Монолог української Смерті
Частина ІІ – «про клієнтів»(нариси жартома)
…Усіх геть… - тху-тьху, кахи-кахи! Побачила, що «вигнаньський» шпик стежить за тим, як я зарплатню відпрацьовую – ревонула аж осінній листочок до беззубого рота вітром занесло. Здається пішла нишпорка… Задоволена… Ось тобі фаланга великого пальця, між вказівним і середнім, у перед! Не стовбичитиму більше! Досить і цього. Чесно відстояла їхній дріб’язок. Нехай здіймають свої олігархічно-оперені дупи із засланських п’єдесталів і самі тупцюють у вогкім хмаровинні Ранкової! У мене своєї роботи по Чумацький шлях! Та ще й ревматизм у гомілковій кістці розгулявся…
О, а це хто під Райськими брамами плакатно збурюється? Що ж там виведено? «Профспілка Неприкаяних Душ»?! Ха, либонь знову у будівельну піраміду втрапили?! Предковічне квартирне питання! Ех, душеньки-душі…
Доречи, піду ліпше попрацюю. Список клієнтів на сьогодні довжелезний, мов Аспид! Ще й не перезирала. Ану ж, кому на сьогодні Білобородий судове слухання призначив? А, а, а. Бе, бе, бе. Ге, де, же, зе… Та на Бога таке…?! Суцільні «важкі» кандидати на представлення!!! За що мені такий клопіт на дряхле низів’я кряжа?!
Бурсак Іларіон.
Ну ось… ось цей – Іларіон, студент. Минулого разу поніс мене Лихий на Тетянин день, за душицею бурсаковою до гуртожитку. Тільки двері прочинила, вахтер – бабця-кульбабця: «А куди це ви дамочко? Відвідувачкам після двадцять першої заборонено!» «Так я ж, сестра Іларіона», - брешу, - «до братика з села приїхала останнім автобусом. Пустіть, благаю!» А вона, окуляри-телескопи глибше натягла й каже: «Знаємося ми на таких «сестричках»! На ранок чередами зганяємо з поверхів. Ану хвойдо, вали звідси! Бо пепеесників викличу»! Тут мені Куций у міжребір’я вила і встромив… Зопалу косою махонула… І душа в торбі!!! Правда – позапланова та думаю «якось відзвітуюся». Блискавкою знеслася по запльованим східцям і, слизьким від води смердючим коридором обережно дісталася, як і було прописано в колонці «адреса клієнта», 32-ї кімнати. Мов ніндзя, кістлявим плесном уперіщила по, не раз потрощеному, перелатаному шматками фанерки та бляшаними кришками від кабачкової ікри, дверному полотну і, зробивши кульбіт через голову зненацька увірвалася в напівтемне черево кімнати. А там…!!!
У бруді Авгієвих конюшень, за розпляшкованим столом, засланім ватманами з кресленнями курсової, хлопчачо-дівочий студентський шабаш! Коса плавно вислизнула із моїх остовпілих п’ясток і негайно повисла у щільній тютюновій поволоці, а нижня щелепа боляче вперіщила по третіх ребрах. Секундні витріщання, чайник води у обличчя і голос Іларіона: «Манюня, ефектна поява! З посвятою! Штрафну їй! Немає чарок? У вазу їй! По вінця! От хохма»! Потім пухкенька рука з товстим срібним ланцюжком на зап’ясті зі словами сповненими гордощів: «Татовий первак!До дна!», плеснула у мою роззявлену пащеку вміст глиняного глечика. Адовий пломінь опаливши кості, негайно всмоктався у їх тканину. Перед очницями поплинуло. І, з поясненнямми «Та це мабуть фела з кооперативного…», Іларіон дзвінко вмостив мій кістяк собі на коліна.
Далі - морок чорної діри у захмеленій пам’яті. Лише тьмяні відблиски: «За любов!», «За дамс та недамс!», «За сесію!!!» «Манюня, чави стриптиз!», «Ти у мене перша… Сьогодні.», та не голені масні, з анчоусовим душком, палкі поцілунки «Іларіончика».
На ранок прокинулася: кімната порожня, зі столового побоїща, з-під кургану недопалків, з осудом зирить одноока погризена голова оселедця. У спраглих цементованих щелепах двадцять гривень, а на тумбочці, у конспекті з термодинаміки, записка: «Манюня, ти бомба! Ми на першій парі – залік. Зганяй за пивом. Якщо бабок не вистачить – у холодильнику на верхній полиці під 16-ти кілограмовою гирею общак. Чи під гантелями? Багато не витрачай, бо увечері в «Шоколаді» паті у балахонах. Підемо потусуємось. Твій Ларік.»
Ганьба вселенська! Я, балахон ледве натягла на розкроєну похміллям черепчину. Косу на ключицю. Лантуха з душею бабці під ліжком зі пропрезервативаного сміття витягла і ходу…
Ще кілька разів навідувалася за бурсаком, та так і не застала. То у нього сесія, то перездача «хвостів», то волонтерська допомога на дачі пристаркуватого професора з термодинаміки, то кабацькі вояжі…
Може сьогодні застану. Ох, Іларіоша! Ой, пухкенькі ніжні ручки, та палкі вуста медово-анчоусні! Ех…
Хоча, хай може ще поживотіє розпусник?! Я ж вахтершу за нього здала! Якщо Сам аудиторську перевірку влаштує, скажу, що гермафродитом був… Солоденький.
Моє Вам вітання!
