Перегороджена дорога
з рубрики / циклу «Легенди Бретані»
Троє молодих людей, брати Гуісуарі, із села Ене, що в Каллаці, поверталися зимовими сутінками з далекого хутору. Щоб дістатися до дому, їм потрібно було йти, деякий час, по давній королівській дорозі з Гуінгаму в Каре. Стояла суха погода, місяць яскраво освітлював шлях, однак дув сильний вітер.
Наші хлопці, яких випитий ними сидр привів до веселого стану, голосно співали, розважаючись тим, що намагалися перекричати завивання вітру. Раптом вони помітили якийсь чорний предмет, що лежав на узбіччі дороги. Це був старий висохлий стовбур дуба, поваленого, колись бурею.
Івону, молодшому з трьох братів, який мав схильність до всякого роду недобрих витівок, спала на думку ідея.
- Знаєте що? – сказав він, - ми покладемо це дерево поперек дороги, і, нехай вразить мене грім, якщо тому, хто спробує проїхати після нас, не треба буде гарненько попотіти, коли він захоче обминути це місце.
- Так, лаятися він буде добре, - згодились його брати.
І ось, вони поклали стовбур дуба поперек дороги. Затим, задоволені своєю витівкою, вони дісталися до свого житла. Щоб бути поближче до коней, про яких вони мали звичку турбуватися, всі троє влаштували собі постелі на конюшні. Так як брати повернулися достатньо пізно і зморилися після робочого дня, вони швидко заснули, але, не встигнувши додивитись свій перший сон, вони раптом прокинулись. Хтось голосно стукав у двері стійла.
- Хто там? – закричали вони скочивши.
Однак, ніхто їм не відповів, лише стук продовжився як і раніше.
Тоді старший із братів підійшов до дверей і відчинив їх: він не побачив нічого окрім ясної ночі і зоряного неба; почув же він, тільки могутнє дихання вітру. Він намагався зачинити двері, але не зміг. Брати навалилися втрьох, але і тоді у них нічого не вийшло. Тоді, охоплені жахом, брати закричали у ніч:
- Заради бога, говоріть! Хто ви такий і що вам потрібно?
Вони як і раніше нікого не побачили, однак до них долетів глухий голос:
- Хто я такий, ви скоро зрозумієте, і чим пізніше ви покладете назад дерево, яке заважає мені проїхати, тим гірше для вас буде узнати моє ім’я. Ось те, що мені потрібно. Ідіть.
Вони вискочили напіводягнені, і побігли до дороги. Згодом, вони зізналися, що зовсім не відчували холоду через той жах, який охопив їх. Біля злощасного стовбура, вони побачили дивного низького воза, запряженого кіньми, на яких не було ніякої збруї. Схопивши поваленого дуба, брати перетягли його на узбіччя. І Анку – а це був він – зрушив своїх коней зі словами:
- Через те, що ви перегородили мені дорогу, я втратив годину часу: саме годину кожен із вас мені винен. І якби ви не послухалися мого наказу, ви втратили б стільки років життя, скільки хвилин це дерево лежало б на моєму шляху.
Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.
Бретань, V - VI ст. н.е.