30.04.2012 19:07
-
259 views
    
rating 5 | 4 usr.
 © Піщук Катерина

Осіння депресія

Через густі чорні хмари пробився промінчик. Уже кілька днів дощ лляв, як із відра, і здавалося, що кругом панує морок і сонцю не пробитися через міцні обійми темряви.

Вологість пронизалася в усі закутки кімнати і душі. Вовняний светр  не зігріває тіло, гаряча кава – руки. Здавалося цей холод, який  пронизав місто наскрізь, не відступить.

Парасолька не встигає висихати, черевики – відпочити, ноги – зігрітися. Не зважаючи на погоду дух кудись рветься. Йому байдуже, де бути замкненим: у чотирьох стінах чи під проливним дощем.

Сірі пaсма води нагадують печаль, краплини на склі нагадують сльози, сльози не дають забути біль, біль нагадує про нього.

Ноги самі несуться у старий, пропахнутий димом парк. Дерев’яні дошки в лавках, не фарбовані кілька років, прогнили, вбирали воду, ніби це джерело їхнього життя. Тут безлюдно. Здається, Богом забуте місце, яке колись дарувало стільки щастя.

Вона відчувала себе ангелом з відрубаними крилами. Тай для чого людині крила? Їх все одно повідривають.

А хотілося злетіти, піднятись до блакитних хмар, кружляти над «маленькими мурашками». Але зависоко падати. Вона не виживе…


Піщук Катерина цікавиться

  • Піщук КатеринаМожете залишити хоча б два слова про прочитане?
  • два слова

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 01.05.2012 09:43  Оля Стасюк 

Сумно.... Колись публікувала статтю тежпро осінню депресію, але там хоч був спосіб вийти з цього стану... На вулиці весна, все квітне, радіє - і Ви не сумуйте!