Зозулин квітничок
з рубрики / циклу «ПРОЗА. КАЗКИ»
Тоді слухайте!
Колись давно Зозуля була дуже хвалькуватою. Не могла й дня прожити, щоб не вигадати, чим ще перед птаством похвастатися. А так як вдалася не дуже вродливою, то вигадувала для довірливих пташок всякі нісенітниці: то літає вона вище орла, то плаває краще за лебедя.
– У мене є найкращі в світі черевички! Я купила їх минулого року на ярмарку. – повідала якось Зозуля Сороці – Тільки ти нікому не кажи!
– Де ж ті черевички? – схилила голову Сорока на босі Зозулині пазурі.
– Еге! Я надіваю їх тільки у свято. А по буднях тримаю у мішку, щоб не зносилися.
Зозуля похапцем закінчила розмову і злетіла в небо, проспівавши цікавій Сороці на прощання пісеньку:
– В мене сховані в ліску
Черевички у мішку.
Сорока не втрималася і розбовкала Зозулин секрет усім знайомим пташкам. Дуже-предуже хотілося крилатим подругам хоч краєчком ока глянути на черевички, але нічого не поробиш – тяглися нудні одноманітні будні.
Аж ось і настав довгожданий день Пташиного Свята! Зібралися Сорока, Ворона, Сойка, Синиця і Посмітюха та й вирішили полетіти до Зозулі в гості та помилуватися на її обновку. Причепурилися, котра як могла, та й летять. Коли глядь, край лісу на дереві Зозуля сидить – пишається, бо вбрана гарно на свято, але боса, як і все птаство.
– Із святом тебе, Зозуленько! Де ж твої черевички? Покажи нам скоріше! – защебетали навперебій гості.
– Там, далеко у ліску
Черевички у мішку! – розгублено викручувалася Зозуля і швидко полетіла геть. Пташки за нею. Так літали довго по лісу, поки не стомилися.
– Аж на тому он пеньку
Черевички у мішку – пробурмотіла хвалькувата птиця і плюхнулась на галявину біля великого пня.
Потомлені гості трохи відстали, тож Зозуля озирнулася навкруги і, щоб якось викрутитися, швиденько зірвала дві квітки з кущика, що ріс неподалік, всунула в них свої лапи і гордовито завмерла на пеньку.
По одній спускалися пташки до пенька і здивовано оглядали незвичайне Зозулине взуття, з якого стирчали великі кігті. Та раптом зрозуміли, що їх дурять і стали сміятися та глузувати з лісової модниці. Зозуля від сорому не знала де дітися. Вона заплакала і подалася геть з лісу.
Кажуть, що там, де падали на землю її сльози, виросли рослинки з жовтими дрібненькими квіточками. Їх називають і зараз – зозулині сльози. Квітки, які спробувала взути Зозуля, також здавна звуться зозулиними черевичками. Зозуля ж і зараз така сама хвастунка. Правда, від сорому вона забула всі слова, тому літає від дерева до дерева і виспівує тільки кінці рядків пісеньки про черевички:
– Ку-ку, ку-ку, ку-ку!
А ще Зозуля більше ніколи не вдягається по святковому, щоб її, часом, не заставили взутися. Яке б не було свято, людське чи пташине, Зозуля завжди в чомусь буденному, сіренькому…
.gif "{#}")
.gif "{#}")
