Багряний птах із золотими крилами
Жодного разу за все своє коротке життя Антон не відчував нічого подібного. Сором наче гарячою хвилею піднімався з грудей, і, сягнувши голови, нікуди не зникаючи, заповнив свідомість палаючою плазмою. Він міг заприсягтися: йому не вважається — довкола справді стоїть натовп людей, які образливо лаються і плюють в його бік. Деякі здригалися від сміху і тицяли в нього пальцями, ніби перед ними якийсь виродок. Хлопець опустив очі, намагаючись роздивитися себе, і зрозумів, що він повністю голий. Голоси навколо стали ще гучнішими і, щоб уникнути наступної хвилі сорому, солдат затиснув вуха руками.
* * *
В школі дівчата майже не звертали увагу на худорлявого однокласника. Більшість часу Антон проводив за комп`ютером, вивчаючи програмування. Стати справжнім хакером, заробити багато грошей - ось, що було справжньою мрією парубка. На це його надихнув відомий у ті часи хакер на ім`я Zeus, який і досі непокараний за крадіжку мільйонів доларів. "А коли з`являться великі гроші, дівчат у мене буде як багна".
Але не так сталося, як гадалося... Успішним хакером Антон не став. Після закінчення школи він почав працювати звичайним кур’єром. Заробіток наче й непоганий, але хлопцю хотілося набагато кращого життя. Тоді він і вирішив почати "комбінувати". З худорлявого "задрота", який стирчав днями в комп`ютері, Антон перетворився на досить симпатичного кремезного чоловіка (генетика далася в знаки). Досвід спілкування з клієнтами, а головне, з клієнтками теж згодився. І тоді він вийшов на "полювання".
Схема була доволі стара і проста, але працювала надійно. Хлопець знаходив на сайті знайомств потенційну жертву. Закохував у себе, а далі діяв за обставинами. Іноді просто "позичав" гроші для повернення вигаданого боргу, або "наречена" брала кредит на придбання спільного авта чи квартири. Після того як гроші опинялися в руках афериста, він зникав. А далі - переїзд до іншої області, зміна номеру телефону й пошук нової жертви.
На час початку повномасштабного вторгнення на його рахунку було вже більше десятка вдалих "справ". Але поточна ситуація в країні внесла певні корективи в плани молодого шахрая. Тепер переїхати до іншої області було небезпечно - усюди блокпости і хтозна, можливо його вже розшукує поліція. Так ризикувати він не міг, тому й залишився "працювати" там, де його застала велика війна. Це було обласне місто в центрі країни з більш-менш стабільною безпековою ситуацією. На якийсь час Антон припинив свою "діяльність" і просто жив, витрачаючи те, що залишилося від попередніх "справ".
Якось, прогулюючись містом, він натрапив досвідченим оком на центр збору гуманітарної допомоги для армії і мешканців прифронтових міст.
"Це те, що треба!" - подумав хлопець і впевнено покрокував до входу.
Уже через місяць новоспеченому волонтеру вдалося налаштувати вдалу схему перепродажу гуманітарки місцевим крамницям. Дохід від оборудок дозволяв жити на широку ногу. На превеликий жаль для афериста згодом хтось "здав" схему керівникові благодійного фонду. Але в тих непростих умовах першого року великої війни ніхто не став шукати винуватця зникнення товарів. Було вирішено закрити центр тут та перенести ближче до сходу, де роботу мали налагодити досвідчені і надійні люди. Неприємна новина застала Антона якраз під час збуту "товару". Він миттєво помчав на останню "справу". В центрі був справжній мурашник: хтось пакував товари, хтось займався документацією, решта, здавалося, просто ходила взад-вперед. Аферист одразу збагнув, що саме він може поцупити. Зібравши комп`ютер і кілька моніторів, він все ретельно запакував в картонні коробки і навіть написав, що саме і де знаходиться. Пізніше, коли усі були зайняті своїми справами, забравши найдорожче, Антон спокійно попрямував до свого авта. Здати вкрадене в ломбард виявилося найпростішим завданням. Деякий час після "загадкового зникнення" техніки він отримував дзвінки від співробітників фонду, тож довелося вкотре змінити номер.
Час від часу хлопець працював в добре знайомої йому сфері доставки, але це було не задля заробітку - йому просто не хотілося сидіти вдома, а велосипедистів з жовтими рюкзаками зазвичай поліція не зупиняла. Тож він міг доволі вільно пересуватися містом. За три наступні роки - жодного криміналу. Часом у хлопця навіть з`являлися подружки, деякі становилися близькими. З однією закрутився справжній роман, який ледь не закінчився одруженням, але він вчасно схаменувся, розуміючи, що краще "не світитися".
Зазвичай на зміну білої смуги приходить чорна. Так сталося і з Антоном майже відразу після того, як він відсвяткував своє двадцятип`ятиріччя. Патруль зупинив його прямісінько біля під`їзду. Спочатку хлопець хотів рвонути у бік вхідних дверей, але вони були зачинені. Ухилянт розумів, що поки він буде набирати код, його пов`яжуть. Тож під час недовгої розмови з тцкшниками, він постійно озирався назад з надією, що хтось буде виходити з під`їзду. Зрозумівши, на що саме розраховує "жертва", дюжий тцкшник у балаклаві став позаду неї. За хвилину Антон був запакований у смердючий бус, в якому уже відпочивали декілька "щасливчиків".
* * *
- Давай ще коло. Бачу, хлоп міцний, - посміхнувшись, звернувся боєць прикордонного загону до водія позашляховика.
- Нє вапрос! Пакатаю балєзнава, - водій дав газу і різко викрутив кермо.
У великому багажнику з натягнутим брезентом, як лялька, "літав" від борта до борта Антон із зав`язаними за спиною руками. Він не погоджувався заплатити сім тисяч доларів за звільнення, тому, йому й влаштували так званий заїзд на позиції. Зазвичай після такої прогулянки лісовими дорогами північного прикордоння, гроші знаходили навіть бомжі. Але були і "незламні", яких після тортур дорогою відправляли напряму до навчального центру. Подальша доля "відказників" нікого не цікавила.
- Зупинить! Будь ласка! Я знайду гроші!
- О! Чуєш, мажор хоче додому, - боєць кулаком торкнувся ноги водія, давши зрозуміти, що треба зупинитися.
Прикордонники витягнули пом`ятого ухилянта з багажника й "поставили" біля заднього колеса авта. Потім боєць дістав пачку сигарет, протягнув одну напарнику і смачно втягуючи дим, посміхаючись, звернувся до Антона.
- Кажеш, гроші є? Чого ж ти горбатого ліпив? Бачиш, скільки соляри спалили через тебе? - боєць голосно розсміявся.
- Добре. На цей номер кидаєш сто штук. Решту віддаєш побратимам налом. Вони нарахують за курсом. Після цього ти вільний. Але краще більше не попадайся. Ти у базі. Все зрозумів?
- Да... Сто штук можу зараз скинути...
- Красава! Вот ано тєбє нада била? - підключився до розмови задоволений водій.
* * *
Звісно, в Антона були "запаси", але до повної суми бракувало кількох десятків тисяч. За домовленістю він мусив віддати решту суми протягом місяця - за цей час його обіцяли не чіпати. Опинившись усередині тцкшної схеми з безліччю ланок, хлопець збагнув: вдруге йому просто не буде чим відкупитися від неволі. Тож вирішив одразу після повернення боргу збирати на прохід через кордон. Єдиний спосіб "заробити" багато і швидко — знову почати ошукувати довірливих дівчат. Але цього разу доведеться вести кілька справ паралельно.
* * *
- Як все смачно... Дякую, Галина Андріївна!
- На здоров`я, Антоша! А тепер будемо пити чай. Соломія, неси свій пиріг. Славік, а ти постав чайник.
Антон із неприхованою насолодою спостерігав, як його наречена, її брат та мати, намагаючись догодити майбутньому члену сім`ї, метушилися просторою кухнею заміського будинку. Нарешті усе було готове до чаювання. Наречений скуштував пиріг, випив гарячого чаю і звернувся до брата Соломії.
- Бачив у тебе класне крісло. Кодиш чи граєш?
- Граю, - буркнув Славік і сьорбнув чаю.
- Контра, валік чи може ліга? Я теж колись грав...
- Ти знаєш, що таке ліга? Круто!
- Покажеш зарубу?
- Легко! Пішли! - Славік відсунув тарілку з надкушеним шматком пирога і попрямував до своєї кімнати.
Антон вибачився і приєднався до геймера.
- Ти це бачила? - Галина Андріївна сіла біля доньки, - Вісімнадцять років, вдруге вступати треба, а в голові одні ігри... І твій теж хорош...Хоча, добре, що вони знайшли спільну мову. Звісно, не тато, але ж дорослий і розумний хлопець.
- Мам, - дівчина дивилася у бік коридору, в якому ще секунду тому зникла фігура її коханого, - Я така щаслива...
- Доня, а ви не дуже поспішаєте з одруженням? Ми ж навіть з батьками його не знайомі...
- Мама... Не починай... Я з Антоном одружуюся, а не з його батьками... До того ж, у мене є ви, і я поки нікуди не збираюся їхати. Як ти казала: місця усім хватить, - Соломія підвелася і цмокнула маму в потилицю.
* * *
- Катруся, привіт. Тут така справа... Доведеться відкласти розпис.
- В сенсі? Антон! Що сталося?!
- Це не телефонна розмова. Скоро буду. Ти тільки не переживай. Ок?
- Що значить "ок"? Ти мені таке кажеш, а я маю були спокійною?! - наречена тремтячою рукою скинула дзвінок.
За пів години з`явився наречений. А ще за годину вони вже їхали до найближчого відділення банка. Катруся сама запропонувала врятувати коханого від настирливих вимагачів давнього боргу. Вісімдесят тисяч, які погодив працівник банку як кредит, були останнім внеском провіднику за перетин кордону.
До цього моменту Антон вже розрахувався з тцкшниками, провернув додаткову аферу з весіллям, на яке "наречена" дала половину суми. Потім йому вдалося отримати чималі кошти від зданих в ломбард новеньких комп`ютерів і смартфонів з будинку Соломії. До того ж він продав й її золоті прикраси. А пачка євро, яку він поцупив перед втечею, мала забезпечити безбідне життя за кордоном на перших порах.
Схема паралельних стосунків забирала багато часу, потребувала чіткого планування і колосальної уважності. Чого варте тільки те, що він завжди звертався до дівчат лише на ім`я і жодного разу не помилився! Натомість він отримав бажаний результат - грошей мало вистачити на здійснення першого етапу плану.
Підготовку переїзду до вільної Європи було завершено вчасно - на деревах уже з`явилися зелені листя, і провідник дав добро.
* * *
- Дивись, Микола, а цей "пасажир" - не простий порушник. Ми відомого афериста прийняли!
Микола на секунду відволікся від дороги і глянув в телефон товариша. Під заголовком на фото "красувалися" декілька чоловіків у цивільному із заблюреними обличчями в оточенні бійців їхнього прикордонного загону.
- "Як з`ясували правоохоронні органи, одним із затриманих при спробі переправи через Тису виявився чоловік двотисячного року народження, який перебуває у розшуку не лише через не поновлення військово-облікових даних. Йдеться про підозрюваного в шахрайстві та серії крадіжок", - намагаючись чітко вимовляти слова, військовий зачитав один з абзаців новини.
* * *
- Значить так, хлопче. У нас тут купа заяв на тебе. Але... потерпілі наче всі змовилися: готові не доводити справу до суду, якщо ти повернеш все, що вкрав.
- Поверну! Я навіть допоможу знайти усе в ломбарді. Дайте мені телефон, я їх наберу. Все буде добре! - Антон знову увімкнув свою харизму на повну потужність.
- Ага. Звісно... Твій телефон взагалі-то не твій. Коротше. Обирай: або суд, строк, зона, або відправляєшся зараз до навчального центру і з зарплати будеш потрохи віддавати борг постраждалим. Вони на це погодилися. Слово за тобою.
- Да, я готовий! І... передайте всім, що я дуже вибачаюсь.
* * *
- Бажаю здоров`я!
- Бажаю здоров`я!
- Майор Перерва вас турбує. Заступник керівника навчального центру. Тут така справа... Ваші хлопці вчора привезли до нас одного суб`єкта. Секунду... Ось. Антон Михайлович Заболотний.
- Так. Вчора він пройшов ВЛК. А що сталося?
- Сталося... Він зник. Пішов у СЗЧ. Але не сам. Прихопив з собою ноутбук і декілька телефонів...
- Ґарбатава магіла ісправіт...
* * *
- Соля, привіт, кохана! Не можу довго говорити... Мені потрібна твоя допомога, - Антон перейшов на шепіт.
- Антоша? Коханий! Де ти?! Що з тобою?!
- Ти мене кохаєш?
- Більш за життя, Антоша...
- Я теж тебе дуже люблю! І хочу бути з тобою разом. Але... мені потрібно виїхати, інакше мене відправлять на фронт. Ти ж не хочеш, щоб мене вбили?
- Що ти таке кажеш... Звісно, не хочу! А я можу поїхати з тобою?
- Соля, кохана... Це так не працює. Мені треба "перейти"... Ну, ти зрозуміла? А потім ти приїдеш до мене і ми будемо разом. Поїдемо в Париж... Пам`ятаєш, як ми планували прогулянку Монмартром?
- Так! Я все пам`ятаю! А коли я тебе побачу, коханий?
- Дуже скоро. Слухай уважно. Треба, щоб ти зібрала мені невелику сумку з речами. Візьми у Славіка пару футболок, худі, куртку, штани, кроси, шапку... Ну і грошей збери - гривні і євро. Ти все зрозуміла?
- Так, коханий! Коли ми побачимося? Я так скучила...
- Скоро. Я напишу на ватсап. Я дуже кохаю тебе, моя маленька красуня!
* * *
Антон вже півроку служив кулеметником в одному з штурмових батальйонів. Повторна спроба перейти кордон закінчилася ще гірше, ніж попередня - хлопця відразу доставили на нуль. Кілька разів він намагався зірватися і піти в СЗЧ, але за наказом комбата боєць був під особливим наглядом як командирів, так і побратимів. В якийсь момент Антон змирився зі своїм новим становищем. З кожної зарплатні він відраховував майже усі гроші постраждалим, тому жодній справі не дали хід. Єдиним його бажанням було зустріти кінець війни живим, і досі йому як завжди щастило.
Одного ранку його та ще декількох побратимів відправили на завдання, яке на перший погляд здавалося простим, - забрати трьохсотого суміжника, який "якимось чортом" опинився в секторі відповідальності їхнього батальйону.
* * *
- Саня, ходь сюди. Ти таке колись бачив?
Насправді за десять років Саня бачив майже все. Але таке здивувало навіть його: на землі лежало пів тіла бійця у пікселі біля невеликої воронки. Його руки наче закривали вуха, а відкриті очі дивилися кудись вниз. Саня прикрив повіки загиблого й роззирнувся навколо. Другої половини тіла він не побачив, але щось інше привернуло його увагу.
- А це вже цікаво, - боєць нахилився і підняв якийсь шматок блискучого пластику.
Щоб зрозуміти, що саме він тримає у руці, йому довелося замерзлими пальцями збити багнюку з деталі дрона.
- Знаєш, де я бачив пропелер такого кольору?
- Невже це наша пташка?
* * *
Жодного разу за все своє коротке життя Антон не відчував нічого подібного. Сором наче гарячою хвилею піднімався з грудей, і, сягнувши голови, нікуди не зникаючи, заповнив свідомість палаючою плазмою. Він міг заприсягтися: йому не вважається — довкола справді стоїть натовп людей, які образливо лаються і плюють в його бік. Деякі здригалися від сміху і тицяли в нього пальцями, ніби перед ними якийсь виродок. Хлопець опустив очі, намагаючись роздивитися себе, і зрозумів, що він повністю голий. Голоси навколо стали ще гучнішими і, щоб уникнути наступної хвилі сорому, солдат затиснув вуха руками. Але це жодним чином не допомогло. Хвилі сорому опалювали обличчя раз за разом. Йому хотілося якнайшвидше забратися звідси, але ноги не слухалися, і він продовжував стояти в колі вогню. У цей момент йому згадався один дивакуватий чоловік. То був рабин, який тлумачив слухачам Тору. Антон не міг згадати, як саме він потрапив на канал цього проповідника в ютубі, але нарешті йому став зрозумілий сенс тих слів з ролика. Рабин розповідав про те, як він уявляє собі пекло:
"Це не чорти з пательнями... Це набагато гірше. Уявіть, що ви стоїте без одягу в колі людей, які над вами сміються і знущаються. Ви відчуваєте великий сором. Ваше обличчя палає. Ви намагаєтеся втекти, але не можете. І ці тортури не закінчуються. Уявили? Страшно? Саме це відчує душа людини, яка порушила закони і заповіді, - нестерпні хвилі палаючого сорому. Вічні".
* * *
- Привіт, сістер! Шо ви там? Як мама?
- Славік! Нарешті ти вийшов на зв`язок! Мама вже місця собі не знаходить...
- Ну... Ти ж розумієш. Не завжди можу бути у мережі. Повернулися з позиції. Тепер кілька днів зможемо хоч по півдня говорити.
- Тобі лише би посміятися. А ми переживаємо... Як ти? А чого це ти мені набрав, а не мамі?
- Набрав... Тобі... Бо маю щось повідомити.
- Що саме? Що сталося, Славік?
- Я не знаю, як сказати... Коротше. "Твого" Антона більше немає.
- Що?! Що ти мелеш?!
- А те, що цей виродок здох! І він більше ніколи тебе не скривдить! Зрозуміла?! - брат, а за військовим фахом оператор дрона в ОПБС "Фенікс", перейшов на крик.
- Боже... Що ти накоїв...
To be continued…
© alexo 2026
Усі персонажі та події цього твору є вигаданими. Будь-який збіг з реальними людьми, місцями чи подіями є випадковим. Цей твір є художньою вигадкою. Автор не мав на меті відтворити реальні події чи особистостей.