Пам`яті Тараса Іваніва.
Іде в небуття вервечка чужих молитов,
То шлях у якого немає назад вороття.
Неначе крізь сон дежавю, спиняєшся знов,
Це ще не знаки, ознаки лише сумного кінця.
І сум цей, нікчемність, приховане вічне бажання.
Читаючих знаки не завжди можна зустріти,
Лишається звичне примітивно-безглузде гадання,
За незнання незнанням буду вічно платити.
Залишається заздрити тим, хто уже не прийде.
Вони знають про те, за що варто залізти в борги.
Шлях чужих молитов крізь серце моє рівчаками іде
Не зупинятись, не співчувати
По розсипаних крихтах за вами в безвихідь іти.
Дрогобич., 2012
