Cлайди одного дня...
В той день небо плакало невблаганно, мов вередлива жінка, що вишукує в своїй долі хоч краплю горя. Жінці інколи хочеться поридати безпричинно, відчувши хоч на якийсь час себе нещасною героїнею драми, якої, якщо немає, то можна вигадати…Правда ж?
Так і небу – захотілось цілий день ридати зливою, не відаючи причини… Схлипувало, булькало в калюжах, втішалось прицмокуванням гумових чобіт, затягувало нежитем, пританцьовувало парасольками. І не втрачало при цьому особливого шарму…
Затяжна злива пасувала цьому місту. Хто втрапив до нього саме в таку погоду, неодмінно захоче бумерангового повторення – саме такого: з дощем сльозливим, ностальгійним замисленим настроєм, вистояними запахами кав’ярень з різноманітними смаколиками, глінтвейном.
Яблучно-корицевий струдель! Йому у вересні відводиться тут особлива місія: зігріти відчуттям домашнього затишку, наситити неповторним смаком, викликати бажання повернутися обов’язково знову і спробувати ще…Тільки більшим куском!
Хтось неодмінно в таку погоду фантазуватиме про любощі, когось шкребтиме самотність, хтось когось втрачатиме, а хтось когось зустріне крізь довгі роки чекань… Хтось цю суміш подій проковтне одразу.
І кожен отримає в той містичний день, сполоканий дощем, свій заслужений кусок "яблучно-корицевого" полегшення, задоволення, з присмаком незрозумілого болю…
Хтось когось втрачатиме…Хтось когось стрічатиме…Хтось когось востаннє…
вересень, 2012
