Мамо!

з рубрики / циклу «Про долю»

Мамо! Мамо! Люба моя мамо!

Чому щастя на землі так мало?

Журба ходить чомусь за мною,

Той біль в душі не дасть мені покою.

Не дасть покою, ятрить моє серце,

За що ті муки люба моя, ненько?

Люблю я веселитись, весело сміятись,

Не хочу я смутитись, сльозами заливатись.

Та доля своє править, карту свою малює,

А серденько те знає, а серденько те чує,

Завмре воно тихенько, а потім заб`ється,

Душа біль цей чує, як пташка стрепенеться.

Знедолені руки стомились працювати,

Їм би спочивати та ці вірші писати,

Не маю я покою, коли вже він настане,

Моє серденько бідне вже битись перестане.