ЗУПИНКА. 2 хвилини.
Залишив купе,
ковтнути повітря -
прокурений тамбур,
байдужі обличчя.
Зірвати стоп-кран,
розчинитись у вітрі.
Бажання - на вічність
зійти на узбіччя.
Квиток у кишені -
маршрут до кінця.
Чекають в купе
діти та друзі,
жінка кохана -
усі на місцях.
Справи, борги -
які тут ілюзії.
Вказано місце.
Потяг за розкладом.
Все по хвилинам.
Світлофор. Перехрестя.
Хочу зійти,
а поїзд все мимо.
Рух визначають
знаки із жесті.
Ритм задають
колеса та рейки.
Диспетчер керує,
і є провідник.
Маршрут накатали
без жодних римейків.
Графік сховали,
і зник путівник...
Гаразд, у купе...
До кінцевої...
Тут зАтишок,
тЕпло, комфорт.
Попутники рідні.
Далекі й місцеві.
Розмови.Проблеми.
Коньяк.Бутерброд.
Я вже звикаю...
Мрії зникають
за горизонтом -
зашторені склом.
Я їх покинув,
за це не карають,
розплата - лише ремесло.
І тут провідник -
погляд крізь скельця:
Готуйтесь, бажали зупинки -
Будь ласка!
Зупинка вашого серця.
Недовго. Всього дві хвилинки.
м.Прилуки, 17.04.2012
