Втомлений птах
з рубрики / циклу «Куди втому стелиш, навіщо?»
Повільний Стікс розкинув води,
Розплескав лемент тісноти.
Ввігнувся берег, мов із соди –
Розмив потік сліз кислоти.
Скелясті долі вимирають,
Їх у лахміття душі рвуть.
Чумні, у вічність зазирають –
Між сріблом думок сіра ртуть.
Дурненькі знаки сповідають,
Не відають – нема кінця…
Що всі у вісімці, не знають,
Бо вічний час у цього дня.
Останній подих - або спокій,
Або ж в’язницю сургучу
Несуть в собі пустельні кроки.
Без Бога ноги, як з свинцю.
Здавалося біг, а ні – на місці
Розкидав слово по кутах.
Прибилась стежка в палім листі,
На берег, де втомився птах.
