Пригоди Габа Лукаса
з рубрики / циклу «Легенди Бретані»
Габ Лукас працював на фермі Рюн Ріу. Кожного вечора він повертався до Кердрескенну, додому, де жив з дружиною і п’ятьма дітьми в найбіднішій хатинці їхнього бідного села. Габ Лукас заробляв всього десять грошів у день, і на ці гроші годував усю свою сім’ю. Хазяїни ферми Рюн Ріу любили свого робітника, і кожної суботи увечері платили йому за тиждень, а зверх того хазяйка давала Габу що-небудь для дружини і дітей.
Одного разу, це було в суботу увечері, вона сказала Габу:
- Ось мішок картоплі, я відклала його для вас. Віднеси його своїй дружині, Мадалені Денез.
Габ подякував хазяйку, поклав мішок на плечі, і, попрощавшись з усіма, пішов додому.
Від ферми до його дому було три чверті льє путі. Спочатку Габ йшов легко. Світив місяць, і тільки-що випитий стаканчик вина зігрівав його. Йшов Габ, насвистував, і думав, як зрадіє його дружина, коли побачить, що він їй приніс. А назавтра вона наварить цілий горщик картоплі, і покладе туди шматочок окороку, так що всі тільки пальчики оближуть.
Але пройшов деякий час, і вино перестало зігрівати Габа, та до того ж він зморився за день. Чим далі, тим більш важким здавався йому мішок. Навіть насвистувати йому стало важко. Підійшов Габ до придорожнього хреста, до того перехрестя, де до великої дороги підходила маленька, та, що вела на ферму Нізілзі.
«От якби зараз дорогою проїхала яка-небудь повозка і відвезла мене до дому! – подумав Габ, - Але ладно, посиджу трохи тут, покурю».
Скинув він мішок на землю, сів і закурив трубку. Навколо було тихо. Раптом жалісно завили собаки на фермі Нізілзі.
«Що там сталося?» – подумав Габ і раптом почув на маленькій дальній дорозі шум повозки, що наближалася. «Віг-а-ваг! Віг-а-ваг!» скрипіла погано змащена вісь.
«От гарно! – подумав Габ, - як гора з плечей спала. Це, мабуть, хто-небудь з місцевих їде до Локмікаелю, на піщаний берег. Ось хто підвезе мене разом з мішком до дому!»
Повозка виїхала на дорогу. Її везли худі кістляві коні, навіть в темряві це було видно. Вони зовсім не були схожими на лискучих відгодованих коней з Нізілзі. А сама повозка була збитою з голих дощок, борти з обох боків теліпалися від тряски, а управляв повозкою худий чолов’яга високого зросту, такий же худий, як і коні, які везли його. Шляпа з широкими полями закривала його обличчя. Габ так і не зміг зрозуміти, хто це такий, але все-таки гукнув незнайомця:
- Ей, добрий чоловіче, чи немає на вашій повозці місця, щоби покласти цей мішок? Я ледве не підірвався, поки його ніс. Мені тільки до Кердрескенна дійти, і все…
Чоловік проїхав мимо, не відповівши на слова. «Він мене, мабуть, не чув, - подумав Габ, - вже дуже голосно скрипить у нього повозка».
Але упускати свій випадок Габ не збирався. Він загасив трубку, поклав її в кишеню, взяв мішок і побіг за повозкою. Догнати її було неважко – вже дуже повільно вона їхала. Габ порівнявся з нею і скинув мішка.
Але – що таке? Мішок пройшов через дощате дно повозки і упав на землю.
«Що за чорт? Проклята повозка!» - здивувався Габ. Він підняв мішок і знову спробував закинути його в повозку. Цього разу Габ хотів покласти мішок на дно, але дошки, мабуть, були зовсім гнилі, тому що мішок знову пройшов крізь них, і сам Габ пройшов крізь повозку. Так і лишився він стояти на дорозі.
А дивна повозка продовжувала рухатись дорогою. А чоловік, який управляв нею, навіть не обернувся. Габ не став його більше доганяти. І тільки коли повозка зникла з виду, він знову пішов додому – так він налякався.
«Що з тобою сталося» - спитала у нього Мадалена Денез, коли її чоловік повернувся додому наляканий до смерті.
Габ Лукас розповів все що з ним сталося.
«Оце так, так!» - вигукнула його дружина, - «Ти ж бачив повозку самого Анку!».
Габ ледве не затрясся в гарячці. А наступного дня почув він церковний дзвін. Хазяїн ферми Нізілзі помер напередодні увечері між десятою і половиною одинадцятої.
Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.
Бретань, V - VI ст. н.е.