20.07.2012 13:16

-

131

2 | 2

 © Антоніна Грицаюк

Самотність

з рубрики / циклу «Про долю»

Сама лишилась, а чому,

Чому не вберегла весну.

Оту що в серці квітувала,

Так щиро, вірно покохала.

Пройшло все мов би літні роси,

Вже сивиною вкрились коси.

Вона самотня стільки літ,

Роки і на лиці лишили слід.

Немає чоловіка і дітей,

Не так все в неї, як в людей.

Напевно долю таку має,

Сльозу непрошену втирає.

Журавлі знову відлітають,

Її самотню залишають.

До весни буде їх чекати,

Надію ще свою плекати.

Так з року в рік на них чекає,

Про все минуле знов згадає.

Самотні дні, самотні ночі,

Змарніли її блакитні очі.

Чому це так у кого запитати?

Невже самотній доживати.

Хоча б дитятко їй було,

Та й того Богом не дано.