Плавання Майль - Дуйна
з рубрики / циклу «Ірландські саги»
IX ХМІЛЬНІ ПЛОДИ. – ПУСТЕЛЬНИК І ОЗЕРО ЮНОСТІ. – ОСТРІВ РЕГОТУНІВ. – ВОГНЯНА ОГОРОЖА.
Довго вони після цього плавали по морю, поки не досягли острова з деревами, схожими на верби і горіхи. На них були дивні плоди у вигляді величезних ягід. Мандрівники зібрали плоди з одного маленького деревця і кинули поміж собою жереб, кому першому скуштувати цих плодів. Жереб випав Майль – Дуйну. Він вижав сік з декількох плодів у кухоль, випив його і зразу ж поринув у глибокий сон, що продовжувався рівно добу, до тієї ж самої години наступного дня. Супутники його не знали, чи живий він, чи помер, бо на його губах була червона піна, до самого того часу, коли він прокинувся.
Прокинувшись, він їм сказав:
- Зберіть ці плоди, вони чудові.
Вони зібрали їх і розбавили водою їхній сік, щоб послабити його хмільну і усипляючи силу. Вони зібрали всі плоди, скільки їх було, видавили їх і наповнили всі посудини, які тільки у них знайшлися. Після цього вони відпливли від острова. (25)
Вони припливли до іншого великого острова. Одна половина його являла собою ліс із тису і великих дубів, друга – рівнину з маленьким озером посеред неї. На рівнині паслися великі отари баранів. Мандрівники помітили маленьку церкву і замок. Вони відправились до церкви. Там був старий клірик, весь укутаний власним волоссям.
- Звідкіля ти? – спитав його Майль – Дуйн.
- Я останній з п’ятнадцяти супутників Брендана з Бірру. (26) Ми відправились в паломництво по океану і прибули на цей острів. Всі мої супутники померли, і я лишився один.
І він показав їм таблички Брендана, які вони взяли з собою в паломництво.
Всі схилили коліна перед ними, і Майль – Дуйн поцілував таблички.
- Їжте цих баранів в міру вашої потреби, але не більш того.
І деякий час вони годувалися м’ясом жирних баранів.
Одного разу, дивлячись з острова на море, вони побачили наче хмару, що летіла на них з південного заходу. Через деякий час, продовжуючи спостерігати, вони побачили, що це птах, бо було видно помахи крил. Він прилетів на острів і сів на пагорб біля озера. Їм здавалось, що він зараз схопить їх кігтями і понесе в море.
Птах приніс з собою гілку величезного дерева: гілка була товщою за великого дуба. Широкі розгалуження були на ній, і верхівка її була густо покрита свіжим листям. Важкі, рясні плоди були на ній, на вигляд наче червоні ягоди як виноград, але більші.
Мандрівники причаїлись, вичікуючи, що почне робити птах. Стомлений перельотом, він деякий час відпочивав, а потім взявся з’їдати плоди з гілки. Майль – Дуйн підійшов до самого підніжжя пагорба, на якому сидів птах, щоби подивитися, чи не спричинить він йому зла; але він нічого йому не зробив. Тоді всі його люди підійшли туди.
- Нехай один з вас піде, - сказав Майль – Дуйн, - і зірве декілька плодів з цієї гілки.
Один з них пішов і зірвав декілька ягід, і птах не завадив йому; він навіть не глянув на нього і не ворухнувся. Вісімнадцять воїнів зі щитами підійшли до птаха ззаду, і він нічого їм не зробив.
Того ж дня, після полудня, вони побачили двох великих орлів, що летіли з південного заходу, звідтіля ж, звідкіля прилетів і цей птах. Вони спустились і сіли біля нього. Посидівши і гарно відпочивши, вони потім почали чистити великого птаха, звільняючи його від комах, що обліпили його чубчик, зоб, очі та вуха. Вони займались цим до самого заходу сонця. Після цього всі птахи почали їсти ягоди з гілки.
Наступного дня, з ранку до полудня, вони знову чистили все його тіло від комах, вищипували його старе пір’я, здирали з нього стару коросту. А в полудень вони зняли всі ягоди з гілки, роздавили їх дзьобами об камені і покидали в озеро, яке покрилося червоною піною.
Тоді великий птах увійшов до озера і пробув у ньому, плескаючись у воді, майже до самого кінця дня. Після цього він вийшов з озера і сів на той же самий пагорб, але в іншому його місці, щоб комахи яких зняли з нього, не наповзли на нього знову.
Наступного ранку орли вичистили і пригладили його пір’я своїми дзьобами так, як би це зробили гребінцями. Вони займались цим до полудня. Потім вони трохи відпочили і відлетіли в тому ж напрямку, звідки прилетіли.
А великий птах, лишившись один, все продовжував чиститись і помахувати крилами до кінця третього дня. Після цього, вранці четвертого дня, він злетів, зробив три круги навколо острова і знову присів ненадовго відпочити на тому ж пагорбі; потім здійнявся і відлетів у тому ж напрямку, звідкіля прилетів. Його політ був ще швидшим і потужнішим, чим першого разу. (27)
Тоді Майль – Дуйн і його супутники зрозуміли, що він змінив свою дряхлість на юність, за словом пророка: Renovabitur ut aguilae iuventus tua. (28)
Побачивши це велике чудо, Діуран вигукнув:
- Пішли, викупаємось в озері, в якому побував птах, щоб так само омолодитися.
- Неможна цього робити, - сказав один із них, - бо птах залишив у воді свою отруту.
- Дурню ти сказав, - відповідав Діуран. – Я піду першим у озеро.
Він увійшов у нього, викупався, змочив свої губи і декілька разів ковтнув води. З тих пір і до кінця життя його зір залишався відмінним, жоден зуб у нього не випав, жодної волосини він не втратив і ніколи не знав ні слабості, ні хвороб з того часу.
Після цього вони розпрощалися зі старцем і, набравши баранини на дорогу, пустили свій корабель плисти по океану. Вони зустріли другий острів, широкий з великою рівниною на ньому. Багато людей було на цій рівнині, що безперервно грали і сміялися. Кинули жереб, кому зійти, щоб обдивитися острів. Жереб випав на третього з молочних братів Майль - Дуйна.
Як тільки він дійшов до рівнини, він зразу ж почав грати і сміятись разом з людьми тієї землі, наче все життя прожив з ними. Його товариші довго-довго стояли на одному місці, чекаючи його, але він до них не повернувся. Так і лишили його там.
Після цього вони побачили інший, невеликий острів, який оточувала вогняна стіна, рухлива, яка поверталася навколо острова. В одному місці цієї стіни були відчинені двері. Кожного разу, коли вони, при повороті стіни, опинялися напроти мандрівників, ті могли через них бачити увесь острів і все, що на ньому було, з усіма його мешканцями: там було багато людей прекрасних виглядом, у розкішному одязі, що бенкетували з золотими чашами в рука. Було навіть чути їхні застільні пісні.
Довго дивилися мандрівники на чудове видовище, що відкрилося їм: воно здавалось їм чарівним.
ПРИМІТКИ:
25)… Подібно до того ж прийому в «Плаванні Брана».
26)… 26)…Хмільні плоди зустрічаються у «Vera Historia» Лукіана, звідкіля, можливо, і взятий цей епізод.
27)…Ірландський святий VI ст. Бірр – зараз Barra, біля берегів Tralee, в південно - західній частині Ірландії. Легенда про плавання Брендана, повна фантастичних рис, послугувала, як вже було відмічено, джерелом для багатьох епізодів нашої саги.
28)…Можливо, весь цей епізод – своєрідне відображення античного сказання про птаха фенікса, що вічно відроджується. З іншого боку, деякими рисами цей птах нагадує птаха рух з арабських казок.
X. ЗЛОДІЙ – САМІТНИК.
Невдовзі після того як вони відпливли від цього острова, вони помітили серед хвиль щось схоже на білу птаху. Вони повернули корму корабля на південь, до цього предмету, щоб краще його роздивитись. Коли вони, веслуючи, підійшли до нього зовсім близько, вони побачили, що це чоловік, все тіло якого окутане сивим волоссям. Він стояв на колінах на пласкій скелі. Підпливши до нього, вони попросили їх благословити. Потім вони спитали його, як він попав на цю скелю; і ось що він їм розповів:
«Я родом з Тораха, (29) – я в Тораху виріс. Я був там кухарем, і поганим кухарем, бо їжу, що належала церкві, де я служив, я продавав за гроші і цінні предмети на свою користь. Таким чином мій дім наповнився теплими ковдрами, подушками, всіляким барвистим одягом з льону і шерсті, мідними відрами і іншим начинням, срібними пряжками з золотими вістрями. Не було в моєму домі ні в чому нестачі, що тільки може бути приємним людині; там були навіть позолочені книги і скриньки для книг, прикрашені міддю і золотом. Ще я робив підкопи під церковні споруди і, проникаючи в них, таким чином, викрадав з них скарби. Великими тоді були моя гординя і нахабство.
Одного разу мене попросили викопати могилу одному селянину, тіло якого принесли на острів. Риючи могилу, я почув голос, який ішов знизу, із землі, під моїми ногами:
- Не копай могилу на цьому місці, не клади тіло грішника поверх мене, праведного і благочестивого чоловіка.
- Це діло стосується тільки мене і бога, - вигукнув я у своїй гордині.
- Амінь, - відповідає голос праведника. – Якщо ти покладеш це тіло на моє, твоє власне тіло загине за три дні, і твоя душа піде до пекла, а цей труп все одно буде забраний звідціля.
Тоді я спитав древнього чоловіка:
- А що ти даси мені за те, що я не покладу цього чоловіка поверх тебе?
- Вічне життя в обителі божій, - відповідав він.
- Як мені упевнитись в цьому? – спитав я.
- Це не важко, - була відповідь. – Могила, яку ти копаєш, буде весь час засипатися піском. Це докаже тобі ясно, що ти не можеш покласти цього чоловіка поверх мене, скільки б не старався.
Щойно промовив він ці слова, як вся могила наповнилась піском. І тоді я поховав тіло в іншому місці.
Через деякий час після цього я спустив на море новий човник, обтягнутий червоною шкірою, сів у нього і з радістю оглядівся навколо себе: я не залишив у домі нічого, ні великого, ні дрібного, але все забрав з собою: і мої чани, і кубки, і блюда – все було при мені. Поки я дивився на море, яке було тільки що перед цим зовсім тихим, раптом налетів сильний вітер, який відніс мене так далеко в море, що не видно було берега. Потім мій човник зупинився і я не міг більше зрушити з місця.
Поглядаючи навколо себе на всі боки, я помітив чоловіка, що сидів на хвилі. Він спитав мене:
- Куди ти пливеш?
- Мені бажано, - відповідав я, - плисти у тому напрямку, куди дивляться мої очі.
- Ти б перестав бажати цього, - відповідав він, - якби ти узнав, який натовп оточує тебе.
- Що з це за натовп? – спитав я.
- На скільки вистачає зору в далечінь моря і вгору, до хмар, все це наповнене демонами, що обступили тебе через твою жадібність, гордість, зухвалість, через розкрадання і злочини твої. Чи знаєш ти, чому зупинився твій човен?
- Воістину, не знаю, - сказав я.
- Він не зрушить з цього місця, поки ти не виконаєш мою волю.
- Я не потерплю цього! – сказав його.
- Ти перетерпиш муки пекла, якщо не підкоришся моїй волі.
Він наблизився до мене і торкнувся мене рукою; і я пообіцяв виконати його волю.
- Кинь в море, - сказав він, - все добро, яке знаходиться на твоєму човні.
- Жаль, - сказав я, - якщо воно пропаде даремно.
- Не даремно пропаде воно. Є дехто, кому ти цим допоможеш.
І я кинув у море все, що було зі мною, окрім однієї маленької дерев’яної чашечки.
- Тепер пливи далі, - сказав старець, - і закріпись на тому місці, де зупиниться твій човен.
І він дав мені на дорогу чашечку сироватки і сім хлібців.
- І ось, - продовжив свою розповідь древній чоловік, - я поплив в той бік, куди вітер гнав мій човен, бо я кинув і весла і кермо. І хвилі, граючи мною, викинули мене на цю скелю, і я не знав, чи прибув мій човен до мети, бо не видно було тут ні землі, ні берега. І тоді я згадав слова, сказані мені: закріпитися на тому місці, де зупиниться мій човен. Я підняв голову і побачив невелику скелю, об яку бились хвилі. Я став ногою на цю скелю, і мій човен віднісся від мене, скеля ж піднялася піді мною і хвилі відступили подалі.
Сім років я прожив тут, харчуючись сімома хлібцями і чашкою сироватки, які дав мені чоловік, що послав мене сюди. Після цього в мене більше не лишилося ніякої їжі, окрім цієї чашечки сироватки, яка завжди зі мною. Три дня я провів без твердої їжі. Коли вони минули, вже після полудня, видра принесла мені з моря лосося. Подумавши, я вирішив, що не зможу його їсти сирим, і кинув його у море. Ще три дні я перебував без твердої їжі. На третій день після полудня я побачив, що одна видра знову несе мені з моря лосося, а друга – тліючі головні; вона роздмухала їх своїм диханням, і вогонь запалав. Я зварив на ньому лосося і, харчуючись ним, прожив так ще сім років. (30)
Кожного дня мені доставлялись лосось і вогонь, на якому я варив його. А скеля поступово збільшувалась, поки не стала такою, як зараз.
На протязі наступних семи років я не отримував більше лосося. Спочатку я знову пробув три дні без твердої їжі. На третій день після полудня мені було дано пів пшеничного хлібця і шматок риби. Моя чашечка з сироваткою зникла, але на її місці з’явилась інша, такого ж розміру з добрим напоєм; і як завжди повна. Ні вітер, ні дощ, ні спека, ні холод не тривожать мене на цьому місці. Ось моя повість», - закінчив свою розповідь старець.
Після полудня кожному було дано по пів хлібця, і чашка, що знаходилась перед кліриком, виявилась наповнена гарним напоєм. Потім старець сказав їм:
- Всі ви повернетесь на батьківщину, і чоловіка, який убив твого батька, о Майль – Дуйн, ти знайдеш у замкові перед собою. Але не вбивай його, а прости, бо бог зберіг вас серед великих і багатьох небезпек, а між тим ви всі – грішники і заслуговуєте смерті.
Вони попрощалися зі старцем і знову відправилися в путь.
ПРИМІТКИ:
29)… «Оновиться, як у орла, юність твоя». Псалом 102.
30)…Зараз Toru, біля узбережжя Донегала, на крайньому північному заході Ірландії. Колись на цьому острові був монастир.
Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.
Ірландія, VIII - IX ст. н. е.