Монологи Магдалени
Монолог 2.
Ніч посміхалась єхидно. Їй байдуже до гнітючої самотності Магдалени, до її обридлих сліз, до безкінечного самобичування…
Ніч не була їй ніколи подругою. Ані заспокоювати не любила її, ані вислухати. Бодай мовчки вислухати…Проводити час із коханцями було дедалі Ночі цікавіше…Підглядання з-за вуалі тьми було їй до снаги, збуджувало уяву…Навіть з мрійниками, відірваними від реальності, Ніч знаходила спільну мову. А ось з нею – ніяк…
«Що таке фізична насолода? Які це відчуття? Чи часом це не те, що подруги вихваляються «була на сьомому небі від щастя»? Чи я би змогла там побувати? Що значить «любити своє тіло»? А хіба воно може бути красивим, бажаним? Як це, коли пестять одне одного двоє, п’яних від пристрасті, людей? Хіба можливо висловити ніжність?Що є у справжніх жінках такого таємничого, від чого божеволіють, закохуються чоловіки?...»
Монологи у цю ніч сипались питаннями, закручували у глиб безвиході, забирали останній ковток повітря…Куди там до сну?
Магдалена прийшла на роботу без звиклого недолугого макіяжу. Зазвичай він був або надмірний, або відсутній взагалі…Вловити гармонію, підкресливши делікатно індивідуальні штрихи, їй не вдавалось. А навчити – ніхто не навчив… Почувалась жалюгідно і не затишно…Її так і сприймали довкола. Бо сприймала саме так сама себе. Звчне віддзеркалення!
Нічне самокопання призвело до виснаження, безбарвності ранку та ще більшої розгубленості…За вікном нервово постукував дощ, гудів безпричинно ксерокс, хтось із колег муркотів закохані слова в телефон, хтось збризнув шию розкішними парфумами, за сусіднім робочим столом колега реготав від ранішньої розсилки анекдотів – день завертівся звичною радістю для багатьох, доводячи Магдалену до ще більшої роздратованості…
"Коли врешті-решт замовкне той шалений ксерокс?"...
p.s. далі буде
вересень 2012
