Нещасна дівчина

з рубрики / циклу «Про долю»

У тумані загубилася хатина,

Сумує там заручена дівчина,

Тихесенько сльози на личку втирає,

За що її доля так тяжко карає.

Мати сватам рушники повя`зала,

Згоду у доньки не запитала,

Про весілля батько домовився вже,

Що в тому шлюбі її з вдівцем жде.

Серце розбите у неї навік,

Нелюбом буде її чоловік,

А той, що кохає всією душею,

Ніколи не буде в парі вже з нею.

Як по землі вона буде ходити,

Що їй небозі з собою робити,

Де порятунку дівчині шукати,

Може в ворожки піти запитати.

– Бабусю рідненька, де правду шукати,

Як мені нелюба бідній кохати?

Дайте для мене гіркої трави,

Ой нароблю я бабусю біди.

– На тобі доню зіллячко це,

Забудеш відразу на світі про все,

Своє кохання забудеш навік,

Буде у тебе в душі чоловік.

– Ой ні бабусю не зможу так жити,

Зіллячко дайте душу згубити,

Домівкою стане сиренька земля,

Не раз ще заплаче мати моя.

Сльозу скупу батько буде втирати,

Не зможе по ночах спокійно він спати,

А мій коханий, як він буде жити,

Чи зможе він щиро ще полюбити?

Як сонце весняне з неба пригріє,

На могилі вербичка зазеленіє,

Плакуча верба буде слізно ридати,

Душа порятунку в Бога благати.

м. Славута,