Хеллоуін
з елементами фантастики страшилка
Зелёные Глаза...
Таня вправно видавлювала стаканчиком коржики і слухала дещо вже набридлі стенання сусідки.
Катя жила одиноко, мало з ким спілкувалася, але останнім часом взяла за звичку щодня приходити до неї і жалітися на життя. Звісно, Тані було шкода дівчину: її ровесниця, а ні чоловіка, ні дітей, ні рідні… Але бути вічною жилеткою – задоволення ще те… Тому й зараз Таня з нетерпінням зиркала на годинник, чекаючи, доки діти прийдуть зі школи, і Катя, нарешті, піде.
Пательня з коржиками була відправлена в духовку.
- Ні, що не кажи, а не люблю я цього сатанинського свята, - нудила Катя. - Ми донедавна і слова такого не чули: «хеллоуін», - дівчина намагалася передати англійську вимову, вклавши в фразу максимум презирства.
- Ну чому відразу сатанинського? – заступилася Таня. Чим воно гірше за наше Купайло? Язичницьке, - згодна, та всі ж ми звідти родом. Врешті, і наші колядки-посівалки тієї ж природи.
- Ну, не рівняй…
- Та що рівняти! Я за свята! Будь-які, якби весело і приємно. Це ти навіть святого Валентина не любиш, бо «заморське»!
Таня затнулася… це вже вона переборщила. Звісно, закордонні корені свята тут ні причому. Просто ніхто й ніколи не писав Каті валентинки. І Таня це знала. Але ж ляпнула. Досадно.
Треба було швидко виходити з положення, і жінка перевела мову на інше.
- А мені шкода, що в нашому дитинстві не було такого свята. Я пам’ятаю, як ми збиралися малими десь у бур’янах і розповідали одне одному страшилки… Ось тільки самих страшилок не пам’ятаю… Щось крутиться в голові: «Бегут – бегут по стенке зеленые глаза». А от що там далі з тими «глазами»? Хто зна. Але колись було ТАК страшно!
- Ага. Страшно таки було, - посміхнулася Катя. А ще щось про червону руку… Душила вона всіх, чи що…
- От бачиш! Діти люблять страшні казки. Як і смішні. А хеллоуін – це суміш того і іншого. Ось малі прийдуть, поїдять, і ми підемо разом з ними на вулицю, познущаємося над гарбузом, вставим в нього свічку і будемо разом сміятися над страшилками.
Таня глянула на посмутнілу сусідку і швиденько додала:
- Виходь і ти до нас.
- Добре, побачимо. Піду я поки
Катя швиденько зазбиралася додому.
Вмостилася зручно під торшером з томиком Кінга. «Оз великий и ужасный»… Саме те для хеллоуіна… Але думки увесь час звертали на сусідське щасливе сімейство. Чи й справді приєднатися до святкування? Катя не любила гамору, але іноді так гнітила оця самотня тиша…
- Добре, піду. Врешті-решт, мене ж запрошено. Але треба якось підготуватися… Відповідно події.
Лазячи в неті, Катя натрапила на цікаве відео, де симпатична дівчила вчила наносити грим до хеллоуіна. Наче просто…
- Та да, це з чудовиська важко красуню зробити, а навпаки, - раз плюнути…
Набравши косметики, Катя сіла перед дзеркалом. Трохи подумавши, встала, запалила свічку і вимкнула світло.
- Отак краще. Щоб усе по- справжньому.
І дівчина зайнялася макіяжем. На мить їй здалося, що на стелі блимнули два зелені вогники.
- І померещиться ж…
Відображення в дзеркалі все більше скидалося на бабу ягу. Стало якось тривожно. Наче хто за спиною стоїть… Катя різко обернулася. Пара зелених очей дивилася на неї зі стіни. Тремтячими руками дівчина потягнулася до вимикача. Світло не вмикалося. Стало по-справжньому страшно.
«Бегут-бегут по стенке зеленые глаза»… Що ж там далі було?
«Сейчас они девочку задушат»…??? Так? Не так? Що ж в біса було далі в тій триклятій страшилці?!
Очі блиснули і відбилися в дзеркалі… Катя закричала і вибігла з хати.
На вулиці Таня з сімейством вже сиділи на засланій ковдрою лавці, їли коржики, палили вогниче прямо в мангалі. Поряд стояли два гарбузові опудала з свічками в порожніх головах і скалилися кривими беззубими ротами. Танін чоловік, Вадим, щось розповідав таємничим голосом, діти принишкло слухали. Така собі сімейна ідилія…
Катя з страшним криком підбігла до сусідів…
- Там, там, - кричала вона, вказуючи рукою на свою хату. Вона зовсім забула, що була зараз в тому дурному гримі, страшна, як сама смерть.
Танині діти перелякано закричали. Закричала і сама Таня. Вона бачила, що перед нею Катя, розуміла це прекрасно, але однак продовжувала кричати. І не могла зупинитися. Якась частинка її свідомості наказувала заткнутися і заспокоїти дітей, але з горла продовжував дертися страшний крик.
- Аааааааааааааааааааааааа!!!!!!!!!
Першим опам’ятався Вадим.
- Народ, ви що? Це ж тьотя Катя! Вона жартує! Заспокойтеся!
Але сама Катя й не думала жартувати.
-Там, там, там! – тряслася вона від жаху.
Таня вже трохи оговталася і перестала кричати. Тепер вона була вже не злякана, а просто зла.
- Катько! Що ти робиш! Ти ж мені дітей поперелякуєш!
- Сонечки мої, заспокойтеся, це тьотя Катя, просто вона так нафарбувалася., - намагалася вгамувати малих.
Надворі вже Вадим ввімкнув світло, погасив свічки в гарбузах, а дві маленькі і одна велика постать продовжували кричати…
Через пів-години Катя стояла у сусідів у ванній кімнаті і намагалася вмитися. Але грим не піддавався. Тобто – зовсім. Не те, що б він розмився, зовсім ні. Все залишалося, як було. Те саме лице баби яги, яке так старанно вимальовувала Катя, не хотіло злазити з її обличчя. Ні мило, ні Танине косметичне молочко, ні олія, ні вазелін, ні навіть принесений з гаража бензин не допомагали. З дзеркала на Катю дивилася страшна істота.
- Ну чим ти умудрилася це намалювати? – допитувався Вадим. Сама Тетяна намагалася вкласти спати дітей.
- Та нічим! Звичайні мої креми, помада і тіні! Ну, і глини трохи… Не розумію!
- Може, в тебе просто алергія від передозу косметики пішла? Завтра, як не пройде, до лікаря підеш.
- Алергія? Отака??? І як я піду в такому вигляді???!!!
- Ну а що робити? Доведеться. Давай я відведу тебе до дому.
- Ні!!!!!!!!!!!!!
- Тобто? Вибач, але тут тобі залишатися не можна. І так хоча б моїм малим переполох виливати не довелося…
- Я боюся додому… там страшно. Там по стіні зелені очі бігають. Тільки не смійся… Пам’ятаєш, як в дитячій страшилці: «Бегут – бегут по стенке зеленые глаза»…
- Перестань! Це вже зовсім не смішно.
- Не смішно… страшно… і світла немає.
- Я гляну, що там з світлом, зараз, одягнуся тільки…
- Ні! – в дверях стояла Таня. - Зараз ми заправимо гасом лампу, разом відведем Катю додому, напоємо валер’янкою, і вона ляже спати. Завтра Катя викличе електрика, лікаря, чорта лисого, але вона більше не прийде до нас, аж поки її лице не стане, як було. І ти теж до неї не підеш сам!
- Ревнує… , - зовсім недоречна думка ковзнула Каті в голову.- Це ж треба… а я зрозуміла це тільки тепер… Як це безглуздо саме зараз…
Валер’янка не допомогла. На столі тьмяно світила гасова лампа. Надворі за сусідами скрипнула хвіртка і стихли кроки. Катя лежала під ковдрою і тремтіла. На стіні хижо блимнули вже знайомі зелені вогники… Дівчина замружилася і марно намагалася згадати, чим же закінчилася та дитяча страшилка.
Бегут, бегут по стенке
Зелёные Глаза...
Сейчас девочку задушат,
Да, да, да...…
На ранок Катю забрала швидка… Працівники моргу так і не змогли відмити її обличчя. Встановити причину смерті теж не вдалося. Оскільки родичів дівчина не мала, хоронити її довелося сусідам. Дітей на цей час відвезли до бабусі. Вони й так ще довго прокидалися вночі від кошмарів.
Таня потурбувалася про те, щоб одягти незаміжню покійницю в білу сукню. Але домовину відкривати все ж не стали. Нехай люди запам’ятають її вродливою.
І більше ніколи не святкували хеллоуін… Якесь воно таки сатанинське, це свято…
Лубни, 31.10.12
