Смугасте життя
частина перша. сумний квітень 1. Подруги
День сьогодні видався сирий та хмарний, і ноги у Юлії замерзли. Зібравши речі вона закрила контейнер на ключ і вже майже фізично відчула, як прийде додому, зігріє чай і, накривши себе ковдрою, зручно влаштується з книжкою в кріслі. Втомлено зітхнувши, Юля повільно рушила зі своїм візком до виходу. Штовхаючись і матюкаючись, чоловіки та жінки різного віку тягнули свої навантажені товаром візки до виходу. Всі були екіпіровані приблизно однаково і виглядали подібно до бойових слонів армії Олександра Македонського в далекому поході. Такі ж втомлено-зосереджені і готові затоптати кожного, хто трапиться їм на шляху. Якийсь кремезний, неголений хлоп невизначеного віку боляче штовхнув її вбік.
- Чого ти штовхаєшся бугай здоровий. - Роздратовано випалила Юля.
- Ти що не бачиш? Адже люди йдуть. Пропустити не можеш? Куди ти преш поперед батька? - Дихнув їй в обличчя перегаром чолов`яга.
- А я що не людина?
- Хто? Ти? Комаха. Розтопчу, і ніхто й не помітить. - Чоловік агресивно наступав, намагаючись відтіснити її в сторону і як най боляче притиснути.
- Слухай ти, когут нездібний, ще одне слово і ти тут більше не з`явишся. Зрозумів? Дай тільки до виходу проштовхатися, ти пошкодуєш, що і на світ народився.
За цей рік, на базарі, вона навчилася, як треба постояти за себе. Важко було звикати після розміреного, з великими претензіями на інтелек-туальність, життя колективу провінційного КБ до грубої реальності базару. Спочатку ж вона часто вмивалася слізьми від грубощів, хамства і повної беззахисності, що оточували її кожен день. Захистити її було нікому, тому доводилося швидко освоювати закони виживання базару. Але, не дивлячись на це, внутрішньо, вона зовсім не змінилася і намагалася захищати таких самих, як і вона була колись на зорі "базарної кар`єри". Адже нових людей, викинутих сюди безпристрасним життям для "підвищення кваліфікації" за новою "держпрограмою виживання та вдосконалення особистості", кожен день прибувало.
- Ти диви, яка досвідчена нікчемність, від горшка два вершка, а туди ж - злегка прохолонув хлоп, зустрівши опір там, де зовсім не очікував. "Чорт його знає, що у цієї припаленої в голові. А раптом дійсно ще щось влаштує, коза драна?"
- Гей, чого ви затримуєте рух? Хочете з`ясувати відносини залишайтеся і, коли всі розійдуться, робіть що хочете, хоч повбивайте один одного. А ну візьміть вбік, мати вашу – загомоніли з усіх боків «колеги» по бізнесу
Кожен хотів скоріше повернутися додому з цього остогидлого базару. Хлоп, від гріха подалі, злегка відсунувся від Юлі. Через кілька хвилин посилено, працюючи руками, він десь осторонь, змішавшись з натовпом, пропав з поля зору.
Проштовхавшись якось до виходу, Юля перейшла зі своїм вантажем дорогу і, трохи перепочивши від штовханини, рушила додому. Будинок був, на щастя, зовсім недалеко від базару і це дозволяло заощадити хоч трохи грошей на транспорт. Не треба було штовхатися зі своїми тюками і візком в переповнені маршрутки і вислуховувати матюки «побратимів» з ремесла. Але їй завжди було шкода цих людей, які за волею долі потрапили сюди. Багато вона вислухала від сусідів по торговому ряду різних історій. Кожен був нещасний по-своєму, але не кожен зберіг у собі сили протистояти хамству і неосвіченості та залишитися людиною.
"Ось і бруньки вже набрякли на гілках. Зовсім скоро справжнє тепло прийде "- дивлячись на дерева, подумала Юля. -" А радості в душі ніякої. Чортове життя, кажуть воно смугасте - чорно-біле. Не знаю. Для мене воно, здається, сіро-чорне, а останні 3 роки таке, що чорніше й уявити важко". Від цього очевидного відкриття їй стало дуже прикро на душі. Чи то погода була тому причиною, чи то сутичка з цим кремезним бугаєм при виході з базару вплинула, важко сказати. Розмірковуючи про свою самотню жіночу долю, вона дуже поволі рухалась додому, штовхаючи поперед себе возик-галеру. Ніхто її вдома не чекав. Мешкала вона в 2-х кімнатній квартирі з донькою, її чоловіком та дітьми і плюс до всіх "зручностей" спала в одній кімнаті з колишнім чоловіком на старому престарому кріслі-ліжку. Діватися було нікуди. Роботи в місті не було зовсім. Після розвалу Радянського Союзу, вся промисловість міста була розібрана по руках колишніми функціонерами від влади, які швидко перефарбувалися в демократів і спішно почали все, що встигли загребти, міняти на «зелені», зовсім не турбуючись про людей. Спасибі «колишньому», той попрохав брата дати їй місце на базарі. Долар в день зарплата. Грошей їй вистачало тільки на найнеобхідніше. Зняти квартиру було вище всіх можливостей. І так вже 3 роки. Не життя, а майже щоденний кошмар. Єдине, що давало сили не зійти з розуму - церква та подруги. Юля три рази на тиждень ходила в баптистську церкву, де збиралися в основному люди, для яких це було єдине спокійне місце в житті. Тут можна було знайти підтримку і співчуття від таких самих знедолених людей, як і вона сама. Завдяки проповіднику і людям вона навчилася терпінню. Надія на полегшення таки не згасла в її серці. Вона дуже сподівалася, що їй вдасться виїхати на заробітки до Італії. Багато жінок так робили. Відразу ж після розлучення, 4 роки тому, Юля зі своєю подругою по КБ потрапила в Італію на 3 місяці через якесь турбюро. Їм там дуже сподобалося. Та й грошей трохи заробили. Доньці весілля організувала на ці гроші, та собі ще залишилося. Правду говорячи, закінчилися ці гроші дуже швидко. Ось онуки, двійнята, підростуть і можна буде знову спробувати в Італію. Де дістати гроші на цей захід Юля поки не знала. Але рішення було твердим. Втомилася вона від цього безпросвітно важкого життя. Іноді просто вити хотілося від безвихідного положення
- Юлька! Козачка! - Гукнули її біля будинку, перервавши потік похмурих думок. Козачка - це було її шкільне прізвисько через прізвище - Козаченко.
Повернувшись в бік, звідки пролунали голоси, на автобусній зупинці вона побачила подруг Лесю і Марію, які жваво жестикулювали руками.
Багато що їх пов`язувало в цьому житті з самого дитинства. Так сталося, що Марія, яка була на рік доросліше від Юлії і вважалася найкрасивішою дівчинкою в їхній школі, ближче всіх зійшлася з Юлею. Вона не приховувала від неї нічого і завжди коли треба могла розраховувати на її допомогу. Для Лесі, яка була на 5 років молодше від Юлі, старші подруги були завжди зразком наслідування і постійного інтересу. Вона при будь-якій можливості хвостиком вилася за подругами по двору, намагаючись хоч чим-небудь бути їм корисною. Після закінчення школи, все йшло в житті подруг більш менш нормально, вони зустрічалися лише зрідка, віддаючи весь свій вільний час родинам. Але через кілька років розміреному плину життя подруг настав кінець. Спочатку велике горе звалилося на Марію, що змусило її маму виїхати в кінці кінців за кордон.
Чоловік Марії, Андрій, і молодший брат Ніколя, улюбленець родини, були великими друзями і часто проводили час удвох. Марічка з мамою були дуже раді їх дружбі. Одного разу влітку, пізно ввечері повертаючись з рибалки, недалеко біля свого будинку, вони на свою біду зустріли компанію підпитих підлітків на чолі з синком начальника ДАІ. За законом "зграї" ті зачепили більш молодого Ніколя і влаштували бійку. Андрій, ні секунди не думаючи, кинувся на допомогу. Хлопець він був міцний, та й досвід десантних військ став у нагоді. Він швидко розкидав напівп’яних вовченят і нахилився, щоб підняти збитого з ніг Миколая. Але нащадок ДАІшника уламком арматури сильно вдарив того по голові а потім вся зграя ногами добила обох до смерті. Суд, що тривав більше року, виніс виправдувальний вирок вбивцям, визнавши вбивство самозахистом, а винуватцями бійки загиблих Миколи та Андрія. Марія два роки була в депресії після цього, а мама все хотіла знайти справедливість і два рази подавала апеляцію в суд. Але їй дали ясно зрозуміти, що ніякого перегляду справи не буде і, втративши всяку надію, вона більше не змогла жити в країні, де справедливість визначалася тільки займаною посадою і кількістю грошей. Але доля зглянулась над нею і послала можливість через два роки нелегально виїхати до Португалії. Юля і Леся майже кожен день півтора року до самого пізнього вечора засиджувалися у Марії. Їх подруга, здавалося, назавжди втратила всякий інтерес до життя. Юля часто лишалася на ніч у Марії і доглядала за нею як за своєю донею. День за днем, місяць за місяцем вони потихеньку таки витягли її з глибокої депресії.
А через чотири роки вже Юлі знадобилася допомога подруг. Чоловік, під впливом свого брата, зайнявся якимось бізнесом і став багато пити та сваритись з Юлею. Юля терпіла все це тільки через вагітність своєї доні, але після того як та народила, подала на розлучення. Тепер вже Марія та Леся віддавали весь свій вільний час, щоб захистити свою подругу від люті чоловіка. А Леся, як віддана собака, навіть ночами спала біля ніг подруги з важкою палицею, щоб захистити подругу від п`яних домагань «колишнього» чоловіка.
Лесі, через свою довірливість, дуже часто діставалося в життя від протилежної статі. Всякий раз, після нового знайомства, вона зі шкіри вилізала, щоб допомогти своєму обранцеві, чим тільки могла. І дуже часто ця турбота виходила їй боком. Старші подруги намагалися якось вплинути на неї і навчити розбірливості та поваги до себе. Частково Леся до 35 років якось засвоїла уроки життя і стала слідувати порадам своїх подруг. Для неї стало трохи менше больових моментів в житті, хоча щасливою її життя назвати було не можна. Дуже тісно переплелися долі подруг, і для кожної з них ближче нікого не було. Кожна з них тільки у подруг могла знайти справжнє взаєморозуміння і допомогу.
- Привіт подруга днів наших суворих. Чому не заходиш? - Запитала Марія, підійшовши.
- Втомлююся я щось останнім часом. Весна, авітаміноз, напевно.
- Ти що, тільки з базару? - Поцікавилася Леся.
- А то не бачиш?
- Слухай Юля, тут ось пропозиція є. Може, сходимо куди? Давно ніде не були.
- Ти що, мадам, з Уралу або з ще більш далеких країв? Що не знаєш, що мені тільки по барах і ходити залишилося? Спідницю останню продати і з голим задом прямо в "Задзеркалля". Та й настрій чесно скажу паскудний. – Прорвався таки її поганий настрій і виплеснувся на подругу.
- А що тут такого воєнного? Твій зад ще дуже навіть привабливий і без зморшок.
- Слухай не роби з мене звіра Леся. Так мені погано на душі, наче кішки там наклали. Ти й уявити собі не маєш, як прикро.
- Юля, та заспокойся ти - втрутилася Марія - Мама мені вислала 50 євро. Так що я запрошую тебе і Лесю. Ми що, не люди чи що? Чуєш, дівки? Ну немає у нас чоловіків, щоб подбали про нас і чорт з ними. Самі подбаємо про себе. Давайте невеличке свято собі влаштуємо. А може і підвернеться хтось. Чим чорт не жартує.
- Та певно що так, з нашим щастям. Тільки й думок у всіх, як би швидше руку під спідницю запустити. – Роздратовано, але вже більш миролюбно висловилася Юля.
- Ну чого ти тугу наганяєш? А хоча б і для тіла задоволення отримати. Ти ж цілком приваблива ще баба. А згадай, чи давно хлопа пробувала? Тільки, будь ласка, не треба мені втирати про гріх господній і взагалі ставити з себе незайману небогу. Ти що думаєш, мені приємно з моєї "лисою радістю" зустрічатися. Що думаєш, я не знаю, що він свою витрішкувату «царицю» не кине? Покобелює, покобелює і втече до неї назад. Так хоч іноді потребу тіла свого задовольню з його допомогою. Адже і тобі теж хочеться. Знаю. Всі ми дівки однакові, тільки розміри талії та грудей у кожної різні. А потреби одні й ті ж.
- Все леді, вистачить сперечатись. Година на збори не більше. Причепуримося і вперед. А ти Юля давай до мене. Підберемо дещо з одягу тобі, та й косметика в мене є. Ти ж Мері Кей користуєшся? - Перервала Лесин монолог Марічка.
- Спасибі Маріє. Я вже не пам`ятаю чим вже і користувалася. Ну що, подруги, допоможете товар додому затягнути?
- Само собою зрозуміло.
Калгарі, Альберта, Канада, Квітень 2009 року
