П`ятниця, 13-те
фантастика сюрприз
Андрій тихесенько прочинив двері і зайшов до квартири. Насправді йому дуже б хотілося зараз грюкнути ними спересердя, зігнавши злість за важкий і неприємний робочий день, та батьки вже мали спати, і синівська турбота пересилила чоловічий гнів. Роззувся, пройшов на кухню. На столі лежала записка. Дрібненький мамин почерк сповіщав: «Ми в селі у тьоті Люсі. Їй погано. Не змогли до тебе додзвонитися.»
- От чорт! – хлопець витіг з барсетки телефон. Звичайно ж, той був відключений, - сіла батарея. Переривши пів-кімнати у пошуках зарядного, Андрій нарешті ввімкнув мобільний.
8 неприйнятих. 5 з них від мами, 2 від Олени – дівчини, стосунки з якою нагадували народну пісню: «та й не знаю, що робить, - чи покинуть, чи любить.» І один з якогось невідомого номера.
Хлопець набрав маму. «Абонент не може прийняти Ваш дзвінок…»
Клятий МТС! У місті діє безвідмовно, а от в селі, де жила тьотя Люся, - мамина сестра, - доводилося іноді на драбину вилазити, щоб піймати зв‘язок…
- Мама точно зараз не на драбині…, - безглузда думка прийшла в голову, і парубок посміхнувся. Та відразу ж стримав себе: хтозна, що ж там з тіткою, що батьки аж удвох поїхали…
Олені передзвонювати не хотілося. А що ж то за невідомий номер? Андрій поглянув на телефон: +3804413042012…
- Щось не так. Задовгий наче… точно, цифра одна зайва! Дивно! Навіть дуже дивно…
Поглянув ще раз уважніше.
- Так це ж сьогоднішня дата! 13. 04. 2012 Ага, 13 квітня, п‘ятниця. Саме сьогодні! Що за чортівня?!
Хлопець трохи повагався: набрати…не набрати… Не мав звички передзвонювати на невідомі номери. Бо всяке ж буває… Кому треба – додзвоняться… та тут цікавість таки перемогла.
Голос у трубці був надзвичайно лагідний і приємний.
- Доброї ночі! Вітаємо Вас в прямому ефірі радіо «Оз»
- Ну її, ту Олену… - відразу подумалося. Наступна думка: « В прямому?! З якого це переляку мене в прямий ефір занесло?»
Андрій швиденько натис відбій… Та зв‘язок не пропав!
- Не мовчіть і не намагайтеся вимкнути телефон, - мило продовжувала дівчина. - Нічого не бійтеся. Вам неймовірно пощастило – Ви потрапили на розіграш! Відповісте всього на декілька питань, і отримаєте приз!
- А що це за радіо таке? Ніколи не чув про нього…- пробурмотів хлопець…
- Нове, зовсім нове, експериментальне радіо «Оз»
- Щось мені Кінгом запахло..
- Так і є. Назва саме з нього…
- Веселенько…
Дівчина засміялася:
- А хіба я обіцяла, що буде веселенько?
- Та ні, наче не обіцяли, - хлопець вже прийшов до тями, заспокоївся і вирішив трохи пофліртувати. – Але я на це надіявся!
- Даремно надіялися, - дуже серйозно відповіла дівчина. - Давайте грати.
- Та я не проти, - засміявся, - а в що саме?
- Я задам Вам кілька питань. Відповісте чесно, - отримаєте приз. Збрешете, - будете покарані.
- Ого, заявочки! Самі мені перші подзвонили, а тепер карою грозять! А що за кара?
- А Ви не брешіть! Повірте, приз того вартий!
- А що за приз?
- Це сюрприз. Так як і кара.
- От тобі й на! Це наче « Піди туди, не знаю куди, принеси те, не знаю що!». І питання такі ж будуть?
- Майже. Ви готові.
- Та я завжди готовий! – Андрій намагався запхнути в ці слова якнайбільше змісту і передати його грайливою інтонацією.
- Добре, тоді почнемо.
За вікном раптом здійнявся вітер, під його поривом гепнула квартирка на кухні і замигала лампочка.
- Зашибісь! - подумав хлопець. Йому вже не хотілося фліртувати з цією занадто серйозною радіоведучою і грати в її дурні ігри. Та якось незручно було вже відмовлятися…
- Ну, давайте!
- Перше питання: як Вас звати?
Андрій зареготів:
- ДА! Солідні в Вас питання?! Андрій я!
- Це правда.
- Та ясний перець! Звісно, правда! Я ж боюся кари! – до хлопця повернувся настрій.
- Друге питання.
Чи любите Ви Олену?
- ЩО?!! То це все вона вигадала?! Типу розіграш такий? Підстава? Та пішли ви всі! І вона разом з вами!
Андрій сердито натис відбій. Та ніщо не змінилося. Тобто, змінилося, але не так, як він хотів. Зв‘язок не пропав, зате лампочка, що до того тривожно мелькала, згасла зовсім.
Хлопець знову, вже вкотре, чортихнувся, і пішов шукати свічку. Вітер продовжував терзати кватирку.
Нарешті свічка запалена, і Андрій взяв до рук телефон…
- Я ж казала – не треба вимикати..
Стало страшно. Телефон вперто не хотів вимикатися…Поклав його на край столу і перейшов зі свічкою в іншу кімнату…
Поставив свічку на журнальний столик – і завмер: в освітленому колі лежав його, наче ж залишений на кухні, мобільний… Він був певний, що не ставив його на гучний зв‘язок, та прилад все тим же приємним дівочим голосом «вещал» на всю кімнату.
- З гри вийти вже неможливо, раз згодилися грати. Вам дешевше буде просто чесно відповісти на запитання…
- Та дістала вже! Які, блін, запитання! Це тебе Лєнка підмовила?!
- А вона вміє виробляти таке з телефоном?
Андрій осікся… Не відьма ж, зрештою, його Олена… Бррррр-р. То що ж тут відбувається? А! То він просто спить і бачить кошмар… Тоді треба прокинутися…
Погляд ковзнув на шпильку, якою мама пришпилила до штори декоративного метелика.
Вийняв її і різко ввігнав собі в долоню…
- АААААААААААААААААААА!!!!!!!!!
Боляче було реально. І прокинутися не вийшло.
- Це не сон, - спокійно повідомив телефон. Голос ведучої вже не здавався приємним.
Андрій схопив свою недешеву «нокію» і викинув у вікно… Це вже було схоже на паранойю… Дуже схоже… Вітер дужчав.
...На столі мигав підсвіткою телефон…
Хлопець знесилено сів.
- То як? Ви готові продовжувати гру?
- А в мене є вибір?
- Немає.
- То чого ж питаєш?! – зірвався він.
- Повторюю запитання: Ви любите Олену?
- Ні! Не люблю?! І чим більше питатимеш, тим більше я її не любитиму!!!
- Це правда. Наступне запитання : Ви здатні на вбивство?
Андрій заціпенів. Ця гра йому ой як не подобалася!
- Та зараз я вже на все здатний!!!!! РРРРРРРРРРРРРРРРРРР!!!!!!
- Заспокойтеся і відповідайте на питання?
- Та яке вбивство? Що ти городиш? Муху можу вбити! Кошенят колись топив! Це ж вбивство! Здатен!
- А дитину?
- Нііііііііііііііііііііііііііііііііііі!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
- Точно?
- ТОЧНО!!!!!!!!!!!
- А якщо вона дуже маленька і дуже Вам не потрібна?
- Ніііііііііііііііііііііі!
- Ви відповіли чесно. Скоро отримаєте свій приз.
Телефон вимкнувся. За вікном вітер потроху вщух, але полила злива. Андрій сидів за столом, обхопивши голову обома руками.
Може, таки приснилося? На лівій долоні запеклася кров…
З‘явилося світло, хоч потреби в ньому вже не було. Шоста ранку.
Механічно взяв до рук телефон і натиснув на кнопку виклику…. Куди він телефонував востаннє? Ах, да, на 13042012…
Несподівано трубку взяла мама:
- Синочок, тут зв‘язку не було! Вже все нормально! В Люсі був гіпертонічний криз, але зараз вже все нормально. Не турбуйся, тато сьогодні повернеться, а я ще пару днів тут побуду! Ти як?
- Добре. У мене все добре…
- Ну й слава Богу! До побачення, бо я так спати хочу… всю ніч не спала…
Андрій відключився і промовив:
- Я теж..
Повагавшись, набрав номер Олени..
- Привіт, сонце. Ти дзвонила вчора…я оце тільки звільнився…
- Звільнився? Під ранок? Від чого?
- Давай не зараз… потім розкажу? Ти що вчора хотіла?
- Я?... та нічого… Хіба тільки сказати, що я вагітна…
……………………………………………………………
Лубни, 13.04.2012
.gif "{#}")
:) після питання вже й я знала!) а до того думала: " Ну, блін, що ж його поспитати таке, щоб хоч до якоїсь логіки звести?"