Листопад сів на пеньку

з рубрики / циклу «Про Природу»

Листопад сів на пеньку,

З груднем мову вів таку,

- Ти бачиш, як ми працювали,

З братами мить не спочивали.

В коронах всі дуби стоять,

Золотим листям шелестять,

Земля вся золотом покрита,

Спить, мов дитя сповита.

А ти зненацька тут з’явивсь,

Памороззю весь покривсь,

Замерзла річка і ставок,

Веселих назбирав діток.

Веселися з ними на ковзанах,

А я ужахаюся у снах,

Навіщо я так працював,

Щоб ти все взяв і змарнував?

Грудень щиро засміявся,

- Чом ти так розхвилювався?

Від того сміху пішов сніг,

Впав листопадові до ніг.

Покрив те золото він вмить,

А той сидить і весь тремтить,

– Чому ж ти так скажи жартуєш,

Невже не бачиш і не чуєш.

Що я сиджу і замерзаю,

Робити, що скажи не знаю,

– А ти іди і спочивай,

Та свого часу знов чекай.