Вічна боротьба
з рубрики / циклу «Віра»
Холоне місяць в сонячнім серпанку,
Укривсь росою темний верболіз.
Все ж ненависть – не вегетаріанка,
Їй треба м’яса, крові й більше сліз.
Так хоче ніч всі нерви відібрати
Й посіяти у душах темний страх...
І помста сіро-чорна і крилата
Без манікюру все ж на пазурах.
Який тут манікюр, як рани сіє?
Не кожній мука серця до снаги.
Все ж біль холодний серце не зігріє,
Його кристали – гострі шпичаки.
І набагато і сильніш, і зліше
Сьогодні все ніж те, що вже пройшло.
До душ повзе скоріше і скоріше
Прообраз всього, предковічне зло.
І раптом – спалах. Нитки перетнулись.
Вони ще розпочнуть боротись знов,
Та вже колись давно хреста торкнулись
І більше не торкаються церков.
Я віритиму, що це є спасіння,
А завтра вирву темний верболіз.
Як добре, що нема в наш час гоніння –
Марія усміхається без сліз.
