01.05.2012 19:12
© Антоніна Грицаюк
Стомилась жити стара мати
з рубрики / циклу «Про долю»
Стомилась жити стара мати,
На серці смуток і печаль,
Розлетілися по світі діти,
Років прожитих їй лиш жаль.
І день і ніч була в роботі,
Тягнулась, як тільки могла,
Був лад і в хаті, і в городі,
Заради дітей тільки жила.
Там туфлі донечці купила,
Для сина джинсові штани,
Сама у тапочках ходила,
Ціна яких, аж три рублі.
За модою ганялась доня,
І син не промах, що казати,
Від мозолів щемлять долоні,
Дрова самій треба рубати.
А дітям ще роботи досить,
На їхній довгий вік,
Сама і сіно все покосить,
Давно помер вже чоловік.
Дасть Бог від діток дяка буде,
На старість зраненій душі,
Та вже судачать чомусь люди,
Та це напевно все плітки.
Освіту дітям треба дати,
Щоб не тягнулись, як вона,
Як грошенят тих назбирати,
Голову думка розрива.
Просила в Бога, що хвилини,
Благала, як тільки могла,
Дала освіту вже для сина,
Освіту має вже донька.
Невістку син привів до хати,
І зятя привела донька,
Весілля треба відгуляти,
А грошенят в неї нема.
В селі весілля, жарти мамо,
Це не весілля куркам сміх,
Замовимо в місті ресторана,
Покажемо, як гуляти ми для всіх.
Прийшлось корівку їй продати,
Порізати курей, свиней,
Так хочуть діти погуляти,
Потішити своїх гостей.
Розпродала усе, що мала,
І пусткою лишивсь хлівець,
Сама і гадки в тім не мала,
Візитам тим настав кінець.
А що у неї можна взяти,
Немає сили і грошей,
Лишилось смерть лише чекати,
Ховати погляд від людей.
Стояла думку все гадала,
Щеміло серце і душа,
За, що та вік свій змарнувала,
Тепер лишилась сирота.
Померти швидше, та цур тому,
Ще в неї справи ось тут є,
Може приїдуть ще додому,
Перепишу майно своє.
Тоді вже можна йти до Бога,
Кому вже треба тут вона,
Лишилася одна дорога,
При живих дітях - сирота.
