Верба

з рубрики / циклу «Про Природу»

На березі стоїть верба,

Немов дівчина молода

Коси довгі розпускає,

Тихо з вітром розмовляє.

Слова ніжні про кохання

З вечора і до рання,

Дивиться у чисту воду

На свою хорошу вроду.

Віти в воду опускає

Любо, ніжно їх купає,

Кожну гілку і листок,

Мов маленьких діточок.

А ось уже засумувала

Про зиму лютую згадала,

Засипле снігом її коси

І не впадуть вже літні роси.

Забуде вітер про кохання

Про ніжні ночі, про чекання,

Холодний стане, крижаний

Неначе зовсім вже чужий.

Тут сонечко з гори пригріло

Вербичку знов розвеселило,

Зраділа вмить і розцвіла

Стиха всміхнулась до струмка.