16.09.2012 12:51

-

312

7 | 7

 © Андрій Гагін

Вересневий етюд

з рубрики / циклу «В шелесті опалого листя. Осінь»

Невблаганність, краса, ніжний трепет, свобода,

Оперізує віти осіннє вже сонце;

і яскраве намисто червоного глоду

В нерішучому листі, як вогники-гронця.

Чи отримана в спадок ця врода від літа:

Може день, або два, як прийде - зрозуміло.

Бо з’являється патина віт-малахітів;

а в захопленні  квітів тепло не дотліло.

Щось нестримне прилине, невидимо-дивне:

Може холод приходить із згадок про ночі.

То зненацька нагадує зливою-ливнем,

Коли падає листя, як думи пророчі.

Як летять павутинки крізь бабине літо,

Як ілюзія тоне … це вересень-осінь.

І яскравим привіллям у айстрах розквітла,

Наче вічна, безмежна, надовго, назовсім.

13.09.2012