Тихо місяць плив над хатою

з рубрики / циклу «Про долю»

Тихо місяць плив над хатою,

І стиха вітер шелестів,

Ти називав мене коханою,

І одружитися хотів.

Зірки із неба посміхалися,

Немов би бачили вони,

Як щиро ми удвох кохалися,

Такі щасливі ми були.

Я щиро вірила надіялась,

Любила, як тільки могла

Лише тобі тоді довірилась,

Але душа сліпа була.

З`явилась в небі чорна хмара,

Закрила місяць і зірки,

Інша тебе причарувала,

Лишилась я на самоті.

Ти заморозив мою душу,

Як мороз квіти восени,

Тебе забути навік мушу,

Але, як, любий мій, скажи?

Скільки ночей я недоспала,

Плакала гіркими слізьми,

Від людей погляд відвертала,

Які ті чорні були дні.

Вночі і вдень я бачу любий,

Ті чорні кучері твої,

Оченят синіх погляд ніжний,

Це все належить лиш мені.

Синочок мій такий чудовий.

Як перша квітка навесні,

В ньому кохання моє вічне,

Не зрозуміти це тобі.

Та хмара чорна десь пропала,

Місяць ясно засіяв,

І знову я щаслива стала,

А ти те щастя не пізнав.