Пробудження: 2036-й
Частина 27 27
— Отже, ваш клон вийшов, можете переконатися, — сказав Сергій.
На екрані з’явилося відео: огрядна жінка виходить із під’їзду в супроводі людей в уніформі, які потім саджають її у викликане нею ж таксі.
— Сподіваюся, ви розумієте, — продовжив він, — що за обставин, які склалися, вона перебуватиме під нашим постійним контролем. Більше того, нам довелося вживити їй свого роду моніторинговий браслет.
— Відеозапис зайвий... — промовила сутність голосом водія. — Я зв’язався з нею одразу після того, як ви, як я розумію, зняли блокування всіх сигналів, що йдуть із квартири, включно з моїм каналом зв’язку...
— Браслет? — продовжила сутність. — Якщо вам треба, то нехай залишається. Хоча... не розумію, навіщо: нашому клону не становитиме труднощів його відключити.
Ділячись цими своєрідними секретами, віддалений координатор, схоже, свідомо демонстрував готовність до нового, більш чесного діалогу.
— Виконуючи другу частину домовленостей, я припиняю вплив нашого пристрою на систему безпеки квартири. Якщо точніше — запрограмованого особливим чином кристаліту...
— ...розробленого вченими цивілізації Мітаал-на-Лука із сузір’я Андромеди, — завершив за нього Дхар’Ні, вступаючи в переговори.
— Ви й це знаєте... Що ж, нічого поганого в цьому не бачу. Певною мірою навіть приємно мати справу з настільки розумними й компетентними істотами.
— Причому, — продовжив Дхар’Ні, — цивілізація Мітаал-на-Лука на момент передачі вам цього пристрою входила й досі входить до Галактичної Федерації Світла.
— Так-так, усе правильно. І, випереджаючи ваші підозри, скажу: ми не шахраї. Колись ми дружили з Федерацією, навіть перебували з нею в одному військовому альянсі. Саме тоді й придбали цю своєрідну зброю. Але це було дуже давно. Ну та гаразд... як кажуть земляни, досить ходити навколо та довкола. Час перейти до суті.
Усе, що вони почули далі, більше скидалося на ризиковану авантюру дилетантів космічного масштабу з виразним дракорептилоїдним слідом.
Кінцевою метою цієї спецоперації, як з’ясувалося, було звільнення однієї з ключових фігур їхнього так званого «Спротиву зовнішнім викликам», якого з невідомих причин не обміняли навіть у період перемир’я між ГФС і угрупованням «сірих».
Попри арешт на початку 2020-х і довгі роки утримання під вартою на Землі, за його кандидатуру на важливу посаду в новому уряді нещодавно проголосувала явна більшість. Однак повернути його додому так і не вдалося. Причому в цьому їм не допомогли ні колишній союзник — «Оріонський Союз Шести», ні інші, більш лояльні до них цивілізації, зайняті тепер власними внутрішніми проблемами. Особливо гостро цю «несправедливість» вони відчули після звільнення двох відвертих головорізів, які брали участь разом з їхнім другом у тій операції. І це означало, що колишні союзники їх просто кинули.
Терпець урвався. Було вирішено діяти самостійно — звільнити «свого друга» (саме так назвав його координатор), тепер уже офіційно обраного члена їхнього уряду.
Згідно з їхнім планом, найпростішим і найдієвішим способом звільнення мав стати перевірений засіб міжзоряної політики — шантаж. Шантаж планували розгорнути одразу за кількома напрямами: погроза вибуху під час пресконференції з делегатами Пегаса; замах на життя начальника Департаменту Безпеки Зустрічей; або залякування його батьків.
Головним напрямом, зрозуміло, залишалася пресконференція, до якої була прикута величезна увага: близько ста п’ятдесяти акредитованих журналістів, представники Арктуріанської Ради із сузір’я Волопаса, посланці зоряного скупчення Плеяд, які вже прибули на Землю, і навіть хтось із верхівки Галактичної Конфедерації — усі могли опинитися в залі.
Але куди простіше було зосередитися на погрозах на адресу Сергія та його батьків, ніж намагатися пронести до зали навіть мініатюрний, але потужний вибуховий пристрій — неважливо ким: змушеною співпрацювати журналісткою чи зомбованим водієм. Захід такого рівня перебував під безпрецедентною охороною. Тим більше що в разі провалу реалізувати альтернативний сценарій було б украй складно.
Однак, не маючи часу на розробку більш продуманого плану — пресконференція була не за горами, — вони вирішили діяти одразу за всіма напрямами. Логіка була простою: десь та вистрілить.
«Ну що ж, цілком звичайна історія, як для масштабів Чумацького Шляху, — подумав Сергій. — Особливо якщо врахувати суперечливі шляхи розвитку цивілізацій Галактики напередодні квантового переходу».
— Ми вас вислухали, — сказав він, опускаючись у крісло. — Тож давайте підсумуємо. У своєму, майже ворожому, прагненні звільнити заарештованого «друга» ви, — він почав загинати пальці, — порушили заборону ГФС на перетин захисного бар’єра навколо планети; випустили по Землі два квантові промені, пошкодивши сучасну систему захисту й активувавши власного клона; ввели співробітнику мого департаменту «капсулу управління», фактично полонивши його варварським способом; змусили відому журналістку працювати на вас; погрожували розправою моїм близьким. Я нічого не забув? — запитання було радше риторичним.
І в ту мить Сергій раптом усвідомив, що досі не зв’язався з батьками. «Як вони там?..» Але був змушений продовжити:
— А після того, як ми вас зупинили, ще й намагаєтеся нас розжалобити та маєте нахабство вимагати звільнення справедливо засудженого. Після всього, що накоїли, ви справді вважаєте, що маєте право висувати будь-які вимоги?
— Згоден, — відповів куратор, — ми діяли грубо. І, якщо дивитися збоку, можливо, навіть вороже. Але, як я вже сказав, ми не вбивці й не збиралися позбавляти життя ні ваших близьких, ні вас особисто, ні ту журналістку. Водночас ми мали переконати вас, що здатні піти на крайні заходи. Інакше ви просто не сприйняли б нас серйозно, й операція від самого початку була б приречена на провал. Що нам залишалося робити після того, як тринадцять років очікувань звільнення чи обміну нашого товариша ні до чого не призвели?
Голос інопланетного розуму тепер був повністю ідентичний голосу водія. Він говорив аргументовано й часом навіть переконливо. І все ж щось у його словах раптом насторожило Сергія.
— Не забувайте, — знову вступив у розмову Дхар’Ні, — що, крім названих злочинів, ви неодноразово порушили й Вселенський Закон Свободи Волі щодо громадян Землі. І за це вам доведеться відповісти ще й перед Судом Галактичної Ради...
Дхар’Ні продовжував говорити, але Сергій його вже майже не слухав. Він намагався зрозуміти, що саме в словах куратора тривожить його підсвідомість. І коли Дхар’Ні закінчив, Сергій несподівано запитав:
— Ви сказали, що чекали тринадцять років... Тобто ГФС полонила вашого товариша у 2023 році? А можете сказати — за яких обставин і де саме?
— Усе правильно. Це сталося у 2023-му, під час спецоперації в околицях цього міста.
— Якої саме спецоперації? — Сергій подався вперед. — І назвіть, будь ласка, точне місце.
Передчуття його не підвело. Йшлося про ту саму операцію дракорептилоїдної групи з ліквідації його й Насті в будинку її батьків. І тепер стала зрозумілою причина його частих спогадів про ту жахливу ніч, як і природа образів істот, що спливали в підсвідомості Насті.
— Ми розуміємо ваше обурення, — продовжував невидимий опонент, приборкуючи свою генетичну гордість, — і тепер просто просимо допомогти в його звільненні...
Він навіть не уявляв, які емоції в цю мить вирували всередині Сергія.
Київ, липень 2025