. Він забрав у саксів все золото і срібло, залишивши при собі заручників. Сакси, отримавши повну свободу, сіли на кораблі і відправились у плавання. Але дорогою вони пожаліли про те, що зробили, вирішивши, що така угода була для них ганьбою, і повернули свої кораблі назад. Незабаром вони знову досягли берегів Британії і висадились поблизу міста Тотонезій. Там вони влаштували криваву різанину і перебили всіх мешканців до самого Северну. Після цього вони рушили до міста Бадон і взяли його в облогу.
Коли про їхнє віроломство доповіли королю, він здивувався їхньому нахабству і поспішив до обложеного міста, забувши на деякий час про війну з піктами і скоттами. Тяжко було на серці у Артура: йому прийшлося покинути свого племінника Хоеля, короля бретонців пораненого в бою у місті Альдуд. Під’їжджаючи до міста Сомерсету, почув король Артур шум битви і вигукнув: «Якщо ці сакси, прокляті язичники, не дотримались свого слова, то прийдеться мені пролити кров своїх співбратів. Всім взятися за зброю! В бій на зрадників! Та допоможе нам Ісус!»
І тільки він промовив ці слова, як з пагорбу пролунав голос святого Дубріція, архієпископа міста Каерлеону:
«Люди, що сповідують християнську віру! Бережіть в собі набожність свого народу. І якщо ви не захистите землі розорені язичниками, то проклянуть вас їхні мешканці. Бийтеся ж за рідну землю і не бійтеся страждань і смерті, адже перемога – найкращі ліки душі. Той, хто приймає страждання заради своїх братів – жертва перед очима божими, адже той, хто жертвує собою заради ближнього, наслідує прикладу Христа. І якщо хтось із вас загине в цій битві. То смерть буде для нього благом».
Отримавши благословення, воїни схопилися за зброю і приготувалися до битви. Артур одягся у свої воїнські обладунки, надів на голову золотого шолома із зображенням дракона, взяв свого щита, якому дав ім’я Прідвен, на якому за його наказом була намальована Свята Діва, щоб вона була завжди з ним. Взяв Артур свого меча Ескалібура, викуваного на острові Аваллон, взяв списа, названого Рон – великого і широкого бойового списа. Вишикував Артур свої війська і кинувся на саксів. Сміливо билися германці, і довго не могли бритти отримати верх. Розгнівався Артур, вийняв із піхов меч Ескалібур, і з ім’ям Святої Діви кинувся в гущу битви. Кожним ударом меча він убивав сакса. Зупинився він тільки після того, як його меч зарубав триста сімдесят язичників. Дивлячись на його доблесть, бритти кинулися за ним, і без пощади почали рубати саксів.
В бою загинули ворожі воєначальники, і багато германців полягло на полі битви. А після бою Артур наказав Кадору, правителю Корнуолла, переслідувати тих саксів, яким вдалося врятуватися втечею, а сам поспішив до Альбанії (Шотландії). До нього дійшла чутка про те, що скотти і пікти осадили місто Альдуд, де зостався поранений Хоель.
Кадор почав переслідувати язичників, і не давав їм пощади до тих пір, поки не розбив їх зовсім. А Артур звільнив від скоттів і піктів місто Альдур. Після того, як вороги були розбиті, за наказом Артура і Хоеля в місті були заново відстроєні всі церкви, зруйновані язичниками, і побудували монастирі.
Після цього Хоель залишився при дворі короля Артура, ставши його вірним васалом. Часто разом з другими королями і герцогами, брав участь Хоель в боях проти невірних.
Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.
Бретань, V - VI ст. н.е.