Коли ти не чуєш, як пахне в дворі матіола
Коли ти не чуєш, як пахне в дворі матіола
І зверху не бачиш великого в небі «ковша»,
Це гине кохання і більш не воскресне ніколи,
А в грудях замовкла уже зачерствіла душа.
Відразу тоді - солов’ї у гаях безголосі
І роси на травах - краплини простої води,
І вже не хвилюють ні брови чарівні, ні коси,
І в серце вриваються страшні, сумні холоди.
Слова повтікають у степ чи до темного лісу
І сонце змарніє, неначе дівча на лиці,
Життя на шляху нам повісить новеньку завісу,
І більше не буде тепла у холодній руці.
