Плавання Майль - Дуйна
з рубрики / циклу «Ірландські саги»
VII. РОЗМОВЛЯЮЧІ ПТАХИ. – ОСТРІВ З ПУСТЕЛЬНИКОМ. – ЧУДОВЕ ДЖЕРЕЛО. – КОВАЛІ – ВЕЛЕТНІ. – СКЛЯНЕ МОРЕ. –ХМАРНЕ МОРЕ. – БОЯЗКІ ОСТРІВ’ЯНИ.
Пропливши трохи, вони почули голосний крик і співи, як наче псалмів, що долинали з північного сходу. Всю цю ніч і до середини наступного дня вони пливли і все не могли зрозуміти, що це за крик і співи. Нарешті, вони побачили високий, гористий острів, укритий чорними, коричневими і різнобарвними птахами, які кричали і голосно розмовляли поміж собою.
Вони трохи відпливли від нього і наткнулися на другий, невеликий острів. На ньому було багато дерев, а на них - велика зграя птахів.
Окрім того, вони побачили там чоловіка, одягом якого було лише його волосся. Вони спитали у нього, хто він такий і з якого він племені.
- Я з мужів Ірландії, - відповідав він їм. - Я відправився у паломництво на маленькому кораблику. Тільки-но я віддалився від землі, як мій човник зламався піді мною. Тоді я повернувся на землю, взяв під ноги шматок дерну і пустився на ньому в море. Господь затвердив для мене тут цей шматок дерну. З тих пір він збільшує його кожного року на одну п’ядь, і кожного року на ньому виростає по одному дереву. Птахи, яких ви бачите на деревах, - це душі моїх дітей і моїх родичів, як чоловіків, так і жінок, і вони чекають тут судного дня. Бог дав мені пів хлібини, шматочок риби і воду з джерела: все це я отримую кожного дня через його ангелів. В середині дня друга половина хліба і шматочок риби з’являються для всіх цих чоловіків і жінок, а також достатньо для усіх вода із джерела. (19)
Пробувши там три дні і три ночі, вони попрощалися з пустельником, який сказав їм при цьому:
- Всі ви повернетесь на батьківщину, лише окрім одного із вас.
Через три дні після цього вони досягли острова, оточеного стіною, основа якої була біля як пух. Вони помітили на острові чоловіка, одягом якого було лише його волосся. Вони спитали його, чим він живить своє тіло. Він відповідав:
- Є джерело на цьому острові. У середу і п’ятницю він струмить сироватку або воду; але у неділю і у дні святих він дає гарне молоко, а в дні апостолів, Марії, Іоанна – хрестителя, і в інші великі свята – пиво і вино.
Після полудня Господь послав кожному із них по пів хліба і по шматку риби; і вони вгамували свою спрагу водою, яку давало джерело на острові. Після цього вони поринули в глибокий сон, що тягнувся до наступного ранку. Після того як вони пробули у пустельника три дні, він наказав їм далі рухатися в путь. І попрощавшись з ним, вони відпливли.
Довгий час вони пробули потім на морі, поки не побачили вдалині острів; наблизившись до нього, вони почули шум, який видають не менше трьох чи чотирьох ковалів, що б’ють молотами залізо на ковадлі. Під’їхавши поближче, вони почули, як один чоловік питав у другого:
- Вони вже близько?
- Так, - відповідав другий.
- А хто вони такі, ті, що пливуть до нас?- знову спитав перший.
- На вигляд якісь хлопчаки в човнику, - була йому відповідь.
Коли Майль - Дуйн почув, що говорили ковалі, він сказав:
- Пливемо скоріше назад і не будемо повертати корабель, щоб вони не помітили нас, а попливемо кормою вперед.
Так вони і зробили. Знову спитав перший з ковалів:
- Ну, як, чи близько вони тепер від берегу?
- Вони стоять на місці і не рухаються ні вперед ні назад.
Трохи згодом, перший знову спитав:
- А тепер що вони роблять?
Мені здається, - відповідав спостерігач, - що вони пливуть від нас. Як нібито вони тепер далі від берегу, чим раніше.
Тоді коваль вийшов з кузні, захопивши щипцями величезний шмат розпеченого заліза. Він метнув його в море у напрямку корабля, і все море закипіло. Але він не поцілив в корабель. І вони відпливли з усією бойовою силою швидко, поспішно, далеко у великий океан. (20)
Пропливши, вони через деякий час попали в море, що було схоже не зелене скло. Його прозорість була такою великою, що видно було навіть дрібненькі камінці на його дні. Не видно було ні чудовиськ, ні тварин поміж скель, - одні тільки голі камінці і зелений пісок. Довго вони пливли по цьому морю. Великою була його краса і блиск.
Потім вони попали в інше море, схоже на хмару: їм здавалось, що воно не зможе витримати їхнього корабля. На дні моря, під собою, вони бачили криті будинки і прекрасну країну. А ще вони там помітили величезного звіра, страшного, жахливого, що сидів на дереві, і пастухів зі стадом, що розташувалися навколо дерева, а поряд з деревом – озброєного чоловіка зі щитом і списом.
Коли він помітив величезного звіра, що сидів на дереві, він кинувся від нього навтіки. Звір же, не злізаючи з дерева, витягнув шию, дістав головою до спини найближчого бика, втяг його до себе на дерево і зжер в одну мить. Стадо і пастухи кинулись тікати.
Коли Майль – Дуйн і його супутники побачили ще, жах і трепет ще сильніше охопили їх, бо їм здавалося, що вони не зможуть переплисти це море, не впавши на дно: рихлою як хмара здавалась його вода. І все-таки після багатьох небезпек вони перепливли його.
Далі вони зустріли ще один острів; море дибилось навколо, створюючи гігантську огорожу навколо нього. Коли мешканці острова побачили тих, хто плив, вони почали кричати: «Ось вони! Ось вони!» - до втрати голосу.
Майль – Дуйн і його супутники побачили багато людей і великі стада корів, коней і овець. Одна жінка почала кидати в тих, хто плив величезні горіхи, які залишалися на поверхні води. Мандрівники підібрали багато цих горіхів і взяли з собою. Коли вони відпливли, крик скінчився.
- Де вони тепер? – спитав чоловік, що вийшов на крик.
- Вони відпливли, - відповідало декілька чоловік.
- Це вони, - сказали інші.
Мабуть-що, мешканці острова чекали якихось других людей, які могли розорити острів і прогнати їх з нього.
ПРИМІТКИ:
19)… Запозичення з релігійних легенд, в яких самітник, що отримував їжу від ангела – досить розповсюджений мотив. Волосся, що заміняло одяг, зустрічається в житії св.. Макарія.
20)… Очевидно, що коваль який питав – сліпий; ця риса видає запозичення зі своєрідно зміненого епізоду з Поліфемом з «Одіссеї» (пісня (ІХ)
VIII ПРОТОКА – РАЙДУГА. – СРІБНИЙ СТОВП ІЗ СІТТЮ. – ОСТІВ НА НІЖЦІ. – ОСТРІВ ПРЕКРАСНИХ ЖІНОК.
Після цього вони досягли другого острова, де перед ними повстало дивне видовище. Великий потік підіймався з моря біля берегу, з одного боку острова; потім він струменів повітрям, як райдуга, і опускався на інший бік острова. Мандрівники пройшли під потоком, не намочивши себе. Вони встромляли списи в потік, і звідтіля падали вниз, на землю, величезні лососі. І весь острів наповнився запахом риби, бо неможливо було зібрати її всю, - так багато її було.
З вечора неділі і до полудня понеділка потік не струмував, а залишався нерухомим, лежачи в морі дугою біля острова.
Мандрівники забрали з собою найбільших лососів, навантажили ними свій корабель і, відчаливши від острова, знову попливли в океан.
Вони пливли доки, поки не припливли до величезного срібного стовпа. Він був чотиригранний, і кожен його бік – у два удари корабельних весел: щоб об’їхати його треба було вісім ударів весел. Жодного шматка землі не було біля нього – один безкінечний океан. Не видно було ні основи стовпа, ні вершини його, - такий високий він був.
Зверху стовпа спускалась, широко розкинута, срібна сіть, і корабель зі згорнутими вітрилами проплив через одну із її петель. (21) Діуран вдарив лезом свого меча по петлях сіті.
- Не руйнуй сіть, - сказав Майль – Дуйн. – Те, що ми бачимо – творіння могутніх людей.
- Я це роблю, - заперечив Діуран, - для слави божої: щоб люди повірили розповіді про мої пригоди. Я покладу шматок цієї сіті на олтар Армага, якщо мені суджено буде вернутися до Ірландії.
Так він і зробив потім. Дві з половиною унції важив принесений ним шматок.
Вони почули з вершини стовпа голос, потужний, дзвінкий, звучний, але не могли зрозуміти ні хто говорить, ні на якій мові.
Потім вони побачили острів, що здіймався на ніжці: він увесь стояв на цій ніжці. (22)
Вони пропливли навколо острова, шукаючи можливість проникнути на нього, але не знайшли шляху. Однак в нижній частині ніжки вони помітили двері, заперті на замок, і зрозуміли, що через них можна попасти на острів. На вершині острова вони побачили орача, але він не заговорив з ними, і вони не заговорили з ним теж. Вони попливли далі.
Після цього вони допливли до великого острова; широка рівнина була на ньому, з високим майданчиком покритим не вереском, а суцільною м’якою травою. Ще помітили вони на острові великий, високий, міцний замок, прикрашений і забезпечений прекрасними ложами всередині. Сімнадцять дівчат там були зайняті приготуванням бані.
Мандрівники зійшли на острів і сіли на майданчику перед замком. Сказав Майль – Дуйн:
- Без сумніву, це для нас готують баню.
Після полудня вони побачили, як до замку підскакав вершник на прекрасному коні з прекрасним прикрашеним чепраком. На голові у нього був голубий капюшон, на плечах – пурпуровий плащ, прикрашений бахромою, на руках – вишиті золотом рукавички, на ногах – прекрасні сандалії. Коли він спішився, одна з дівчат зразу ж відвела кого коня, взявши за вуздечку. Вершник же зайшов до замку і відправився в баню. Тоді ті, хто дивився побачили, що це була жінка.
Трохи згодом, одна з дівчат підійшла до них:
- Ласкаво просимо! - сказала вона їм. – Заходьте до замку, королева запрошує вас.
Вони увійшли до замку і вимилися в бані. В кімнаті, де їх чекали, з одного боку сиділа королева, оточена сімнадцятьма дівчатами, а з другого боку, навпроти неї, сів Майль – Дуйн, оточений сімнадцятьма супутниками. Блюдо зі смачною їжею поставили перед Майль – Дуйном, а також скляний глечик, наповнений смачним напоєм; його ж супутникам було запропоновано по одному блюду і одному глечику на кожних трьох.
Коли вони наситились, королева спитала:
- Як розташуються гості на нічліг?
- Так, як ти накажеш, - відповідав Майль – Дуйн.
На втіху собі ви прибули на наш острів, - сказала королева. – Нехай же кожен з вас візьме з собою жінку, котра сидить напроти нього, і піде з нею в її кімнату.
І насправді, там було сімнадцять кімнат, прекрасно вбраних, з розкішними ложами.
Отже, сімнадцять мандрівників провели ніч з сімнадцятьма дівчатами, Майль – Дуйн же провів ніч на ложі королеви. Наступного ранку вони встали і почали збиратися в дорогу.
- Залишайтеся тут, - сказала їм королева, - і час не торкнеться вас. Кожен збереже свій нинішній вік, і ваше життя буде вічним. Те, що було вам запропоноване вчора увечері, ви будете отримувати кожного вечора, без труда. Ні для чого вам більше блукати від одного острова до іншого по океану. (23)
- Скажи мені, - мовив Майль – Дуйн, - як попала ти на цей острів?
- Не важко сказати, - відповідала вона. – Жив тут добрий муж, король цього острова. Я народила йому цих сімнадцять дівчат: всі вони мою дочки. Їхній батько помер, не залишивши чоловічого потомства, і я прийняла королівську владу над островом. (24) Кожного дня я відправляюсь на широку рівнину, розташовану на цьому острові, і творю там суд і вирішую тяжби між жителями.
- Для чого ти хочеш нас покинути зараз? – вигукнув Майль – Дуйн.
- Якщо я не піду, - відповідала вона, - то все, що було з вами минулого вечора, не повториться знову. Залишайтеся тільки, - додала вона, - в цьому домі, не переймаючись ні про що. Я йду звершувати суд серед народу для вашого ж блага.
Вони пробули на цьому острові три зимових місяці; але цей час здавався їм трьома роками.
- Вже дуже довго ми тут живемо, - сказав Майль – Дуйну один з його людей. – Чому ми не повертаємось на батьківщину?
- Нерозумно ти говориш, - відповів йому Майль – Дуйн. – Адже ми не знайдемо на батьківщині кращого, чим те, що ми маємо тут.
Супутники Майль – Дуйна почали нарікати на нього, кажучи:
- Велика любов Майль – Дуйна до цієї жінки. Залишимо його тут з нею, якщо він цього бажає, а самі повернемось на батьківщину.
- Я не залишусь тут без вас, - сказав Майль - Дуйн.
Одного разу, коли королева пішла, щоби творити суд там, де вона робила це кожного дня, вони сіли на свій корабель. Вона прискакала на коні і кинула услід їм клубок ниток. Майль – Дуйн схопив клубок, і він прилип до його долоні. Кінець нитки був у руці жінки, і таким чином вона притягла корабель назад до берегу. (24)
Вони пробули у неї ще три місяця. І тричі повторювалося те ж саме, коли вони робили спробу від’їхати. Тоді вони вчинили раду.
- Тепер ми гарно бачимо, - говорили вони, яка велика любов Майль – Дуйна до цієї жінки. Він навмисне намагається, щоб клубок прилип до його долоні і ми, таким чином повернулися до замку.
- Нехай хто-небудь інший прийме клубок, сказав Майль Дуйн, - і, якщо він прилипне до його долоні, відрубайте йому руку.
Вони сіли на корабель. Королева знову кинула їм клубок ниток. Один з супутників схопив його, і він прилип до його долоні. Тоді Діуран відрубав йому руку, і вона впала разом з клубком у море. Побачивши це, королева почала кричати і стогнати, наповнюючи цими звуками всю країну.
Ось, яким чином вони розлучилися з нею і втекли з острова.
ПРИМІТКИ:
21)…Подібний стовп з сіткою зустрічається в житії св. Брендана.
22)…Подібно до «хатинки на курячих ніжках» із наших казок.
23)…Тут можливий частковий вплив «Одіссеї»; зі схожими словами звертається німфа Калліпсо до Одіссея., намагаючись утримати його біля себе («Одіссея», пісня V)
24)…Раціональне пояснення давнього міфічного образу «Країни жінок» (подіб. до «Плавання Брана»).
Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.
Ірландія, VIII - IX ст. н. е.