12.02.2013 09:57
for all
188 views
    
rating 5 | 6 usr.
 © Бойчук Оля

Допоки ти спиш

     Люблю солодкі моменти самотності і тиші… Люблю ловити у цій тиші сопіння двох маленьких носиків, а самотність розділяти з чоловіком, коли він спить… Буває іноді, мені не спиться, а від його тепла і з-під трепетних обіймів не вирватися. Я заколисую свої сполохані думки теплими спогадами  нашого першого літа, нашого першого  слова МИ.

   Пам»ятаю, як сьогодні – не спалось. Перекручувала в голові на пам`ять вивчені фрази з коротенької переписки-знайомства на Бігмірі:

01.04.07

 Привіт.

Мені дуже сподобалась твоя анкета,от я і вирішив написати. Хотів би познайомитись з тобою. Мене звати Роман. Я живу і працюю юристом в м. N. Якщо тобі буде цікаво зі мною спілкуватись,то пиши. Буду радий твоїй відповіді.

04.04.07  

Привітик!

Рада знайомству!

Ти ж майже мій земляк. Я  в твоєму місті бувала не раз. Приємно, що тобі сподобалась моя анкета. Я ж нічого особливого там не писала, і фотки не давала. Просто хотіла знайти співрозмовників , друзів -  так для цікавості. В мене навчання вимагає часто сидіти в інтернеті, але мені скучно просто щось шукати і розглядати рекламки. От я вирішила поєднати приємне з корисним, познайомитись з кимось.

Я вчуся (вірніше вже закінчую навчання) у Львові, живу, як ти вже знаєш, по сусідству від тебе. Коли придумаю щось цікавеньке, тоді знову напишу.

Чекаю на відповідь. Па-па.


        З цього  ж усе почалося. Далі мовчанка на місяць, у тебе – технічні проблеми на роботі, у мене – захист дипломної роботи і повернення у рідний Франківськ. Потім знову лист, уже з відвертою пропозицією зустрітися і з номером телефону. Я здивована, збентежена, заінтригована…Написала. Подзвонив. Запросив в неділю прогулятись твоїм містом. Я вагалась, бентежилась і погодилась.


      Отже ж кажу – не спалося в ту ніч, перед побаченням. Та яке ж то побачення? Знайомство? Дивувалась сама собі, боялась своїх намірів. Це ж не я – я б не погодилась: «Хай перший він, навіщо то мені?» В пориві вилетіло на зауваження бабусі: « Я відчуваю, що коли не поїду, то втрачу своє щастя»


        Ти ж пам’ятаєш, коханий, ту першу зустріч? Ти краще пам’ятаєш, ти був упевнений в собі, ти стояв на своїй території, а мене налякану зустрів з автобуса і повів довгими незнайомими вулицями. Ти з усмішкою спостерігав, як я сором’язливо кидаю на тебе невинні погляди, опускаю очі, ніяковію… А ти був, як завжди, відкритий і відвертий. Ти зумів за ті дві годинки  дізнатись більше, ніж треба. І поцілував на прощання, у щічку..

Була тепла неділя липня, 1 липня. Неділя, яка тепер у спогадах пахне тобою, гріє бурхливими емоціями і вистукує закоханим серцем.

     А тоді ми знову зустрілися в середу…. Вже у Франківську. Ти приїхав у відрядження, а я повернулась зі Львова. Пам»ятаєш? Як ти зустрів мене з автобуса ( знову)), подарував пречудові синьоокі квіти, а я пригостила піцою в честь останньої стипендії? А як ми сиділи під фонтаном  на якихось документах з твого портфеля? І якось дивно так почувалися  - ніби й знайомі тисячу років, але недоторкані, недоступні один одному, і тільки в перехрестях наших пальців пробігав легкий трепетний інтим.

       І знову неділя, сьомий день липневої пори, сьомий день бурі в голові та почуттях – невідомість, невагомість, жага, боязнь  Чого? Знову закохатися  і розчаруватися? Чи довіритись почуттям?

    Парк зустрів нас як завше усміхненим сонцем, оплесками зворушеного листя, і віддзеркаленням неба в плесі озер. А в глибинці ще здалеку нас прикликала бесідка, пропонувала воду з джерела. Ми їй вклонились і сховались від спеки та чужих очей. Бо нам потрібна була мить – щоб утопитись  у нарешті відвертому глибокому погляді, щоб упитись устами, заплутати пальці в волоссі…щоб зупинився час бодай у цю мить.  І що тебе спонукало тоді сказати, що хочеш з моїми батьками познайомитись? Звісно, я запитала навіщо тобі це. А ти , мов грім з ясного неба, впевнено і голосно промовив, що хочеш просити в них моєї руки. Було смішно і страшно, і дивно якось. Заміж? На третьому побаченні? Ти ненормальний))) Здається такою була моя відповідь, правда ж?

   Чудесне було літо – закохане, гаряче, захекане у передвесільних клопотах. А осені ми подарували незабутній день. Як потім усі говоритимуть, що такі шлюби укладаються на небесах, що ми схожі мов брат з сестрою, що ми гарні і щасливі….

      А хіба не так? Уже п’яту осінь ми зустрічаємо  в подружжі... Ми не чуємо з люблячих уст звичних  докорів про сірі будні, недоліки, незадоволення.  Ми не закохані, а вже дійсно свідомо любимо. Ми виплели і виплекали свою любов, збудували її, загартували її,  і працюємо далі. Ми виховуємо в собі взаємні почуття,  як третє дитя, що сопе у нашій затишній спальні. Ми натхненно вкладаємо любов у все, що віддаємо один одному і що просимо взамін.

Хіба не так, коханий?  Ось зараз наче знову зупинився час, маячком на небосхилі підморгує зоря, місяць лоскоче тебе, у сні усміхненого, холодним променем, а мені не хочеться забирати зіпрілу щоку з твого плеча…Я люблю тебе, чуєш? Як колись, як завжди і назАвжди…

Публікації: Бойчук Оля

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 14.02.2013 00:50  Тетяна Белімова => © 

Цікаво! Гарна у вас родина! Хай щастить!)))) 

 13.02.2013 23:08  © ... => Тетяна Белімова 

Дякую, Таню, дуже дякую!
А питаннячко певно риторичне))) З дитинства пишемо поперемінно - я прозу, Роман - вірші. Я більше в шкільний період, Роман - у часи студентсва, у подружжі в перші роки бавились "любовними зізнаннями")), а тепер ось знайшли свої ніші у творчості. Не знаю, чи надовго))) 

 13.02.2013 21:09  Тетяна Белімова => © 

Чудовий твір! Із кожного рядочка віє весною і коханням!
Зворушлива й романтична історія!
Ще у зв"язку із цим у мене виникло питання: а хто з вас першим почав писати? ну, тобто - хто раніше? 

 13.02.2013 15:42  © ... => Володимир Пірнач 

Велике дякую за коментар!!! Чесно кажучи, мені теж подобаються живі та емоційні тексти))) тому й пишеться певно так)) 

 13.02.2013 15:37  Володимир Пірнач => © 

Гарно,
дуже сподобалося.
Люблю тексти, які не витягуються з пальця, тут справді живі слова. Взагалі подобаюьтся тексти з мінімальним втручанням прямої мови чи діалогів.
Круто, + емоційно сильно.
Плюсую. 

 12.02.2013 18:00  Тетяна Чорновіл => © 

Зворушливо! Щасти вам! 

 12.02.2013 18:00  Тетяна Чорновіл => © 

Зворушливо! Щасти вам! 

 12.02.2013 16:24  © ... => Марієчка Коваль 

Дякую.
Чесно, не вмію писати без душі, просто так, щоб не пережити бодай уявою...А тим про більше приємні спогади...
А ще мені важливо було почути відгук про сам текст. Дякую! 

 12.02.2013 16:21  © ... => Ірина Затинейко-Михалевич 

Щиро дякую за приємний відгук і за теплі побажання!!!

 12.02.2013 16:01  Марієчка Коваль 

Гарно написали. Видно, що з душею.
По тексту класно, що всього в міру і нема зайвих описів, щоб змушували заснути уже на другому абзаці. 

 12.02.2013 15:39  Ірина Затинейко-Миха... 

чудовий твір!!!!! хотілося би сказати, що багато чого розумію...ЩАСТЯ ВАМ!!! ЛЕЛІЙТЕ І БЕРЕЖІТЬ СВОЄ КОХАННЯ!!! РОЗУМНИЦЯ!!!! 

 12.02.2013 13:05  Каранда Галина => © 

та отож...) 

 12.02.2013 11:57  © ... => Каранда Галина 

Дякую-дякую! Думаю, коли б автор і його герой були Вам невідомі, то може б і прочиталося абстраговано)) 

 12.02.2013 02:50  Каранда Галина 

от каже Белімова, що ми маємо абстрагуватися, читати ФІЛОЛОГІЧНО... ну як тут це можна читати абстраговано???!!!
Чудово! і - хай так буде завжди!