Плавання Майль - Дуйна
з рубрики / циклу «Ірландські саги»
III. ОСТРІВ ВЕЛЕТЕНСЬКИХ МУРАХ. – ОСТРІВ ВЕЛИКИХ ПТАХІВ. – ЖАХЛИВИЙ КІНЬ. – СКАЧКА ДЕМОНІВ.
Три дні і три ночі пробули вони в морі, не бачачи ані землі, ані берега. На ранок четвертого дня вони почули шум, що чувся з північного сходу.
- Це шум хвилі, що б’є об берег, - сказав Герман.
Коли настав світанок, вони побачили, що підпливли до землі. В той час коли вони кидали жереб, кому сходити на берег, раптом з’явилася величезна кількість мурах, розміром з лоша кожна, що рухалися на них по берегу і навіть по воді: вони хотіли з’їсти їх разом з кораблем. Мандрівники спішно відчалили і знову носило їх хвилями три дні і три ночі, не бачачи перед собою ані землі, ані берега.
На ранок четвертого дня вони почули шум хвилі, що билася об берег, і, коли розвиднилося, побачили високий і великий острів. По його краях були уступи, що поступово спускалися до води. На кожному із них росли ряди дерев, на яких сиділо багато великих птахів. Мандрівники почали радитись поміж собою, кому зійти на берег, щоб оглянути острів і взнати, чи безпечні ці птахи.
- Я піду, - сказав Майль – Дуйн.
Він зійшов на берег, обдивився острів і не знайшов там нічого небезпечного. Вони вгамували голод птахами і багато набрали їх на корабель собі в припаси.
І знову вони пробули в морі три дні і три ночі. На ранок четвертого дня вони побачили інший великий острів з піщаним ґрунтом. Коли вони вже приготувалися зійти на берег, вони помітили на ньому тварину, схожу на коня. У неї були лапи як у пса, з твердими і гострими копитами. Побачивши їх, звір виявив велику радість, бо він хотів їх з’їсти разом з кораблем.
- Він не проти був би дістатися до нас, - сказав Майль – Дуйн. - Тікаймо скоріше від цього острова!
Вони так і зробили. Коли звір помітив їхню втечу, він побіг до берега, почав рити землю своїми гострими копитами і кидати в них каміння. Вони ж поспішили врятуватися від нього. Довго пливли вони після цього, поки не побачили перед собою великий плаский острів.
Злий жереб зійти і оглянути цей острів випав Герману.
- Я піду разом з тобою, - сказав Діуран – віршувальник. – Зате іншого разу ти підеш зі мною, коли прийде моя черга йти у розвідку.
Отже, вони удвох зійшли на острів. Він був великим і вздовж і в ширину. Вони набрели на довгий, широкий луг, зі слідами величезних кінських копит на ньому. Шириною з корабельне вітрило був кожен кінський слід. Їм попались навіть шкаралупки величезних горіхів і залишки від бенкету людським м’ясом. На них напав жах від того, що побачили, і покликали своїх супутників, щоб ті теж подивились. Тих також охопив жах від того, що вони побачили, і всі надзвичайно швидко і поспішно сіли на корабель.
Не встигли вони далеко відплисти від острова, як побачили величезний натовп істот, що прямували з моря на острів і, досягнувши лугу, взялися скакати на ньому. Їхні коні бігали швидше за вітер, і вершники при цьому голосно кричали. Майль – Дуйн почув удари нагайок і різні вигуки:
- Подайте мені сірого коня!
- Ось бурий кінь!
- Подайте мені білого!
- Мій кінь більш швидкий!
- Мій скаче краще!
Коли Майль – Дуйн і його супутники почули це, то вони з усіх сил поспішили геть, бо їм стало ясно, що вони бачать збіговисько демонів.
IV. БУДИНОК З ЛОСОСЕМ. – ЧУДЕСНІ ЯБЛУКА. – ЗВІР, ЩО ОБЕРТАЄТЬСЯ. – БІЙ КОНЕЙ. – ВОГНЕННІ ТВАРИНИ І ЗОЛОТІ ЯБЛУКА.
Цілий тиждень вони пливли після цього, страждаючи від голоду і спраги, поки не побачили великий високий острів з будинком на самому березі. Одні двері виходили на рівнину посеред острова, інші – на море. Ці останні були завалені камінням; в них було зроблено отвір, через який хвилі заганяли лосося всередину будинку.
Мандрівники увійшли в будинок і нікого в ньому не знайшли. Вони помітили там ложе, приготоване для хазяїна дому, і ще три ложа для трьох його людей, а окрім того – їжу перед кожним ложем і по скляному глечику з гарним пивом, а біля кожного глечика – по скляному кухлю. Вони наситилися цією їжею і пивом і подякували всемогутнього бога, що врятував їх від голодної смерті.
Покинувши цей острів, вони довгий час пливли без їжі, страждаючи від голоду, поки не досягли іншого острова, оточеного з усіх сторін величезними скелями. На цьому острові був ліс, довгий і вузький, - дуже довгий і дуже вузький. Пропливаючи вздовж берега мимо цього лісу, Майль – Дуйн простяг руку і відламав одну гілку. Три дні і три ночі залишалася гілка в його руці, поки корабель під вітрилами огинав скелі, а третього дня на її кінці з’явилися три яблука. Кожного яблука вистачило, щоб насищати їх усіх на протязі трьох днів. (12)
Після цього вони припливли до другого острова з кам’яною огорожею навколо нього. Коли вони зовсім наблизились до нього, перед ними з’явився величезний звір, який взявся бігати навколо острова. Майль – Дуйну здавалося, що він бігає швидше за вітер. Потім звір направився на найвище місце на острові і став там, витягнувшись, головою вниз, ногами вверх. Ось що він при цьому робив: він то крутився сам всередині своєї шкіри, тобто його кістки і тіло крутилися, а шкіра залишалася нерухомою; то навпаки, шкіра його крутилася зовні як млин, в той час як тіло і кістки його залишалися нерухомими.
Пробувши довгий час в такому стані, звір скочив на ноги і знову почав бігати по острову, як і раніше. Потім він повернувся на полишене місце і почав робити те ж саме, але так, що тепер нижня частина шкіри залишалася нерухомою, а верхня крутилася як жорна у млині. Таким вправам він віддавався кожного разу в проміжках між бігом по острову.
Майль – Дуйн і його супутники поспішно втекли. Звір помітив їхні втіки і кинувся до берега, щоб схопити їх. Вони встигли відчалити, до того як звір досяг берега, і тоді він почав люто кидати в них каміння. Один камінь попав в корабель, і пробивши наскрізь щит Майль – Дуйна упав на корму корабля.
Незабаром після цього вони зустріли ще острів, великий і прекрасний, з багатьма тваринами на ньому, схожих на коней. Вони виривали з боків один у одного шматки м’яса, так що потоки червоної крові текли з їхніх боків, заливаючи всю землю. Майль – Дуйн і його супутники швидко, поспішно, стрімко покинули цей острів, засмучені і пригнічені тим, що побачили. І вони не знали, куди тепер направитись і де шукати втіху, добру землю і берег.
Після довгих страждань від голоду і спраги, розгублені та стомлені, уже втративши всяку надію на спасіння, вони досягли, нарешті, іншого великого острова. Багато дерев було на ньому, вкритих плодами: то були золоті яблука. Червоні тварини у вигляді свиней бродили під деревами. (13) Вони підходили до дерев і вдаряли по ним задніми ногами, так що яблука падали, і тоді вони їх поїдали. А після заходу сонця вони ховалися до печер і не виходили звідтіля до ранку.
Багато птахів плавало хвилями навколо острова. З самого ранку і до середини дня вони пливли віддаляючись від острова, з середини ж дня і до вечора вони пливли назад до острова і досягали його з заходом сонця, після чого чистили і поїдали яблука.
- Підемо на острів, туди, де птахи, - сказав Майль – Дуйн. – Нам не важко зробити те саме, що роблять вони. Один з них зійшов на острів, щоб оглянути його, а потім покликав до себе на підмогу одного з товаришів. Земля острова була зовсім розпеченою під їхніми ногами, так що через жару, на ній було важко довго залишатися: це була вогняна земля, бо тварини зі своїх печер нагрівали її.
Однак вони змогли захопити декілька яблук, які з’їли потім на кораблі. Зранку птахи покинули острів і попливли від нього по морю, а вогняні тварини вилізли зі своїх печер і почали поїдати яблука до самого заходу сонця. А потім, коли вони знову пішли до своїх сховищ, птахи знову з’явилися замість них і почали поїдати яблука. Тоді Майль – Дуйн і його супутники прийшли і зібрали всі яблука, скільки їх знайшлося в ту ніч, і завдяки цьому вберегли себе від голоду і спраги на деякий час. Вони навантажили свій корабель цими яблуками, що їм досить сподобались, а потім знову відійшли в море.
ПРИМІТКИ:
12)… . Кожного яблука вистачило, щоб насищати їх усіх на протязі трьох днів..- співставлення з чудесним яблуком у «Зникненні Кондли Прекрасного».
13)… Червоні тварини у вигляді свиней бродили під деревами…- як видно з подальшого, це були вогнедишні чудовиська. Джерелом епізоду могло слугувати оповідання грецького письменника Мегасфена про звірів на острові Тапробані, які збивали фініки і поїдали їх.
Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.
Ірландія, VIII - IX ст. н. е.