Плавання Майль - Дуйна
з рубрики / циклу «Ірландські саги»
V. ЗАМОК ЧАРІВНОГО КОТА. – ОСТРІВ, ЩО ПЕРЕФАРБОВУЄ. – ОСТРІВ З ВЕЛИЧЕЗНИМИ СВИНЯМИ, БЕЗРОГИМИ БИКАМИ І ВОГНЯНОЮ РІКОЮ. – СТРАШНИЙ МЛИН.
Коли яблука скінчились і мандрівники знову почали страждати від голоду і спраги, а їхні роти і носи наповнилися морською гіркотою, вони побачили невеликий острів з замком на ньому, що був оточений білою стіною, зробленою немов із вапна, - як наче з одної суцільної його маси. Високою була ця стіна, - ледь не досягала хмар. Вхід у замок був відкритий. Біля валу було декілька великих будинків, білих, як сніг.
Вони увійшли до самого великого будинку і не знайшли там нікого окрім маленького кота, (14) який грався на чотирьох кам’яних стовпах, що були всередині будинку: він перестрибував з одного з них на інший. Він ледь глянув на тих, хто увійшов і не перервав своєї гри.
Потім вони помітили багато предметів, що були прикріплені у три ряди вздовж стін, від одних дверей до других. Перший ряд складався із золотих і срібних пряжок, вістря яких були увіткнуті в стіну. Другий – із золотого і срібного намиста, величиною з обруч діжі кожне. Третій ряд складали великі мечі з золотими і срібними рукоятями.
Кімнати були наповнені білими ковдрами і одежею яскравих кольорів. Були там ще смажена яловичина і шинка, а також великі глеки з прекрасним хмільним пивом.
- Чи не все це бува для нас приготовлене? – спитав Майль – Дуйн, звертаючись до кота.
Той швидко на нього глянув і продовжив свою гру. Майль – Дуйн зрозумів з цього, що частування було приготовлене для них. Вони поїли, попили і лягли спати. Залишки пива вони перед цим позливали у глеки, а залишки їжі ретельно прибрали.
Коло вини вже зібралися йти, один з молочних братів сказав Майль – Дуйну:
- Чи не взяти мені одне із цих намист?
- Ні, - відповів йому Майль – Дуйн, - цей будинок не без сторожа.
Той все-таки взяв намисто. Кіт, що слідкував за ним, дав пройти йому половину путі до виходу, затим кинувся на нього, як вогняна стріла, і спалив, перетворивши на попіл, після чого знову повернувся на свого стовпа.
Майль – Дуйн заспокоїв кота лагідними словами, повісив намисто на попереднє місце, зібрав попіл з землі і кинув його на прибережні скелі. Після цього вони сіли на корабель, дякуючи і вихваляючи господа.
Вранці четвертого дня після цього побачили вони інший острів, з мідною огорожею, що ділила його навпіл. Там були величезні отари овець: з одного боку огорожі – чорні, по інший білих овець. Вони також побачили величезного зросту чоловіка, який розподіляв овець. Коли він перекидав білу вівцю через огорожу на той бік, де була чорна отара, вона зразу ж ставала чорною. Коли ж він перекидав на другий бік чорну вівцю, вона зразу ж ставала білою. Мандрівники прийшли в жах від того, що побачили.
- Ось що ми зробимо, - сказав Майль – Дуйн. – Кинемо дві гілки на острів. Якщо вони теж змінять колір, значить, і з нами станеться теж саме, якщо ми зійдемо на острів. Вони кинули гілку з чорною корою на той бік, де були білі вівці, і вона зразу ж стала білою. Потім, зідравши кору з другої гілки, так що вона стала білою, вони кинули її на той бік, де були чорні вівці, - і вона зразу ж стала чорною.
- Не віщує нам нічого доброго це випробування, - сказав Майль – Дуйн. – Не будемо висаджуватися на цей острів. Без сумніву, і з нашою шкірою там буде не краще, чим з гілками.
І у великому страху вони відпливли від острова.
На четвертий день після цього вони побачили інший великий, широкий острів, на якому було стадо прекрасних свиней великих розмірів. Вони вбили маленьке поросятко і не в змозі були втягти його до себе на корабель, щоб зварити. Вони всі зібралися навколо нього, засмажили на місці і шматками віднесли на корабель.
Потім вони помітили на острові велику гору і вирішили піднятися на неї, щоб оглянути острів з її вершини. Коли Діуран - віршотворець і Герман відправилися до цієї гори, їм перетнула шлях ріка, дуже широка, але така мілка, що можна було перейти її убрід. Герман опустив древко свого списа в ріку, і воно зразу ж перетворилося на попіл, наче спалене вогнем. Далі вони не пішли.
На протилежній стороні ріки вони помітили стадо величезних безрогих биків і величезного зросту чоловіка, що сидів біля них. Герман ударив своїм списом об щит, щоб налякати биків.
- Для чого лякати дурних телят? – сказав пастух-велетень.
- А де матері цих телят? – спитав Герман.
- По той бік цієї гори, - відповідав той.
Діуран і Герман повернулися до своїх супутників і розповіли їм все, що бачили. Після цього вони знову попливли.
Трохи згодом вони зустріли острів, на якому був величезний потворний млин, а біля нього – жахливого вигляду мельника – велетня.
- Що це за млин? – спитали вони його.
- Невже ви самі не знаєте – сказав він.
- Не знаємо, - відповідали вони.
- Половина зерна вашої країни мелеться тут, - сказав він. – Все, що приносить прикрість, мелеться на цьому млині.
Вони побачили, як важкі, незчисленні вантажі на конях і на плечах тяглися на млин і виїздили з нього; але все те, що виходило з млина, направлялось на захід. І вони знову спитали:
- Як же називається цей млин?
- Млин Інбер Тре – Кенан, (15) – відповів їм мельник.
Побачивши і почувши це все, вони перехрестились і повернулися на свій корабель.
ПРИМІТКИ:
14)… нікого окрім маленького кота…- кіт у кельтських оповідях часто зображується як страшний чарівний звір. Один з найвеличніших подвигів короля Артура – єдиноборство з жахливим котом.
15)… Млин Інбер Тре – Кенан…- буквально «Устя (або затока) трьох сміливих» - назва, не підлягає поясненню.
VI. ОСТРІВ ЧОРНИХ ПЛАКАЛЬНИКІВ. – ОСТРІВ З ЧУДОВОЮ ЇЖЕЮ. – ЧАРІВНИЙ МІСТ І ПРЕКРАСНА ХАЗЯЙКА.
Відпливши від острова з млином, вони досягли іншого великого острова з багатьма людьми на ньому. Чорними були і їхня шкіра і одяг. На їхніх головах були сітки, і вони безперервно стогнали. Злий жереб зійти на острів випав одному з двох молочних братів Майль – Дуйна, що лишився. Як тільки він наблизився до людей що плакали, він зразу ж почорнів, як вони, і взявся плакати разом з ними. Послали двох других людей, щоб привести його назад, але вони не впізнали його серед інших і почали також і самі стогнати.
Сказав тоді Майль – Дуйн:
- Нехай четверо з вас зі зброєю в руках підуть туди і силою виведуть наших людей назад. Не дивіться ні на землю, ні в повітря; прикрийте плащами носи і роти, не вдихайте повітря тієї землі і дивіться весь час тільки на своїх товаришів.
Вони так і зробили: пішли вчотирьох і силою привели своїх двох товаришів. Коли у тих спитали, що вони бачили на тій землі, вони відповіли:
- Ми нічого не знаємо і не пам’ятаємо. Ми тільки повинні були робити те ж саме, що і люди тієї землі.
І вони поспішно відпливли від цього острова.
Після цього вони досягли другого високого острова, розділеного чотирма огорожами на чотири частини. Одна огорожа була із золота, друга зі срібла, третя з міді, четверта зі скла. В одному з відділень знаходились королі, в другому королеви, в третьому воїни, в четвертому молоді дівчата.
Одна з дівчат вийшла їм назустріч, допомогла їм зійти на берег і запропонувала їжу. На вигляд ця їжа була схожа на сир, але кожен знайшов у ній смак тієї їжі, якої бажав. (16) Вони розділили між собою напій, поданий їм в маленькому глечику, і його з надлишком вистачило на всіх, так що вони захмеліли і проспали три дні і три ночі.
Дівчина ж охороняла їх на протязі всього цього часу.
Коли вони на четвертий день прокинулись, то опинилися серед моря, на своєму кораблі. Не видно було більше ні острова, ні дівчини. І вони попливли далі.
Потім вони дісталися до іншого невеликого острова. На ньому була фортеця з воротами із чистої бронзи. Скляний міст вів до неї. Вони декілька разів робили спробу перейти міст, але кожного разу якась сила відкидала їх назад. (17) Вони побачили як із замку вийшла жінка з відром в руках. Вона підняла скляну плиту в нижній частині мосту, набрала у відро води зі струмка, що протікав під мостом, і повернулася до замку.
- Ось гарна хазяйка для Майль – Дуйна! – вигукнув Герман.
- Звичайно, для Майль – Дуйна! – сказала вона, закриваючи за собою двері.
Вони почали тоді стукати в бронзові прикраси мосту. Ці удари звучали солодкою, ніжною музикою, від якої вони поринули у сон, що продовжувався до самого ранку. (18) Коли вони прокинулись, то побачили, що та ж сама жінка, вийшовши із замку, черпає відром воду під тією ж плитою.
- Знову йде до Майль – Дуйна його хазяйка! – сказав Герман.
- Високий і славний Майль – Дуйн переді мною! – відповіла вона, запираючи ворота замку за собою.
І знову та ж музика кинула їх у сон до наступного ранку. Так повторювалося три дні. На четвертий ранок жінка направилась до них. Прекрасною вона була. Білий плащ огортав її; золотий обруч обрамляв її золоте волосся; на її рожевих ногах були срібні черевики; срібна пряжка з золотими прикрасами скріпляла її плащ, і сорочка з тонкого шовку покривала її білу шкіру.
- Привіт тобі, о Майль – Дуйн, - сказала вона, і потім привітала всіх по черзі, назвавши кожного по імені.
- Давно уже ми знали про ваш приїзд і чекали вас, - додала вона.
Потім вона провела їх до великого будинку, що знаходився біля моря, і втягла їхній корабель на берег. Вони знайшли в домі окреме ложе для Майль – Дуйна і по одному ложу на кожних трьох із них.
Вона принесла їм в корзині їжу, на вигляд схожу на сир, і дала по шматку її на кожних трьох. І кожен знайшов у ній смак, якого він і бажав. Майль – Дуйну вона прислуговувала окремо. Вона наповнила глеки водою з того ж джерела і подала по кухлю кожним трьом із них. Коли ж вона помітила, що вони достатньо наситились і втамували спрагу, то перестала пригощати їх.
- Ось підходяща дружина для Майль – Дуйна, - сказали вони один одному.
Після цього вона вийшла, забравши з собою глек і відро. Супутники Майль – Дуйна сказали йому:
- Чи не поговорити бува нам з нею? Можливо, вона згодиться розділити з тобою ложе?
- Яка біда може вийти з того, що ви поговорите з нею? – сказав Майль – Дуйн.
Коли вона наступного дня прийшла до них, вони сказали їй:
- Чи не хочеш ти бува виказати любов до Майль – Дуйна і розділити з ним ложе? Чому б тобі не залишитись тут з ним на всю ніч?
Але вона відповіла їм, що їй невідомий гріх і що вона ніколи не знала його; і з цим вона пішла від них. Наступного дня вона у звичний час знову з’явилася до них, щоб пригощати і доглядати за ними. Коли вони наситились і захмеліли, вони знову завели з нею розмову про те ж.
- Завтра я дам вам відповідь, - сказала вона.
Вона пішла, і вони знову лягли спати на своїх ложах. Коли ж вони прокинулись, то побачили себе на кораблі, біля скелі, і не видно було ні острова цього, ні замку, ні жінки, ні місця, де вони були перед цим.
ПРИМІТКИ:
16)…Подібно до «Плавання Брана».
17)… Подібно до «Моста зриву» у «Сватанні до Емер».
18)… Подібно до «гілки що солодко звучала і присипляла» в «Плаванні Брану» і «пригодах Кормака».
Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.
Ірландія, VIII - IX ст. н. е.