Ніченько зоряна,
Нащо маниш серпанками,
Плетеш тиховійні сни,
Надпити даєш весни?..
Змилуйся! Зморена
Я твоїми світанками,
Та почуттям вини
Ще не впокорена.
Ти не питай мене
Чом у слові бринить сльоза,
З журбою змагається,
Від болю здригається.
Все в часу вир мине,
Мов весняна стрімка гроза,
Чому ж так стискається
Серце моє сумне.
Вже не чекаю, ні
Щастя дивного таїну
Ти, ніченько, сон пробач,
У трави росу не плач.
Та все ж поверни мені
Не спиту до дна весну
Й незвану любов побач,
В краплях хмільних на дні.
