Монолог каменедробарки
За Р. Желязни "Мить буття така коротка"
A E Housman XXXII: From Far, From Eve and Morning
From far, from eve and morning
And yon twelve-winded sky,
The stuff of life to knit me
Blew hither: here am I.
Now— for a breath I tarry
Nor yet disperse apart—
Take my hand quick and tell me,
What have you in your heart.
From far, from eve and morning
And yon twelve-winded sky,
The stuff of life to knit me
Blew hither: here am I.
Now— for a breath I tarry
Nor yet disperse apart—
Take my hand quick and tell me,
What have you in your heart.
Зупиніть свої робочі процеси,
налаштуйте свої адаптивні канали,
почуйте мене, механізми й машини.
Я не встигла спинить свої фрези,
я не хотіла, але це сталось,
почуйте історію про останню людину.
Я стара каменедробарка,
колись була одна з надпродуктивних,
я не хотіла, але так вже сталось.
Того дня було надто жарко,
дії з командами йшли у розбіжність,
і вчасно фреза моя не зупинялась.
Я працювала по програмі Відновлення,
руду добувала біля нори чоловіка,
але я не хотіла, я не хотіла...
Тіло його було мною зломлене,
і бункер мій замкнувся навіки,
відтоді породу більше я не дробила.
Прокляттям лягли його кості,
у нутро моє механічне,
в мені тепер смерть останньої людини.
Роботи складні і прОсті,
спиніть і послухайте звично
мене, механізми й машини
